101.Порушення дезінтоксикаційної функції печінки. Види, етіологія та патогенез печінкової коми. Роль церебротоксичних речовин у розвитку печінкової енцефалопатії.

Антитоксична функція властива гепатоцитам. Вона полягає в інактивації кінцевих продуктів обміну речовин (сечовиноутворення) і екзогенних сполук, що надходять з кишок (продукти діяльності мікрофлори - фенол, крезол, індол, скатол, аміни), а також з навколишнього середовища. Детоксикація різних речовин здійснюється за допомогою різних хімічних реакцій (синтезу, окиснення, відновлення, гідролізу, метилювання, кон’югації), що відбуваються в структурах ендоплазматичного ретикулуму (мікросомах), мітохондріях, пероксисомах і цитоплазмі печінкових клітин. До порушень антитоксичної функції печінки можуть спричинятися:

1) зменшення кількості функціонуючих гепатоцитів (наприклад, при масивних некрозах печінки). Так, установлено, що синтез сечовини з аміаку порушується при ураженні 80 % і більше паренхіми печінки;

2) зменшення активності ферментів, що беруть участь у реакціях детоксикації. Воно може бути зумовлене генетичними дефектами відповідних ферментів (наприклад, спадкове порушення ферментів синтезу сечовини) або набутими порушеннями їх утворення (розлади білоксинтезуючої функції печінки);

3) зменшення концентрації речовин, що беруть участь в інактивації токсичних продуктів (кисню, глюкуронової та сірчаної кислот, гліцину, таурину, цистеїну тощо);

4) дефіцит АТФ. При цьому можуть порушуватися процеси надходження й виведення з гепатоцитів токсичних речовин, а також реакції синтезу й кон’югації, які вимагають витрат енергії.

Печінкова кома. Печінковою комою називають патологічний стан, що виникає в результаті тяжких порушень антитоксичної функції печінки і виявляє себе втратою свідомості, випадінням рефлексів на внутрішні й зовнішні подразники, розладами життєво важливих функцій організму (кровообігу, дихання). Печінкова кома є крайнім

проявом синдрому гепатоцеребрсиїьної недостатності, а тому має ті ж самі причини, що і цей синдром. Залежно від джерела й механізмів надходження в кров церебротоксичних речовин виділяють два патогенетичних варіанти печінкової коми:

I. Ендогенну {печінково-клітинну, або розпадну). У цьому випадку поява церебротоксичних речовин у крові пов’язана з порушеннями антитоксичної функції печінки при ушкодженні й загибелі гепатоцитів;

II. Екзогенну {портокавальну, або шунтову). Її розвиток обумовлений тим, що церебротоксичні речовини потрапляють у системний кровообіг з кишок через ворітну вену та портокавальні анастомози, минаючи печінку. При цьому антитоксична функція печінки може істотно не страждати. Центральне місце в патогенезі печінкової коми належить надходженню в кров аміаку та інших церебротоксичних речовин

Механізми порушень діяльності центральної нервової системи, що ведуть до печінкової коми, досить складні. Проте можна виділити ряд провідних патогенетичних чинників. L Порушення діяльності синапсів і синоптичної передачі. Вони виявляють себе послабленням процесів центрального збудження і посиленням центрального гальмування.

Серед причин наведених змін такі: а) дія аміаку. б) несправжні нейромедіатори (псевдонейромедіатори). в) дія гальмівних медіаторів

.Роль церебротоксичних речовин у розвитку печінкової енцефалопатії.

Порушення антитоксичної функції печінки виявляють себе ознаками інтоксикації, що уражує насамперед центральну нервову систему. Тому комплекс змін, що виникають, одержав назву синдрому гепатоцеребральної недостатності, відомого ще як печінкова енцефалопатія. Для нього характерними є різні поєднання психічних і невротичних розладів аж до втрати свідомості й розвитку коматозного стану. Залежно від ступеня порушень антитоксичної функції печінки зазначений синдром може виявляти себе:

а) емоційно-психічними розладами: емоційною нестійкістю (почергові зміни ейфорії й депресії), безсонням уночі й сонливістю вдень, головним болем, запамороченнями;

б) вираженими порушеннями свідомості - розвитком ступору (сонливість, сплутаність свідомості);

в) печінковою комою (див. нижче).

В основі синдрому гепатоцеребральної недостатності лежить накопичення в крові так званих церебротоксичних речовин. Серед них особливо важливого значення надають таким сполукам:

1) аміаку. В організмі існує два джерела надходження аміаку в кров:

(а) усі периферичні, де відбуваються процеси дезамінування амінокислот, і

(б) кишки, де утворення аміаку обумовлене процесами гниття, тобто діяльністю кишкової мікрофлори. Аміак є токсичною сполукою, а тому в нормі його в крові практично немає, бо він перетворюється в гепатоцитах у сечовину. Із кишок аміак надходить одразу в печінку по судинах портальної системи, а з периферичних клітин — у зв’язаній формі у складі глютаміну (т. зв. глютаміновий човниковий механізм транспорту NH3 ). При недостатності печінки аміак, що надходить сюди із двох зазначених джерел, не може повністю перетворюватися в сечовину, а тому його концентрація в крові зростає;

2) продуктам окиснення амінокислот у кишках. Такими є фенол, індол, скатол, аміни (путресцин, кадаверин); сполуки сірки, що утворюються при окисненні метіоніну (диметил сульфід, метил меркаптан). З останніми, зокрема, пов’язують появу специфічного симптому печінкової коми - печінкового запаху,

3) низькомолекулярним жировим кислотам: масляній, валеріановій, капроновій. Вони з’являються внаслідок порушень окиснення жирових кислот в ушкоджених гепатоцитах.