26. Принципи діагностики спадкових хвороб. Цитологічні методи. Методи діагностики днк. Принципи профілактики і лікування спадкових хвороб.

Загальні принципи діагностики спадкових хвороб:

1. При обстеженні хворого необхідно застосовувати клініко-генеалогічний метод. 2. Рецидивуючі, хронічні захворювання, що тривалий час погано лікуються, особливо в дитячому віці, часто відносяться до спадкових форм. 3. Наявність у хворого специфічних симптомів, що рідко зустрічаються, або їх поєднання є підставою думати про природжений чи спадковий характер захворювання 4. Патологічні зміни, які охоплюють багато органів та систем, наводять на думку про спадкову (або уроджену) патологію.  5. Про спадкове захворювання можна думати в тих випадках, коли хвороба має уроджений характер. Як зазначено вище, уроджений характер патологічних ознак не завжди свідчить про спадкову природу захворювання, але багато спадкових хвороб є результатом хромосомних аномалій або генних мутацій і формуються вже внутрішньоутробно

Спадкові хвороби — це хвороби, зумовлені порушеннями спадкової інформації (мутаціями), отриманими організмом зі статевими клітинами своїх батьків.

4. Цитологічні методи: дослідження каріотипу в ядрах клітин, що діляться, вивчення статевого хроматину в клітинах слизової оболонки рота, дослідження "барабанних паличок" у ядрах ссгментоядерних нейтрофілів.

Методи дослідження ДНК - різноманітні молекулярно-генетичні методи . Найпоширеніші з них:

■ FISH (флуоресцентна гібридизація in situ) — виявлення генетичних

мутацій за допомогою спеціально помічених фрагментів ДНК-зондів;

■ ПЛР (полімеразна ланцюгова реакція) — дуже точний метод, дозволяє

виявити інфекцію в організмі, навіть якщо її присутність ледь помітна;

■ CGH (порівняльна геномна гібридизація) — застосовується в онкології.

Лікування хворих зі спадковими хворобами та спадковими схильностями:

1. Симптоматичне лікування – терапевтичне (медикаментозне), хірургічне (видалення або заміна уражених ділянок, наприклад, поліпозу прямої кишки, корекція при незростанні верхньої губи, вовчої пащі, при вроджених вадах серця).

2. Патогенетичне лікування – корекція обміну речовин (призначення дієти з низьким вмістом фенілаланіну при фенілкетонурії запобігає розвитку розумової неповноцінності); звільнення від продуктів обміну, які є субстратом патологічної реакції (виведення заліза при таласемії, гемосорбція при родинній гіперхолестеринемії); хірургічне шунтування (накладення анастомозу між воротною та нижньою порожнистою веною при глікотеріозі, введення антигемофільного глобуліну при гемофілії, інсуліну при цукровому діабеті) і т. ін.

3. Етіотропне лікування. Завдяки успіхам молекулярної біології та генної інженерії, про нього можна говорити як про перспективу: можливим буде включення штучно отриманих генів до геному людини; використання спрямованого хімічного мутагенезу, що дозволить індукувати специфічні мутації в чітко визначеному локусі (одержання зворотних мутацій – від патологічного алеля до нормального); виправлення генетичного дефекту трансформацій у еукаріотів.

До профілактичних заходів спадкових хвороб людини належать: медико-генетичні консультації; пренатальна діагностика, диспансеризація.

Профілактика спадкової патології повинна бути спрямована на : 1. Максимальне усунення впливів променевої, теплової енергії, хімічних речовин, вірусів, особливо на людей дітородного віку. 2. Молодим людям не повинні проводитися гемотрансфузії без гострих на те показів. 3. Спиртні напої, нікотин і наркотики до і під час вагітності згубно впливають на потомство, аналогічно як і гіподинамія, стреси, отже необхідним є запровадження здорового способу життя. 4. Суворий токсико-гігієнічний контроль за випуском кожного нового лікарського препарату і призначення медикаментів вагітним жінкам тільки при певних показах. 5. Проведення пренатальної діагностики і у разі виявлення важких спадкових і вроджених дефектів переривання вагітності на ранніх її стадіях. 6. Пропаганда генетичних знань серед населення.

28.Аномалії конституції як фактор ризику виникнення і розвитку хвороб. Класифікації конституціональних типів за Гіппократом, Сіго, Кречмером, Шелдоном, І.П. Павловим, О.О. Богомольцем, М.В.Чорноруцьким.

Конституція - це комплекс морфологічних, функціональних і психічних особливостей організму, досить стійких, що визначають його реактивність і сформовані на спадковій основі під впливом факторів зовнішнього середовища.

Діатез — це своєрідна аномалія конституції, що характеризується ненормальною реакцією організму на фізіологічні й патологічні подразники. Діатез найчастіше

виявляється в дитячому віці, коли ще недостатньо дозріли механізми гомеостазу.

Класифікація Гіппократа. Залежно від особливостей темпераменту людини і її поведінки в суспільстві виділяють сангвініків, холериків, флегматиків І меланхоліків.

Класифікація Сіго. У її основі лежить принцип переважаючого розвитку тієї чи іншої фізіологічної системи. Розрізняють такі типи: дихальний (респіраторний), травний (дигестивний), м'язовий (мускулярний) І мозковий (церебральний)

Класифікація Кречмера. Пов'язує морфологічні особливості людини з особливостями її психіки і з частотою певних психічних захворювань. Виділяють атлетичний, пікнічний і астенічний типи конституції.

Класифікація М. В. Чорноруцького. З погляду основних функцій і обміну речовин людей поділяють на нормостеніків, гіпостеніків і гіперстеніків.

Класифікація О.О. Богомольця. Ґрунтується на особливостях будови й функції сполучної тканини в організмі. Розрізняють фіброзний, ліпоматозний, пастозний і астенічний типи конституції. Для фіброзного типу характерна щільна волокниста сполучна тканина. Для ліпоматозного — інтенсивний розвиток жирової тканини, для пастозного - переважання набрякової, пухкої сполучної тканини, а для астенічного — ніжної, тонкої мезенхіми.

Класифікація І. П. Павлова. Залежно від співвідношення першої і другої сигнальних систем вищої нервової діяльності людини виділяють два типи: художній (переважає перша система) і розумовий (переважає друга).

29.Старіння. Структурні, функціональні та біохімічні прояви старіння. Прогерія. Сучасні теорії старіння.

Старіння — це біологічний руйнівний процес, що неминуче розвивається з віком і веде до обмеження адаптаційних можливостей організму, розвитку вікової патології і збільшення ймовірності смерті. За темпами розвитку виділяють передчасне (прискорене) і ретардоване (уповільнене) старіння. За причинами розвитку старіння може бути фізіологічним і патологічним. Залежно від рівня біологічної організації виділяють старіння молекул, клітин, органів і систем, організму в цілому.

Структурні прояви старіння:

У процесі старіння на клітинному рівні виявляються ознаки ушкодження. Зменшуються розміри ядра, воно зморщується, з'являються ядерні включення невідомого походження. Збільшується об'єм цитоплазми, відбувається їївакуолізація, з'являється багато включень, що складаються з ліпофусцину й гемосидерину. Зменшується кількість мітохондрій, рибосом, загальна площа цистерн ендоплазматичного ретикулуму. У той же час зростає кількість лізосом, зменшується стійкість лізосомпих мембран. На тканинному і органному рівнях характерні явища атрофії — зменшується кількість функціонально активних клітинних елементів паренхіми. Якщо загальна клітинна маса організму людини у віці 25 років становить 47 % маси тіла, то у віці 70 років - тільки 36%. Одночасно збільшується кількість функціонально неактивних компонентів органів і тканин - розвивається їх фізіологічний склероз. На рівні організму в цілому старіння виявляє себе характерним виглядом старої людини: змінюється шкіра, вона стає тонкою, зі зморшками й пігментними плямами; міняється постава; відбувається атрофія скелетних м'язів і жирової тканини; з'являється сивина.

Функціональні прояви старіння.

У процесі старіння зменшується функціональна активність клітин, тканин, органів і систем; зменшуються їх функціональний резерв і надійність. Нарівні клітин виявляють порушення електрофізіологічних процесів (зміни потенціалів дії й спокою, зменшення швидкості поширення збудження та ін.); змен- шення міграційної здатності клітин; порушення ендо- і екзоцитозу, скоротливості, процесів клітинного поділу, міжклітинних взаємодій і рецепції. Характерними є порушення сенсорної, інтегративної, рухової і вегетативної функцій нервової системи. Функція одних ендокринних залоз (статевих, щитоподібної) пригнічується, діяльність інших (аденогіпофіз) - навпаки, збільшується. Істотних змін зазнає функція системи кровообігу: зменшуються хвилинний і ударний об'єми серця, збільшується загальний периферичний опір і артеріальний тиск, розвивається віковий атеросклероз. Зменшуються статичні й динамічні показники легеневої вентиляції, секреторна й рухова активність органів травлення. Порушуються антитоксична функція печінки, видільні функції нирок. На рівні організму в цілому збільшується стомлюваність, зменшується працездатність і адаптаційні можливості організму.

Біохімічні прояви старіння:

При старінні в клітинах з'являються й накопичуються невластиві ліпофусцин, амілоїд. Утворюються аномальні білки, що мають внутрішньомолекулярні "зшивки"; змінюється активність багатьох ферментів. У сполучній тканині з'являється "старий" колаген, погано розчинний, із численними внутрішньо- і міжмолекулярними "зшивками". Порушується функціонування геному клітин: розладнується регуляція роботи генів, виникають мутації, страждають процеси транскрипції. Істотних змін зазнає енергетичний обмін: зменшується інтенсивність тканинного дихання і збільшується активність гліколізу, зменшується вміст АТФ і креатинфос-фату в клітинах; пригнічується активність АТФ-аз. У багатьох структурах збільшується інтенсивність пероксидного окиснення ліпідів. У крові зростає вміст холестеролу, ліпопротеїнів дуже низької і низької густини.

Прогерія - це патологічне старіння, що виникає в результаті дії на організм патогенних факторів. Прикладом є синдром Гетчинсона-Гілфорда. Це аутосомно-ре-цесивне спадкове захворювання. Його перші ознаки з'являються дуже рано, уже на першому році життя. Характерна затримка росту, посивіння волосся, облисіння, шкіра набуває старечого вигляду, розвивається катаракта, атеросклероз. Смерть, як правило, настає на 1-2-му десятиріччі життя. 7

Сучасні теорії старіння:

1.Молекулярно-генетичні теорії старіння є найбільш визнаними у сучасній геронтології. Даний вид концепцій вбачає причину старіння у первинних змінах генетичного апарату клітини.

В свою чергу молекулярно-генетичні теорії поділяють на дві групи.

1.1Л. Хейфлік, який встановив, що у нормі соматичні клітини людини мають обмежений мітотичний потенціал та певну тривалість життя. Для свого дослідження вчений брав клітини сполучної тканини (фібробласти), які культивував після перенесення до поживного середовища. Виявлено строго обмежену кількість поділів (ліміт Хейфліка), після чого культура гинула.

1.2.Генно-регуляторна теорія, започаткована В. Райтом. Згідно неї первинні зміни виникають у регуляторних генах – найбільш активних та найменш захищених структурах ДНК. Проте прямих доказів існування вікових змін ДНК не багато. Останнім часом виникнення старіння пов’язують із тими ділянками ДНК, що з віком зменшуються у розмірах.

2.Теорія помилок (Л. Оргел) ґрунтується на припущенні, що основною причиною старіння є накопичення із віком генетичних ушкоджень в результаті мутацій.

3.Інтоксикаційна теорія (Ч. Бухард) розглядає старіння як результат збільшення рівня токсичних речовин в організмі.

30.Поняття про пренатальну патологію. Гамето-, бласто-, ембріо- і фетопатії. Тератогенні фактори. Критичні періоди в пренатальному онтогенезі. Внутрішньоутробні дистрофії, інфекція, гіпоксія. Хвороби і шкідливі звички матері як причинні або фактори ризику патології плода.

Пренатальна патологія –це захворювання, що включають в себе патологічні процеси людського зародка, починаючи з запліднення і закінчуючи народженням дитини. Гаметопатїї. Виникають до запліднення, під час гаметогенезу. Бластопатії. Формуються в перші 15 діб розвитку зародка (бластоцисти). Ембріопатії. Охоплюють порушення, що виникають після диференціювання ембріобласта до закінчення закладки органів (від 16-ї доби до 12-го тижня). Фетопатії - порушення розвитку плода (фетогенезу). Розрізняють патологію раннього фетогенезу, коли відбувається утворення тонких структур і досягається життєздатність плода (від 12-го тижня до 7-го місяця), і порушення пізнього фетогенезу, коли відбувається становлення функцій плода й одночасно - старіння плаценти (від 7-го місяця до пологів). Тератогенні фактори - це фактори зовнішнього середовища, які, впливаючи протягом вагітності, викликають розвиток уроджених вад. Основні групи тератогенних чинників включають лікарські препарати і хімічні речовини, іонізуюче випромінювання, інфекції, метаболічні порушення і шкідливі звички вагітної. Критичний період - це такий проміжок часу в розвитку організму, коли після чергової стадії визначаються подальші шляхи становлення: всього зародка або окремих його зачатків, їхній вступ у новий етап морфогенезу. Розрізняють два основних критичних періоди: 1) період переходу зародка від стадії дроблення до диференціювання на три зародкових листки, що закінчується імплантацією (1-й тиждень); 2) період закладки органів, у тому числі й плаценти, - період плацентації й великого органогенезу (3—8-й тижні). Критичні періоди характеризуються високою метаболічною активністю й підвищеною чутливістю до дії патогенних факторів. Висока уразливість організму в ці періоди пояснює частий розвиток уроджених вад при дії тератогенних факторів.

Внутрішньоутробна дистрофія найчастіше виникає при розвитку різних патологій. Вона може бути викликана і пізнім токсикозом матері, і паталогічна змінами плаценти, які провокують запальний процес, що загрожує інфекційним захворюванням плоду. Неправильне харчування, прийняття алкоголю і куріння також можуть стати причиною виникнення внутрішньоутробної дистрофії. Зростання дитини всередині утроби матері сповільнюється, малюк худне, знижується психомоторне розвиток і реактивність організму. Загрожує дане захворювання дитині тим, що в підсумку може з'явитися непереносимість різних продуктів, порушення збудливості кори головного мозку, зниження вроджених і набутих рефлексів. Страждають всі життєво важливі органи в тілі дитини.

Внутрішньоутробні інфекції (ВУІ) – це інфекційні захворювання, для яких характерне ураження плода збудниками до пологів, або під час проходження через пологові шляхи, викликаючи в окремих органах запальний процес чи ознаки токсемії. За часом інфікування ВУІ можуть бути анте- чи інтранатальними. Обовязковою умовою виникнення ВУІ є наявність у матері вогнища інфекції. Найчастіше це цитомегаловіруси, ентеровіруси, віруси герпетичної та респіраторної групи, краснухи, гепатиту В, імунодефіциту людини.

Гіпоксія внутрішньоутробна – це внутрішньоутробний синдром, обумовлений розвитком комплексу змін , які впливають на плід, що виникають внаслідок недостатнього надходження кисню до його тканин і органів. Ризик розвитку гіпоксії у плоду підвищується при таких захворюваннях матері, як анемія, серцево-судинна патологія, захворювання нирок, органів дихання (хронічний бронхіт, бронхіальна астма), цукровий діабет, токсикоз вагітних, багатоплідна вагітність, інфекційні захворювання, що передаються статевим шляхом. Брак кисню в першу чергу негативно впливає на нервову систему, так як вона є найбільш чутливою до нестачі кисню. При дефіциті кисню з 6 по 11 тиждень відбувається затримка дозрівання головного мозку, порушується будова і функціонування судин. Також від негативної дії гіпоксії страждають тканини нирок, серця і кишечника плоду. Навіть незначна нестача кисню може стати причиною розвитку ураження центральної нервової системи. При важких формах гіпоксії плоду відбувається розвиток некрозу і ішемічного ураження різних органів. Після народження дітей, які внутрішньоутробно страждали від нестачі кисню, у них можуть спостерігатися різні неврологічні розлади, затримка психічного розвитку і важкі соматичні відхилення.

Хвороби і шкідливі звички матері : Вживання вагітною алкоголю у великих дозах може привести до розвитку фетального (враження плоду) алкогольного синдрому – вродженого захворювання, що супроводжується чисельними вадами розвитку, який іноді несумісний із життям. Тютюнокуріння великої кількості цигарок під час вагітності призводить до відставання дитини у фізичному розвитку. Вплив токсичних хімічних речовин. Це можуть бути хімічні чинники, які здатні накопичуватися в організмі жінки та проникати через плаценту, фізичні чинники (вібрація, електромагнітне поле комп’ютера), радіаційний вплив. Якість харчування вагітної жінки. Такий вплив обумовлений, в основному, дефіцитом мікроелементів. Найбільш повно вивчений дефіцит цинка, магнія, міді. Важливо, щоб раціон був збалансований за мікроелементами, вітаміном та білками.

Інфекційні захворювання, які передаються від матері до плоду належать вірусні захворювання (краснуха, цитомегаловірус, простий герпес, грип, епідемічний паротит, вітряна віспа). Особливу групу займають інфекції, які передаються статевим шляхом – токсоплазмоз, сифіліс, хламідіоз, уреаплазмоз. В результаті розвиваються різні ускладнення – мимовільний аборт, народжуються недоношені або мертві діти. Такі вірусні інфекції у матері – як краснуха, грип, вірусний гепатит, поліомієліт, порушують тканинний обмін зародка, що розвивається, призупиняють ріст клітин; в результаті виникає дефект відповідного органу і діти народжуються з каліцтвами. Якщо жінка в перші 2-3 міс. вагітності перехворіла на краснуху, у немовляти можуть виникнути катаракта (помутніння кришталика ока), глухота, уроджені вади серця, пошкодження центральної нервової системи (мікроцефалія – череп малого розміру, спинномозкова грижа, гідроцефалія – водянка мозку), ушкодження кісткової тканини (розщеплення твердого піднебіння, арахнодактилія тощо).