Інструктивно-методичні до семінарських занять

№

Термін

Визначення

Економіка

Мерканти­лізм

Фізіократи

Класична школа

Марксизм

Неокласичн­ий напрямок

Маржиналізм

Інституціо­на­лізм

Кейнсіанство

Монетаризм

Неокласич­ний синтез

Неолібера­лізм

Предмет економічної теорії

Мікроеконо­міка

Макроеконо­міка

Пізнавальна функція

економічної теорії

Методологіч­на функція економічної теорії

Практична функція економічної теорії

Позитивна економічна теорія

Нормативна економічна теорія

Метод економічної теорії

Діалектичний метод економічної теорії

Наукова абстракція

Індукція

Дедукція

Аналіз

Синтез

Метод мате­матич­но­го моделюван­ня

Метод альтернатив­ної вартості

Граничний аналіз

Метод абсолютних і порівняльних переваг

Метод еластичності

1. Сучасний напрямок в економічній науці, при­хиль­ники (В. Ойкен, Л. Ерхард, Фр. фон Хай­єк) якого відстоюють принцип саморегу­люван­ня, еконо­міч­ної свободи господарських суб’єк­тів, обмеженості економічної ролі держави.

2. Економічна теорія, що ставить за мету всебічне пізнання економічних процесів та явищ, роз­кри­ває їхні взаємозв’язки та взаємозалежність, які зумовлюються реальною дійсністю.

3. Основні теоретичні засади цієї школи (У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо): ідеї природного порядку, які визначають права приватної власності, сво­боди вибору, конкуренції, концепція „еконо­мічної людини”, ідеологія економічного лібе­ралізму, відповідно до якої держава не повинна втручатись у економічну діяльність індивідів.

4. Вивчення проблем ефективного використання обмежених виробничих ресурсів та управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини.

5. Ці методи дають змогу відповісти на питання, що і як вигідніше виробляти, на яких видах продукції слід спеціалізуватись і за допомогою якої технології її потрібно виробляти.

6. Засновники цього напрямку (К.Маркс і Ф.Ен­гельс) досліджують систему законів капіта­лістичного суспільства з позицій робітничого класу.

7. Сучасний напрямок у розвитку економічної теорії, що виник у США на початку XX ст. Т.Веб­лен, У.Мітчелл, Дж. Гелбрейт, Я.Тін­бер­ген вважають, що на економіку впливає цілий ряд соціально-економічних інститутів (держава, правові струк­тури, банки, крупні кор­порації, науково-дослідні інститути, політичні партії, церква).

8. Засновник цього напрмяку Дж.М.Кейнс в 30-х роках XX ст. запропонував принципово нові методи регулювання економіки, що базуються на новій економічній ролі держави.

9. Метод пізнання від окремого до загального, від знання нижчого ступеня до знан­ня вищого ступеня.

10. Представники цієї школи (Дж. Хікс, П. Саму­ельсон) вважають, що в залежності від стану економіки треба використовувати або кейн­сіанські рекомендації державного регулю­ван­ня, або рецепти економістів, що стоять на по­зиціях обмеження державного втручання в економіку.

11. Рівень функціонування окремого підприємства, фірми домашніх господарств.

12. Функція, яка полягає в тому, щоб пояснити суть економічних явищ і процесів, що відбува­ються, показати закономірності їх розвитку.

13. Метод, що дає можливість вивчати крайні ве­ли­чини, які дозволяють визначити зміну певно­го явища чи процесу під впливом зміни певного фактора.

14. Поглиблене пізнання реальних економічних про­цесів шляхом виокремлення основних, найсуттєві­ших сталих сторін певного явища, очищених (абстрагованих) від у сього випадкового, неістотного.

15. Метод, що дозволяє виявити ступінь зміни одного показника відносно до іншого.

16. Розробка методів, засобів, інструментів науко­вого пізнання економічних процесів для вико­ристання їх всіма іншими економічними науками.

17. Створення конкретних рекомендацій для пра­вильної економічної поведінки людей, для регу­лювання господарської діяльності підприємств, для розумної, виваженої економічної політики держави.

18. Економічна теорія, що з’ясовує об’єктивні про­цеси, дає їм оцінку, робить висновки та роз­робляє рекомендації щодо вдосконалення еко­номічної системи, переходу її на вищий ступінь розвитку.

19. Сукупність прийомів, способів та форм наукового пізнання.

20. Представники цієї школи (Ф.Кене, А.Тюрго, В.Мірабо) перенесли акценти дослідження зі сфери обігу в сферу виробництва і джерелом багатства вважали лише працю у сільськогосподарській сфері.

21. Використання законів і принципів філософії, сутність яких полягає у пізнанні економічних явищ та процесів у їхньому взаємозв’язку та взаємозалежності, у безперервному розвитку, у розумінні того, що джерелом розвитку є єдність та боротьба протилежностей, що накопичення кількісних змін зумовлює зміни якісного стану.

22. Метод пізнання від загаль­ного до одиничного.

23. Метод, при якому об'єкт дослідження розкладається на скла­дові частини, кожна з яких вивчається окремо.

24. Засновник напрямку (М.Фрідмен) запропону­вав методи регулювання економіки, які слу­жать основою грошово-кредитної політики держави в багатьох країнах.

25. Економічна наука, що вивчає різноманітні економічні явища та процеси, які відбуваються в суспільстві.

26. Представники (К.Менгер, Ф.Візер, У.Джевонс, Л.Вальрас) пояснюють економічні процеси і явища, виходячи з універсальної концепції використання граничних величин.

27. Метод, при якому відбувається об'єднання різних елементів, сторін об'єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв'язків між ними.

28. Формалізований опис і кількісний вираз еконо­мічних процесів і явищ (за допомо­гою матема­тики й економетрики), структура якого абстрак­­тно відтворює реальну картину економічного життя.

29. Галузі і сфери економіки, господарські зв’язки між ними, розвиток національного господарства як єдиного цілого.

30. Метод, при якому обмеженість економічних ресурсів зумовлює необхідність вибору найефективнішого варіанту їх використання.

31. Представники цієї школи (А.Монкретьєн, Т.Манн) основним джерелом багатства вважали сферу обігу, торгівлю, а саме багатство ототожнювали із накопиченням золотих і срібних грошей.

32. Представники цього напрямку (А.Пігу, А.Маршалл, Л.Мізес, Ф.Хайєк) заперечує необхідність втручання держави в економіку та розглядає ринок як саморегулюючу економічну систему, здатну самостійно встановлювати необхідну рівновагу між сукупним попитом і сукупною пропозицією.