55. Аутоімунні реакції/хвороби: загальна характеристика, принципи класифікації, сучасні уявлення про етіологію і патогенез.

Аутоімунними реакціями (АІР) називають стани організму, при яких з’являються антитіла чи сенсибілізовані лімфоцити проти нормальних антигенів власного тіла. Такі антигени називають аутоантигенами.

Аутоаллергічні (аутоіммунні) захворювання розвиваються в результаті вироблення антитіл, які можуть взаємодіяти з антигенами власного організму. Це може відбуватися при демаскуванні антигенів, при знятті толерантності і при соматичних мутаціях.

(Демаскування антигенів спостерігається у високодифференційованних органах при порушенні гістогематичних бар'єрів.

Зняття імунної толерантності до нормальних компонентів тканин можливе, наприклад до гаптену свого організму, при заміні носія гаптену.

Соматичні мутації в різних органах можуть призвести до появи клітин, що володіють антигенними властивостями по відношенню до свого організму. )

Мутація імуноцитів може стати причиною аутоіммунних захворювань у зв'язку з тим, що призводить до появи "заборонених" клонів, що сприймають нормальні компоненти організму як антигени.

Встановлено існування ще двох механізмів аутоіммунних захворювань:

а) недостатність антиідіотипічних антитіл;

б) зрив розпізнавання "свого" за допомогою рецепторів, в якості яких Т-лімфоцити використовують антигени головного комплексу гістосумісності МНС. (majorhistocompatibilitycomplex – главный комплекс гистосовместимости).

Залежно від локалізації патологічного процесу АІЗ поділяють на органоспецифічні і системні (неорганоспецифічні).

При органоспецифічних хворобах патологічний процес має локальний характер і розвивається у певному органі. Органами-мішенями при органоспецифічних АІЗ стають частіше щитовидна залоза, шлунок, підшлункова та надниркові залози. При системних хворобах, в тому числі ревматологічних, звичайно уражуються шкіра, нирки, сустави і м’язи.

При системних (неорганоспецифічних) АІЗаутоантигени реагують з різними тканинами даного чи навіть іншого виду тварин. Аутоантигени в цьому випадку не ізольовані від контакту з лимфоїдними клітинами, і аутоімунізація розвивається внаслідок зриву існуючої раніше толерантності. Експериментально відтворення системної аутоімунізації на тваринах ускладнено, але в деяких випадках захворювання може розвиватися спонтанно. Типовими системними аутоімунними хворобами є: системна червона вовчанка, дискоїднаеритематознавовчанка, дерматоміозит, склеродермія, ревматоїдний артрит. Системні АІЗ частіше виникають у людей похилого віку.

До змішаних АІЗ можна віднести: виразковий коліт, первинний біліарний цироз, міастенію гравіс, аутоімунну гемолітичну анемію, синдром Сьйогрена, ідіопатичнутромбопенічну пурпуру, ідіопатичну лейкопенію тощо.

56.Основи трансплантації органів і тканин. Причини і механізми відторгнення трансплантату, засоби попередження. Реакції “трансплантат проти хазяїна” (на прикладі пересадки кісткового мозку при лейкозах у дітей).

Трансплантація (від лат. transplantatio — пересаджування) — метод, що полягає в пересадці реципієнту органу або тканини (трансплантата), взятих у донора, а також клонованих тканин, штучних імплантатів (електронних, металічних та інших), найчастіше методом хірургічного втручання.

Основні принципи застосування трансплантації

Трансплантація здійснюється на таких принципах:

добровільності;

гуманності;

анонімності;

надання донорських органів потенційним реципієнтам за медичними показаннями;

безоплатності трансплантації для донора та реципієнта;

Основний спосіб зберігання органів для трансплантації – консервація.

Реакція відторгнення трансплантата - імунна відповідь реципієнта на пересадку чужорідного органу або тканини (Алотрансплантація). Відноситься до реакцій трансплантаційного імунітету.

Розрізняють блискавичний (розвивається через хвилини після підключення органу до кровотоку), гостре (0-3 тижні після операції) і хронічне відторгнення (через кілька місяців або пізніше).

Причини відторгнення:

Відторгнення трансплантата пов'язане з дією Т-лімфоцитів, направленою безпосередньо і специфічно проти антигенів донора. Це можуть бути цитотоксичні клітини (Т- хелпери CD4 або Т-супрессори CD8) або клітини, що опосередковують дію ДТН (відносяться до класу Т-лімфоцитів CD4)

Механізми відторгнення алотрансплантатів.

Імунопатологічна реакція відторгнення ґрунтується на відповідних механізмах антитілзалежного чи клітинного ушкодження тканин, чи їхньої комбінації.

У залежності від механізму імунної реакції:

- гуморальне відторгнення – реалізується за допомогою гуморальних антитіл;

- клітинне відторгнення – реалізується за допомогою лімфоцитів.

У залежності від швидкості клінічних проявів:

- зверхгостре відторгнення, при якому трансплантат може бути ушкоджений і цілком зруйнований протягом декількох годин чи навіть хвилин після реваскулярізації;

- гостре відторгнення – ушкодження трансплантата протягом перших трьох тижнів після трансплантації;

- хронічне відторгнення – розвивається протягом декількох місяців чи років. У залежності від важкості клінічних і патоморфологічних змін:

- легке відторгнення; - помірне відторгнення; - важке відторгнення.

Для зниження ризику подібних реакцій застосовується підбір донора за антигенами головного комплексу гістосумісності (MHC), також часто по системі ABO і різні імунодепресанти для пригнічення імунної системи, деякі з яких можуть призначатися довічно. Вважається, що для успішної алотрансплантації органу необхідно збіг реципієнта і донора хоча б по п'яти з шести основних антигенів MHC. Розбіжність за двома антигенів MHC не виключає можливість трансплантації в принципі, але сильно підвищує ймовірність реакції відторгнення трансплантата. Розбіжність за трьома і більше антигенів MHC виключає саму можливість трансплантації від даного донора даному реципієнту Для алотрансплантації, навіть при наявності ідеально сумісного (збіг шість з шести антигенів MHC) і близькоспорідненого донора, також потрібна висока ступінь імуносупресії (пригнічення імунної системи) організму реципієнта, з тим, щоб придушити можливе відторгнення трансплантата (наприклад, через розбіжність мінорних антигенів гістосумісності) і забезпечити його приживлюваність. В разі неповного збігу по МНС або при неспорідненій трансплантації вимоги до рівня забезпечується імуносупресії ще вище.

Реакція "трансплантат проти хазяїна" (гомологічна хвороба) — це імунна агресія пересаджених клітин донора, спрямована проти антигенних структур реципієнта.

Якщо донорський кістковий мозок недостатньо генетично відповідає тканинам реципієнта, він може сприйняти тканини його організму, як чужорідний матеріал, атакує і почне руйнувати його. Цей стан відомо як реакція - трансплантат проти хазяїна  і може бути небезпечною для життя хворого.

57.Характеристика поняття „пошкодження”. Принципи класифікації пошкодження клітин. Структурні, функціональні, фізики-хімічні, біохімічні та термодинамічні ознаки пошкодження клітини. Екзо- і ендогенні причини пошкодження клітин.

Пошкодження клітини (альтерація) - це типовий патологічний процес, основу якого складають порушення внутрішньоклітинного гомеостазу, що приводять до порушення структурної цілісності клітини і її функціональних здатностей.

Ушкодження клітин класифікують:

1) У залежності від швидкості розвитку ушкодження, розрізняють: а) гостре - розвивається швидко, як правило внаслідок одноразового, але інтенсивного впливу ушкоджуючого агента,

б) хронічне - перебігає повільно і є наслідком тривалого, проте менш інтенсивного патогенного впливу.

2) У залежності від ступеня порушень внутрішньоклітинного гомеостазу, розрізняють: а) зворотні - зникають після припинення дії ушкоджуючого фактора, б) незворотні - ведуть до загибелі клітини.

3) В залежності від періоду життєвого циклу клітини: а) мітотичне і б) інтерфазне.

4) В залежності від етіологічного фактора: а) безпосереднє (первинне) ушкодження та б) опосередковане ушкодження.

5) У залежності від патогенетичних механізмів ушкодження клітин поділяють на: а) насильницьке і б) цитопатичне

Про ушкодження клітини свідчать наступні ознаки:

1) Структурні - виявляються за допомогою гістологічних і електронномікроскопічних методів.

2) Функціональні - супроводжуються: а) порушенням електрофізіологічних процесів, б) порушенням скоротливості, в) порушенням екзо- і ендоцитозу; порушенням клітинного поділу і т.ін.

3) Фізико-хімічні – супроводжуються: а) порушенням з боку клітинних колоїдів, б) змінами водно-електролітного обміну і т.ін.

4) Біохімічні – супроводжуються порушенням внутрішньо- і позаклітинної концентрації різноманітних речовин.

5) Термодинамічні – супроводжуються конформаціїними змінами макромолекул, які відбуваються в напрямку найбільш вигідного термодинамічного стану (денатурація).

Екзо- і ендогенні причини пошкодження клітин: гіпоксія, дія фізичних, хімічних, інфекційних агентів, імунні реакції, генетичні дефекти.

Первинно-ушкоджуючі фактори:(фізичні, хімічні, біологічні чинники)

Вторинно-ушкоджуючі фактори: (гіпоксія, гіпо- і гіпертермія, гіпо- і гіперосмія, ацидоз і алкалоз тощо)