71. Еміграція лейкоцитів в осередку запалення. Послідовність, причини і механізми еміграції лейкоцитів. Роль лейкоцитів у розвитку місцевих та загальних проявів запалення.

Еміграції лейкоцитів складається з 4 послідовних етапів: 1) крайове стояння; 2) проходження крізь судинну стінку; 3) міграція у тканини(хемотаксис); 4) здійснення функцій у осередку запалення. У еміграції лейкоцитів у вогнище запалення спостерігається певна черговість: спочатку емігрують нейтрофільні гранулоцити, потім — моноцити і, нарешті, — лімфоцити. Емігруючи в тканину, лейкоцити долають два бар'єри капілярної стінки: ендотелій і базальну мембрану. Нейтрофіли і макрофаги проходять через ендотелій по міжендотеліальних щілинах. Вони випускають свої псевдоподії в простори між ендотеліоцитами і "розсовують" клітини. Подолання базальної мембрани може бути обумовлене двома механізмами. Перший з них полягає в явищі тиксотропії — при контакті нейтрофіла з базальною мембраною її колоїди переходять із стану гелю в стан золя (відбувається розрідження мембрани). Нейтрофіл легко проходить через золь, після чого золь назад перетворюється на щільний гель. Другий механізм полягає у виділенні нейтрофілами нейтральних протеаз (еластаза, коллагенази), які розщеплюють волокнисті компоненти початкової мембрани.

Роль лейкоцитів у патогенезі запалення:

I. Стадія альтерації: Лейкоцити виробляють лейкотрієни, що спричинюють хемотаксис, скорочення гладких м’язів, набряк.

II. Стадія ексудації: Вихід лейкоцитів з просвіту судин через судинну стінку в навколишню тканину. При проходженні через базальну мембрану поліморфно-ядерний лейкоцит атакує її своїми ферментами (еластаза, коллагеназа, гіалуронідаза). Вони впливають на молекулярну структуру базальної мембрани, збільшуючи її проникність. У вогнищі запалення здійснюється активний рух лейкоцитів до хімічних подразників, якими можуть бути продукти протеолізу тканин. У вогнищі запалення головна функція лейкоцитів полягає в тому, щоб поглинати і переварювати чужорідні частки (фагоцитоз).

III. Стадія проліферації: Клітини перестають виробляти одні медіатори і починають синтезувати інші. Для завершення процесу запалення, особливо імунного, велике значення має зниження активності лімфоцитів. Гістамін через рецептори Н2 гальмує секрецію лімфокінів, знижує мітотичну активність лімфобластів, обмежує активність Т-кілерів. Лімфокіни інактівіруются також і макрофагами через один з монокінів гістаміну.

72. Фагоцитоз. Стадії та механізми. Роль фагоцитозу при запаленні. Порушення фагоцитозу та їх прояви у дітей.

Фагоцитоз — це активне поглинання клітинами твердого матеріалу. Клітини, що мають здатність здійснювати фагоцитоз, отримали назву фагоцитів. Розрізняють поліморфноядерні

(нейтрофіли) і мононуклеарнї фагоцити.

До мононуклеарних відносять облігатні фагоцити, які становлять систему мо-

ионуклеарних фагоцитів. У цю систему входять моноцити і клітини, що є їхніми

похідними: макрофаги сполучної тканини, клітини Купфера в печінці, альвеоля рні

макрофаги легень, макрофаги червоного кісткового мозку, вільні й фіксовані макрофаги

селезінки, макрофаги серозних порожнин, остеокласти, мікрогліальні клітини центральної

нервової системи.

Стадії:

Стадія зближення (хемотаксис):

Хемотаксис фагоцитів виникає під дією речовин, що отримали назву хемотак-cunie.

Розрізняють екзогенні й ендогенні хемотаксини. Екзогенними є бактеріальні

ліпополісахариди (ендотоксини), продукти руйнування бактеріальних стінок (мурамілдипептид). Ендогенними називають хемотаксини, що утворюються в самому організмі. Серед них найбільше значення мають побічні продукти активації комплементу (СЗа, С5а), лейкотрієни, лімфокіни і монокіни, фактор еміграції нейтрофілів.

Стадія прилипання:

Нерецепторними механізмами є електростатична й гідрофобна взаємодія поверхні фагоцита з об'єктом фагоцитозу. Оскільки поверхневий заряд фагоцитів негативний, то добре прилипають позитивно заряджені частки. Так само добре прилипають і частки з гідрофобними поверхнями.

Рецепторопосередковані механізми обумовлені існуванням на поверхні фагоцитів спеціальних рецепторів до речовин-опсонінів. Взаємодія фагоцита з об'єктом фагоцитозу відбувається через опсоніни (речовини, які сприяють прилипанню – IgG, C3b, С-реактивний білок), пов'язані з рецепторами.

3. Стадія поглинання:

1) Інвагінація плазматичної мембрани фагоцита в місці його контакту з об'єктом фагоцитозу.

2) Утворення фагосоми, що має свою мембрану і містить усередині об'єкт фагоцитозу.

3) Злиття фагосоми з лізосомами, у результаті чого утворюється фаголізосома.

Стадія перетравлювання:

1) Знищення (вбивання) бактерій - внутрішньоклітинний цитоліз. Здійснюється за допомогою бактерицидних систем фагоцитів.

2) Власне перетравлювання - гідроліз компонентів убитих бактерій за допомогою гідролітичних ферментів лізосом. Продукти, що утворилися при цьому, можуть бути використані фагоцитами для власних потреб.

Бактерицидними системами й речовинами фагоцитів є:

1) мієлопероксидазна система;

2) лізоцим;

3) лактоферин;

4) неферментні катіонні білки;

5) молочна кислота.

Роль у запаленні:

Макрофаги мають більшу тривалість життя у осередку запалення (ніж нейтрофіли), здатність розпізнавати, а потім поглинати ушкоджені нежиттєздатні клітини власного організму, в тому числі й нейтрофіли. З цим пов’язана їхня надзвичайна роль у «збиранні» запального ексудату.

Макрофаги – головні клітини, що беруть участь у розчиненні і видаленні з осередку запалення ушкодженої сполучної тканини, що необхідно для наступної реконструкції тканин. Вони синтезують і секретують нейтральні протеази, що руйнують зовнішньоклітинні колагенові й еластинові волокна сполучної тканини: еластазу, колагеназу, активатор плазміногену. Ферменти утворюються в результаті позаклітинного протеолізу сполучнотканинного матриксу, поглинаються потім макрофагами за допомогою спеціальних рецепторів і розкладаються внутрішньоклітинно із залученням лізосомальної системи.

Порушення фагоцитозу можливе при спадковій патології фагоцитів (порушенні метаболізму полісахаридів у лейкоцитах (хвороба Альдера), порушенні дозрівання фагоцитів (хвороба Чедіака-Хігаші) та ін., а також у результаті набутої недостатності фагоцитозу (променева хвороба, білкове голодування, старечий вік, тривала гормональна терапія та ін.).

Порушення фагоцитозу у дітей може проявлятись недостатністю імунної відповіді – первинні імунодефіцити (інфантильний летальний агранулоцитоз – синдроми Костманна, Швахманна), також порушення бактерицидного ефекту фагоцитів спостеріг. при хронічному гранулематозі.

73. Проліферація клітин в осередку запалення, її стадії та механізми. Механізми мітогенної дії факторів росту і цитокінів. Регенерація та фіброплазія як способи загоєння. Особливості проліферативного запалення у дитячому віці (на прикладі утворення туберкульоми).

Стадія проліферації включає:

1) розмноження клітин, тобто власне проліферацію;

2) синтез позаклітинних компонентів сполучної тканини — колагену, еластину, протеогліканов, глікопротеїн-1.

Механізми:

- інгібування ферментів (інгібітор – α2-макроглобулін);

- припинення руйнівних явищ (усунення вільних радикалів);

- пригнічення активності клітин запалення;

- зменшення активності лімфоцитів;

- ендокринні фактори (кортикостерон та гідрокортизон – спричинюють лімфопенію)

Фактори росту:

I. Зменшення концентрації в тканині кейлонів. Кейлони-це речовина білкової природи, які утворюються зрілими клітинами. Вони є інгібіторами клітинного ділення. При пошкодженні і загибелі клітин у вогнищі запалення концентрація кейлонів зменшується, а отже, знімається гальмівний вплив на малодиференційовані (камбіальні) клітки. Вони починають ділитися. Ділення продовжується до тих пір, поки концентрація кейлонів не збільшиться до рівня, який існував в неушкодженій тканині.

II. Збільшення концентрації в тканині стимуляторів проліферації — чинників зростання. Чинники зростання поступають в тканину з плазми крові або є продуктами клітин, що знаходяться у вогнищі запалення. Їх дія вказаних регулювальників здійснюється через активацію внутрішньоклітинних протеїнкіназ.

Цитокіни - це збірне поняття для позначення великої групи біологічно активних речовин білково-пептидної природи, що регулюють взаємодію між різними типами клітин (4 групи: інтерлейкіни, інтерферони, гемопоетичні колонієстимулятивні фактори, фактори що пригнічують ріст пухлин). Однією з властивостей багатьох цитокінів є їхня мітогенна активність, що виявляє себе посиленням процесів проліферації в осередку запалення. Водночас, деякі цитокіни (ІЛ-1, ФНП) стимулюють синтез колагену і новоутворення кровоносних судин (ангіогенез).

Регенерація – це проліферація (розмноження) попередників паренхіматозних клітин, що залишаються. У цьому випадку відбувається заміна втрачених клітин, клітинами того самого типу. Регенерація характерна для тканин, клітини яких постійно проліферують (епітеліальна і кровотворна) і тканин, що в нормі мають низький рівень реплікації, але за необхідності, під впливом відповідних факторів росту можуть розпочати компенсаторну гіперплазію (глвдком’язеві клітини та паренхіматозні клітини печінки, нирок і підшлункової залози).

Фіброплазія – відновлення і новоутворення сполучної тканини/розмноження мезенхімальних клітин строми, з подальшим диференціюванням їх у фібробласти, продукцією фібробластами колагену та глікозаміногліканів, з яких формуються фібрилярні структури і грануляційна тканина, що перетворюється на сполучну тканину. Здійснюється за рахунок активації проліферації фібробластів, епітеліоцитів, гладком’язевих клітин під впливом ЕФР, ФРТ, ФРФ,ТФР-α, СЕФР тощо. Вона може відбутися навіть при повній загибелі тканини у разі потрапляння в ушкоджену тканину стромальних стовбурових клітин червоного кісткового мозку (вони мультипотентні). Під впливом ТФР-β вони перетворюються на фібробласти, адипоцити, хондроцити, остеобласти, міобласти і ендотеліоцити.

Туберкульома відноситься до специфічних гранульом. Специфічне запалення за характером клітинних реакцій та наявності вогнищ казеозного некрозу має специфічні для їх збудника морфологічні особливості. Туберкульозна гранульома має чітку зональність: у її центрі розташоване вогнище некрозу, по периферії – вал з епітеліоїдних клітин, лімфоцитів, макрофагів, плазматичних клітин і гігантських клітин Пирогова-Лангханса., мало судин. При забарвленні за Цілем-Нільсеном у гігантських клітинах виявляються мікобактерії туберкульозу.

Механізм утворення гранульоми складається з 4-х стадій:

Нагромадження у вогнищі ушкодження юних моноцитів.

Дозрівання цих клітин у макрофаги й утворення макрофагальної гранульоми.

Трансформація макрофагів в епітеліоїдні клітини й утворення епітеліоїдно-клітинної гранульоми.

Злиття епітеліоїдних клітин (або макрофагів) з утворенням гігантських клітин (клітин сторонніх предметів або клітин Пирогова-Лангханса). Гігантські клітини можуть містити до 100 і більше ядер.