74. Роль реактивності організму в розвитку запалення. Зв’язок між паталогічною імунною відповіддю і запаленням. Вплив гормональних чинників на запалення.

Перебіг запальної реакції залежить від реактивності організму, що визначається станом нервової, ендокринної та імунної систем. Еволюційне формування усіх цих систем, а також судинної, сприяло ускладненню і удосконаленню запалення, як захисної реакції на пошкодження тканини.

Стан нервової системи визначає ступінь вираженості первинного пошкодження, а також можливості виникнення запалення. Значення цієї системи в динаміці розвитку патологічного процесу підтверджується чисельними випадками виникнення ознак опіку у пацієнтів під впливом гіпнозу. В практиці психіатричної клініки неодноразово виникали випадки розвитку гіперергічного запалення при місцевій дії пошкоджуючого агента за умов маніакального збудження, а під час важкої депресії запальна реакція протікала дуже в’яло.

Зміни нервово-імпульсних та нервово-трофічних впливів на пошкоджену тканину можуть сприяти підсиленню мікроциркуляції. Нейромедіатори і речовини-трофогени, які виділяються при пошкодженні нервових закінчень у вогнищі запалення, здатні впливати на активність фагоцитів, стимулюючи в них вільнорадикальні процеси. Нервовотрофічні впливи визначають ступінь зрілості тканини, її здатність до відновлення білкового складу, біогенезу ультраструктур, проліферацію клітин і міжклітинної речовини. Порушення аферентної інервації підсилює альтеративні процеси і сповільнює репарацію паренхіматозних клітин.

. Активну участь в регуляції проліферативно-відновних процесів приймають нейропептиди, особливо опіоїдні пептиди. Стимуляція цими пептидами опіоїдних рецепторів С-волокон зменшує відчуття болю, пригнічує виділення норадреналіну з симпатичних нервових закінчень, припиняє активацію лаброцитів і тромбоцитів, усуває розлади мікроциркуляції, порушення гемостазу, зменшує активність вільнорадикальних процесів, які залежать від катехоламінів. Запалення в процесі філогенезу сформувалося як захисна реакція організму теплокровних особин. Організм захищається від пошкоджуючого агента завдяки відмежуванню пошкодженої ділянки. Навколо вогнища запалення утворюється бар’єр, який пропускає різні речовини лише в одному напрямку (в центр вогнища) завдяки закупорці вивідних кровоносних та лімфатичних судин. У вогнищі запалення створюються неблагоприємні умови для розвитку мікроорганізмів. Але значне пошкодження тканини чи порушення мікроциркуляції може провокувати суттєві розлади метаболізму, значну гіпоксію, загальну інтоксикацію. Запалення є яскравим прикладом патологічного процесу, який відображає одночасне поєднання елементів пошкодження (полому) та протидії організму (міра проти полому), що спрямоване на виживання. "Білки гострої фази запалення" ("реактанти гострої фази") - це білки, концентрація яких у плазмі крові при гострому запаленні збільшується більш як на 50 %. Вони утворюються в основному в печінці під впливом: а)продуктів, що надходять у кров з вогнища запалення (продуктів альтерації); б)інтерлейкіну-1 макрофагального походження. Нині відомо більше 10 "білків гострої фази запалення". Всі вони в основному мають захисне значення. До них відносять:. 1)інгібітори протеаз (орозомукоїд, аантитрипсин); 2)антиоксиданти (гаптоглобін, церулоплазмін); 3)імуноглобуліни й антитілоподібніречовини (антитіла, С-реактивний білок).

Запалення, як і будь-який патологічний процес, являє собою єдність і боротьбу двох начал: власне патологічного і захисно-компенсаторного. У запаленні завжди наявні руйнівний і захисний компоненти. Власне патологічними явищами при запаленні слід вважати первинну і вторинну альтерацію, набряк, фізично-хімічні зміни й порушення обміну речовин у вогнищі запалення, біль і порушення функції. Захисне значення мають еміграція лейкоцитів, знищення флогогенних агентів, активація процесів репарації ушкодженої тканини, загальні реакції організму, спрямовані на збільшення його резистентності (гарячка, лейкоцитоз, збільшення вмісту "білків гострої фази запалення").

За механізмом впливу на запалення гормони поділяють на прозапальні й протизапальні. Прикладом прозапальних гормонів, тобто гормонів, що посилюють запалення, можуть бути мінералокортикоїди зокрема альдостерон- Під його впливом істотно підвищується проникність стінок судин, у результаті чого збільшується ексудація. Найважливішими протизапальними гормонами є глюкокортикоїди. У високих (лікувальних) дозах вони викликають дерепресію гена, що кодує структуру особливого білка - ліпокортину. Ліпокортин є природним внутрішньоклітинним інгібітором фосфоліпази А2.

Пригнічення цього ферменту ліпокортином має два важливих наслідки:

1)з одного боку, зменшується утворення лізофосфоліпідів, у результаті чого зменшуються явища альтерації (стабілізація мембрани);

2)з другого боку, зменшується утворення арахідонової кислоти та її похідних (простагландинів, тромбоксанів, простациклінів, лейкотрієнів). Ця обставина пояснює інші протизапальні ефекти глюкокортикоїдів — зменшення ексудації і еміграції лейкоцитів, ослаблення порушень мікроциркуляції. У результаті пригнічення процесів клітинного поділу й біосинтезу білка зменшуються явища проліферації у вогнищі запалення.

75. Гарячка: визначення поняття, принципи класифікації. Зв’язок між гарячкою і запаленням. Види пірогенів. Утворення пірогенів при інфекції , асептичному ушкодженні та імунних реакціях. Хімічна природа і походження вторинних пірогенів, механізм їх дії.

Гарячка - це типовий патологічний процес, що розвивається у вищих гомойотермних організмів у відповідь на пірогенні подразники і виявляє себе перебудовою терморегуляції, спрямованою на активне підвищення температури тіла.

Постійна, або стійка гарячка. Спостерігається постійно підвищена температура тіла і протягом доби різниця між ранковою і вечірньою температурою не перевищує 1°С. Вважається, що подібне підвищення

температури тіла характерне для крупозного запалення легенів, черевного тифу, вірусних інфекцій (наприклад, грипу).

Послаблювальна гарячка (ремітуюча). Спостерігається постійно підвищена температура тіла, але добові коливання температури перевищують 1°С. Подібне підвищення температури тіла зустрічається при туберкульозі, гнійних захворюваннях (наприклад, при тазовому абсцесі, емпіємі жовчного міхура, рановій інфекції), а також при злоякісних новоутвореннях.

Переміжна гарячка (інтермітуюча). Добові коливання перевищують 1 °С, але тут ранковий мінімум лежить в межах норми. В цьому випадку підвищена температура тіла з'являється періодично, приблизно через рівні проміжки (найчастіше біля полудня або вночі) на декілька годин. Переміжна гарячка особливо характерна для малярії, а також її спостерігають при генерализованій цитомегаловірусній інфекції, гнійній інфекції (наприклад, холангіті).

Виснажлива гарячка (гектична). Вранці, як і при інтермітуючій, спостерігають нормальну або навіть знижену температура тіла, але ось добові коливання температури доходять до 3-5°С і часто супроводжуються масивним потовиділенням, що виснажує. Подібне підвищення температури тіла характерне для активного туберкульозу легенів і для септичних захворювань.

Зворотна, або збочена гарячка відрізняється тим, що ранкова температура тіла більша за вечірню, хоча періодично все одно буває звичайне невелике вечірнє підвищення температури. Зворотна гарячка зустрічається при туберкульозі (частіше), сепсисі, бруцельозі.

відношення до інфекції, наприклад, при переливанні крові, при введенні білків і ліпідів з метою парентерального харчування. Неінфекційна гарячка поділяється на два види - гарячка при асептичному запаленні і гарячка при алергії. Патогенез їх однаковий - вони викликаються інтерлейкіном 1. Пусковим механізмом утворення і виділення інтерлейкіну 1 також вважається фагоцитоз: при асептичних запаленнях (інфаркт міокарда, хвороби сполучної тканини, запальні реакції у відповідь на пухлини) - фагоцитоз загиблих і пошкоджених клітин або клітинних фрагментів; при алергіях - фагоцитоз комплексів антиген-антитіло.

Інтерлейкін 1 - білок низької молекулярної маси, який викидається фагоцитуючими клітинами в кровоток і досягає центра терморегуляції. Це дуже могутній стимулятор центра, він викликає гарячку в нанограмових кількостях. У фагоцитуючих клітинах його нема в готовому вигляді, він утворюється в процесі фагоцитозу. Секреція інтерлейкіну 1 не супроводжується загибеллю фагоцитів.

Центр терморегуляції, на який діє інтерлейкін 1, локалізований в передній частині гіпоталамуса біля дна третього шлуночка. Пірогенними речовинами називаються такі речовини, що, потрапляючи в організм ззовні або утворившись усередині нього, викликають гарячку. По походженню пірогенні речовини розділяються на екзогенні (бактеріальні, небактеріальні) і ендогенні (лейкоцитарні), а по механізму дії ‑ на первинні і вторинні. Мікроорганізми містять у собі пірогенні речовини (зовнішні, екзогенні пірогени). Вони є складовою частиною мікробних токсинів. Найбільше вивчені в цьому плані ендотоксини грамнегативних бактерій. Вони складаються з трьох фракцій - ліпідної, полісахаридної і білкової. Пірогенні властивості має ліпідна фракція (ліпоїд А). Із грамнегативних бактерій вдалося виділити високоочищені пірогени і створити препарати для клінічного застосування - пірогенал, пірексаль, піромен. Діючою речовиною у них є ліпоїд А. Вихідним матеріалом для одержання пірогенів як лікарських засобів послужили грамнегативні бактерії. Вітчизняний препарат пірогенал отриманий з Pseudomonas aerugenosa, швейцарський пірексаль був виділений з Salmonella abortus equi. Первинні пірогени можуть утворюватися в самому організмі, незалежно від мікроорганізмів (гарячка при переломі кісток, при переливанні крові, при інфаркті міокарда). Ці "жаронесучі" речовини утворюються при ушкодженні або руйнуванні власних тканин і здійснюють на організм дію, аналогічна дії "справжніх", тобто мікробних пірогенів.

Вторинними називають лейкоцитарні пірогени, які утворюються і вивільнюються лейкоцитами під впливом первинних пірогенів. Вторинні пірогени мають здатність безпосередньо впливати на центр терморегуляції й викликати розвиток гарячки. Сьогодні відомо, що одним із вторинних лейкоцитарних пірогенів є інтерлейкін-1. Ця речовина утворюється і вивільнюється лейкоцитами (нейтрофілами й макрофагами) у процесі активації фагоцитозу. Поряд з дією на центр терморегуляції інтерлейкін-1 виявляє цілу низку інших ефектів, що визначають клінічні прояви гарячки.