- •1. Поняття екологічного праваяк галузі права
- •2. Поняття та види екологічно-правових відносин
- •3. Предмет екологічного права
- •4. Метод правового регулювання екологічного права
- •5. Система екологічного права
- •6. Принципи екологічного права
- •9. Поняття та загальна характеристика екологічних прав особи.
- •11. Види екологічних прав особи
- •10. Міжнародно-правові основи інституту екологічних прав особи.
- •12. Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля
- •14. Зміст, ознаки та джерела екологічної інформації.
- •15. Право особи на участь у прийнятті екологічно-значимих рішень.
- •17. Гарантії та захист екологічних прав громадян України
- •18. Екологічні обов'язки особи
- •19. Поняття і зміст права власності на природні об'єкти.
- •20. Форми права власності на природні ресурси.
- •22. Поняття та зміст права природокористування.
- •23. Поняттята та види принципів права природокористування.
- •24. Види природокористування.
- •25. Право загального та спеціального природокористування.
- •26. Підстави виникнення відносин природокористування
- •27. Підстави припинення відносин природокористування
- •28. Поняття та призначення управління у сфері охорони довкілля.
- •29. Система органів управління усфері охорони довкілля та …
- •30. Поняття та види функцій управління.
- •31. Облікова функція. Види, значення та порядок ведення природоресурсних кадастрів.
- •32. Екологічний моніторинг.
- •33. Екологічний контроль.
- •34. Стандартизація та нормування.
- •35. Поняття, принципи та призначення екологічної експертизи.
- •36. Об’єкти екологічної експертизи.
- •37. Правовий статус експерта екологічної експертизи
- •38. Порядок проведення державної екологічної експертизи.
- •39. Порядок проведення громадської екологічної експертизи.
- •40. Висновки екологічної експертизи.
- •41. Поняття, призначення та елементи економіко-правового механізму охорони довкілля.
- •42. Фінансування природоохоронних заходів.
- •43. Природоресурсні платежі: поняття, види, призначення.
- •44. Екологічний аудит: поняття, види, порядок здійснення.
- •45. Екологічне страхування: поняття та призначення.
- •46. Поняття та підстави юридичної відповідальності за екологічні правопорушення.
- •47. Адміністративна відповідальністьза порушення вимог природоохоронного законодавства
- •48. Кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення.
- •49. Цивільно-правова відповідальність за екологічні правопорушення.
- •50. Земля, як об’єктправовоїохорони та використання.
- •51. Загальна характеристика права на землю.
- •52. Правові засади набуття ти припинення права на землю.
- •2. Припинення права колективної та приватної власності на землю здійснюється у разі:
- •3. Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (ст. Ст. 88-92).
- •53. Державне управління і контроль у сфері охорони та використання земельних ресурсів.
- •54. Правова охорони земель.
- •55. Відповідальність за порушення земельного законодавства.
- •56. Поняття надр як об’єктувикористання та правовоїохорони.
- •57. Право користування надрами: поняття, види,
- •58. Особливості управління у галузі охорони та використання надр.
- •59. Державний геологічний контроль і державний гірничий нагляд.
- •60. Правова охорона надр
- •61. Відповідальність за попушення законодавства про надра.
- •62. Водні ресурси як об’єктправовоїохорони та використання.
- •63. Право водокористування та його види.
- •64. Особливості державного управління в галузі охорони та використання вод.
- •65. Стандартизація та нормування в галузі охорони та використання вод.
- •66. Правова охорона вод.
- •67. Відповідальність за порушення водного законодавства
- •68. Ліси та нелісова рослинність як об’єкт правового регулювання використання, відновлення та охорони
- •69. Право власності на ліси
- •70. Право лісокористування та його види.
- •71. Види використання лісових ресурсів та порядок їх здійснення.
- •72. Особливості управління в галузі використання, відновлення та охорони лісів
- •73. Правова охорона лісів
- •74. Відповідальність за порушення лісового законодавства та законодавства про рослинний світ
- •75. Тваринний світ як об'єктправової охорониі використання
- •76. Використання об'єктів тваринного світу
- •77. Правове регулювання здійснення полювання.
- •78. Управління у сфері охорони тваринного світу.
- •80. Відповідальість за порушення законодавства.
- •81. Атмосферне повітря як об'єкта екологічного права
- •82. Державне управління у галузі охорони атмосферного повітря
- •83. Заходи щодо охорони атмосферного повітря
- •84. Юридична відповідальність в галузі охорони атмосферного повітря
- •85. Поняття та основні складові національної екологічної мережі України
- •87. Правові форми і види використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду
- •88. Управління в галузі організації, охорони і використання природно-заповідного фонду
- •89. Правовий режим окремих територій та об’єктів природно-заповідного фонду України
- •90. Курортні та лікувально-оздоровчі території
- •91 Рекреаційні зони
- •92. Червона книга України
- •93. Зелена книга України
- •Правова охорона навколишнього природного середовища в населених пунктах
- •95. Правова охорона навколишнього природного середовища в сільському господарстві
- •96. Правова охорона навколишнього природного середовища у промисловості
- •97. Правова охорона навколишнього природного середовища на транспорті
- •98. Правове регулювання поводження з радіоактивними речовинами
- •99. Правове регулювання поводження з відходами та іншими токсичними речовинами
93. Зелена книга України
В міру накопичення екологічних знань очевидною стала недостатність та, подекуди, неефективність охорони лише окремих видів живих організмів. Адже не завжди зникнення живих організмів було спричинене прямим винищенням людиною. Часто рослини і тварини зникали внаслідок шкідливого впливу на природний комплекс, на екосистему певного рангу, або на одну з її складових. Спрацьовування внутрішніх екологічних зв’язків призводило до випадання зі складу екосистеми одних видів, привнесення інших (нехарактерних), і, зрештою, до деградації екосистеми. Деградація характеризується зменшенням біологічного різноманіття в складі екосистеми та зниження її стійкості. Отже, назріла необхідність охорони цілих екосистем. В першу чергу охорони вимагають
екосистеми, до складу яких входять живі організми, занесені до ЧКУ,
екосистеми, які є рідкісним поєднанням широко розповсюджених живих організмів,
екосистеми, які становлять генетичний фонд чи природний еталон.
Особлива увага в справі охорони екосистем приділяється рослинним угрупуванням. Така увага обумовлена комплексоутворюючим характером рослинних угрупувань та роллю, яку відіграють рослини в процесі формування та розвитку екосистеми.
З метою збереження рідкісних, зникаючих та типових рослинних угрупувань, що потребують охорони у 1987 році, групою вчених під керівництвом академіка Ю.Р. Шеляг-Сосонка була створена Зелена книга УРСР.
Вперше на законодавчому рівні відносини щодо об’єктів, занесених до Зеленої книги, одержали в Україні правову регламентацію в ЗУ “Про рослинний світ”. Відповідно до ст. 31 цього закону рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, та типові природні рослинні угрупування підлягають охороні на всій території України і заносяться до Зеленої книги України. Дані види рослинного світу вважаються природними рослинними ресурсами загальнодержавного значення.
29 серпня 2002 року постановою КМУ № 1286 було затверджено Положення про Зелену книгу України.
Зелена книга України є офіційним державним документом, в якому зведено відомості про сучасний стан рідкісних, таких, що перебувають під загрозою зникнення, та типових природних рослинних угрупувань.
Усього на території України поширено понад 3500 асоціацій рослинних угруповань. До складу рідкісних і таких, яким загрожує небезпека зникнення, за даними Зеленої книги України, віднесено 130 рослинних угрупувань (станом на 2005 р.)
Зелена книга є основою для розроблення охоронних заходів щодо збереження, відтворення та використання занесених до неї природних рослинних угрупувань. Охорона цих угрупувань спрямовується на збереження їх ценотичної структури, популяцій рідкісних видів рослин та умов місцезростання.
Природні рослинні угрупування, які підлягають занесенню до Зеленої книги, визначаються відповідно до методики, яку затверджує Мінприроди.
Зелена книга містить вичерпну наукову інформацію про рослинні угрупування, рекомендації з їх охорони та відтворення.
Пропозиції щодо занесення до Зеленої книги чи вилучення з неї рослинних угрупувань можуть подаватись:
науково-дослідними установами;
державними та громадськими організаціями;
окремими вченими, фахівцями, що займаються охороною та використанням природних рослинних ресурсів.
Пропозиція повинна містити відповідне наукове обґрунтування із зазначенням відомостей про:
ботаніко-географічне та історичне значення;
рідкісність;
кількість місць зростання та площу;
рівень стабільності екологічних умов;
інших показників, що свідчать про необхідність вжиття заходів для охорони відповідного рослинного угрупування.
Згідно із Положенням про Зелену книгу УкраїниМінприроди здійснює державний контроль за дотриманням вимог щодо охорони, відтворення та використання рослинних угрупувань та забезпечує видання Зеленої книги не рідше ніж один раз на 10 років.
Зелена книга є прикладом нового способу організації природоохоронної діяльності, кроком до раціонального використання природних ресурсів. Вона є прикладом переходу від охорони окремих видів живих організмів до охорони цілих екосистем.
Законодавство передбачає такі заходи охорони природних рослинних угрупувань, занесених до Зеленої книги України, як:
встановлення їх особливого правового статусу, врахування вимог щодо охорони цих угрупувань під час розроблення нормативно-правових актів;
створення на місцевостях, де існують угрупування, біосферних заповідників, інших територій та об’єктів ПЗФ, в т.ч. транскордонних;
урахування спеціальних вимог щодо їх збереження під час розміщення продуктивних сил, вирішення питань відведення земельних ділянок, розроблення проектної документації, проведення екологічної експертизи тощо;
проведення постійного моніторингу за їх станом та необхідних наукових досліджень;
запровадження особливих видів режиму збереження;
проведення відповідної еколого-просвітницької роботи та інформування громадськості про їх стан.
Особливий правовий статус відповідних об’єктів має на меті відтворення природних рослинних угрупувань трьома можливими способами:
шляхом сприяння їх природному відновленню;
через запобігання небажаним змінам та негативному антропогенному впливу;
їх формуванням на штучно створених об’єктах ПЗФ.