95. Правова охорона навколишнього природного середовища в сільському господарстві

Сільське господарство – найбільш активна галузь, де взаємодіє суспільство і природа. На сьогодні 69, 3 % території України зайнято сільськогосподарськими угіддями. У сільському господарстві щороку використовується понад 10,9 млрд. куб. метрів води, що становить 36,4 % від її загального споживання. У розрахунку на одного мешканця припадає 0,82 га с/г угідь, у тому числі 0,65 га ріллі, тоді як в середньому по Європі ці показники становлять відповідно 0,44 га і 0, 25 га. Розораність с/г угідь досягла 72 %, а в окремих регіонах перевищує 88 %. Ефективність використання земель в Україні значно нижча, ніж у середньому по Європі.

В умовах сучасної системи сільського господарства можна виділити два напрями природоохоронної діяльності

• охорона довкілля і усіх його елементів від негативного впливу сільськогосподарського виробництва

• охорона сільського господарства від шкідливого впливу антропогенно зміненого довкілля.

Основні правові норми, які закріплюють порядок використання та охорони земель, інших природних об’єктів у с/г, містяться у Земельному, Водному, Лісовому кодексах, в Кодексі України про надра, а також ЗУ “Про охорону атмосферного повітря”, “Про тваринний світ”. Дані правові норми складають правову основу екологізації сільськогосподарського законодавства.

Також важливими нормативними актами у досліджуваній сфері є ЗУ “Про пестициди і агрохімікати” від 2 березня 1995 р., “Про меліорацію земель” від 14 січня 2000 р.

Основними природними об’єктами, які зазнають негативного впливу в с/г, є землі сільськогосподарського призначення, якими визнаються землі, надані для виробництва с/г продукції, здійснення с/г науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей (ч. 1 ст. 22 ЗК). До земель с/г призначення належать (ч. 2 ст. 22 ЗК):

• с/г угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

• нес/г угіддя (господарські шляхи та прогони, полезахисні лісові смуги та інші лісові насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).

Законодавство передбачає заходи охорони земель с/г призначення, які включають систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на їх раціональне використання, запобігання необґрунтованому вилученню земель із с/г обігу, захист від шкідливих антропогенних впливів, а також на відтворення та підвищення родючості земель.

Так, ч. 3 ст. 23 ЗК визначає, що землі, придатні для потреб с/г, повинні надаватись насамперед для с/г використання, тобто діє принцип пріоритету земель с/г призначення. Для будівництва нес/г об’єктів надаються землі нес/г призначення або с/г угіддя гіршої якості.

Найважливішим завданням правової охорони земель с/г призначення є охорона родючості ґрунтів. З цією метою власники земельних ділянок або землекористувачі зобов’язані:

• забезпечувати їх використання за цільовим призначенням;

• підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості ґрунтів;

• захищати землі від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних та техногенних процесів.

До основних заходів по збереженню , відновленню, поліпшенню ґрунту належать дії по боротьбі з вітровою та водною ерозією ґрунтів, з безгосподарним ставленням до земель, меліорацією та рекультивацією земель, а також боротьба із забрудненням ґрунту.

Вітрова та водна ерозія ґрунту розповсюджена майже на всіх орних землях України. Розвиток водної та вітряної ерозії ґрунту призводить до їх інтенсивної деградації та повного виснаження. Щорічно змивається водою та видувається вітром понад 600 млн. тон ґрунту, у тому числі 45 млн. тон гумусу. Запобігання цим процесам є обов’язком власників землі та землекористувачів.

Для попередження таких процесів законодавство передбачає можливість застосування рекультиваційних та меліоративних заходів. Згідно із ЗУ “Про меліорацію земель” меліорація земель – це комплекс гідротехнічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних, інших меліоративних заходів, що здійснюються з метою регулювання водного, повітряного і поживного режиму ґрунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь. Під час гідротехнічної меліорації земель здійснюють зрошувальні, осушувальні, осушувально-зволожувальні, протиповіневі, протипаводкові, протиерозійні та інші меліоративні заходи.

В Україні роботи по осушуванню земель ведуться в західних областях та Поліссі, а роботи по зрошуванню – у посушливих районах півдня країни.

Проте, як показує практика, при нераціональній меліорації земель можливі і негативні наслідки. Так, при осушуванні земель знижується рівень ґрунтових вод, засихають ліси, зникає рослинність, змінюється гідрологічний режим території, гіршими стають умови існування тваринного світу. При зрошуванні земель з’являється заболочування, окислювання грунтів, деградація земельного покриву. За даними наведеними в Основних напрямах державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджених постановою ВРУ від 5 березня 1998 року, в окремих районах, де проведено осушення земель, відбувається неконтрольоване зниження рівня ґрунтових вод, зменшення потужності органічної маси, а в районах зрошення – підтоплення і засолення ґрунтів, деградація чорноземів, що призвело до негативних екологічних наслідків у районах Полісся та на півдні України. Нині 14,8 % загальної площі поливних земель піддаються еродуванню, 1,5 % - перезволоженню, понад 4 % є солонцюваті та засолені.

Тому при проведенні меліоративних робіт необхідно суворо дотримуватись порядку їх проведення, щоб попередити негативні наслідки. При розробці проектів меліоративних споруд, а також проектів техніко-економічного обґрунтування обов’язково повинна проводитись державна екологічна експертиза.

Особливої уваги заслуговує рекультивація земель. Рекультивація земель – це відтворення порушених земель до стану, придатного для використання їх за цільовим призначенням.

В останні роки особливого значення набувають заходи боротьби із забрудненням та псування с/г земель. С/г угіддя забруднюються різними джерелами: - відходами промислових підприємств, - при розробці корисних копалин, - при використанні пестицидів та агрохімікатів тощо. Землі, порушені в наслідок природних явищ (землетруси, зсуви, повені тощо), вітрової та водної ерозії, добування корисних копалин, а також землі із підвищеної кислотністю або засоленістю, відносяться до деградованих земель.Техногенно забруднені землі – це землі, забруднені в наслідок господарської діяльності людини, що призвела до деградації земель та їх негативного впливу на стан довкілля та здоров’я людей. Деградовані та техногенно забруднені землі підлягають консервації, яка здійснюється шляхом припинення їх господарського використання на визначений термін та шляхом їх залуження або заліснення.

Як вже згадувалось забруднення земель можливе в результаті ведення безпосередньо с/г робіт із надмірним використанням пестицидів та агрохімікатів. Їх використання здійснюється для підвищення врожайності с/г культур та для боротьби із бур’янами, хворобами та шкідниками рослин. Однак при їх використанні можуть виникати різні негативні наслідки. Правовою основою застосування хімічних речовин у с/г є ЗУ “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про пестициди та агрохімікати”, а також підзаконні акти.

Перелік пестицидів і агрохімікатів, дозволених для використання, регламент їх застосування та щорічні доповнення до нього ведуться згідно із Порядком проведення державних випробувань, державної реєстрації та перереєстрації, видання переліків пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні, затв. постановою КМУ від 4 березня 1996 року.

Технічні засоби застосування пестицидів та агрохімікатів підлягають обов’язковій сертифікації.