90. Курортні та лікувально-оздоровчі території

Одним із типів територій, що підлягають в Україні особливій державній охороні, є курортні та лікувально-оздоровчі території. Ці території вперше було віднесено системи таких, що підлягають особливій охороні, ЗУ “Про охорону навколишнього природного середовища”. Питанням курортних і лікувально-оздоровчих зон присвячено ст. 62 даного закону, згідно з якою курортними та лікувально-оздоровчими зонами визнаються території, які мають виражені природні лікувальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови, сприятливі для лікування та оздоровлення людей. З метою охорони природних якостей та лікувальних факторів курортних зон, запобігання їх псуванню, забрудненню і виснаженню встановлюються округи їх санітарної охорони. Однак детального регулювання відповідних відносин цей закон не містив.

Детальніше питання правового статусу, охоронного режиму, організації функціонального зонування їх територій, управління ними, виявлення та обліку природних лікувальних ресурсів забезпечення їх раціонального видобутку, використання й охорони, а також інші аспекти регулювання відносин стосовно цих об’єктів були згодом визначені ЗУ “Про курорти”.

У даному законі визначено основні поняття, які містять орієнтири щодо спільних рис і розмежувальних ознак базових категорій “курорт” та “лікувально-оздоровча місцевість”.

Спільні риси:

обидва типи природних територій виділяються за ознакою наявності на них природних лікувальних ресурсів (мінеральних та термальних вод, лікувальних грязей, озокериту, ропи лиманів, морської води, природнокліматичних умов), сприятливих для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань;

землі курортів, як і землі лікувально-оздоровчих місцевостей, належать до земель оздоровчого призначення, режим використання яких визначається гл. 8 ЗКУ (ст. 47-49).

Розрізняють ці два типи територій за ступенем їх освоєності, наявністю відповідної інфраструктури (транспорт, зв’язок, комунальне господарство) для використання природних лікувальних ресурсів – у курортів, і їх відсутністю (недостатністю для визнання курортом) – у лікувально-оздоровчій місцевості.

Розвиток інфраструктури курортів передбачено розпорядженням КМУ від 23 квітня 2003р. “Про схвалення Концепції розвитку санаторно-курортної галузі”.

Лікувально-оздоровча місцевість – це природна територія, що підлягає особливій охороні як така, що має виражені природні лікувальні та оздоровчі ресурси і фактори(мінеральні і термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропа лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови), сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Курорт – це освоєна природна територія на землях оздоровчого значення, що підлягає особливій охороні як така, що має природні лікувальні ресурси та фактори, необхідні для їх експлуатації будівлі і споруди з об’єктами інфраструктури, яка використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань, а також для рекреації.

Природними лікувальними ресурсами є природні утворення, які формують особливі ландшафти і мікрокліматичні умови в регіоні, що справляють на організм людини оздоровчий ефект – пляжі, акваторії морів, внутрішні водосховища, повітряний басейн, парки, лісопарки, лісні і гірські масиви, соляні (гірські) виробки тощо.

Природними оздоровчими факторами є природні явища, які присутні і виявляються в конкретній місцевості в найоптимальніших для організму людини концентраціях і сполученнях: тривалість, інтенсивність і радіаційна безпека сонячного випромінювання, вологість повітря, інтенсивність та направленість вітрів, рівень аеровізації атмосфери, температура довкілля тощо.

Курортні та лікувально-оздоровчі зони поділяються на такі види:

за цінністю природних курортних та лікувальних ресурсів

загальнодержавного значення та

місцевого значення.

за видами природних курортних та лікувальних ресурсів

бальнеологічні (провідним лікувальним фактором є мінеральні води);

грязьові;

кліматичні (основним фактором є сприятливий клімат, обумовлений географічним розташуванням місцевості, її висотою над рівнем моря, рельєфом, характером рослинності тощо);

змішані.

З урахуванням цієї ознаки визначається медичний профіль (спеціалізація) курортів. За своєю спеціалізацією курорти поділяються на курорти загального призначення та спеціалізовані курорти для лікування конкретних захворювань.

Юридично значимими ознаками курортних та лікувально-оздоровчих зон виступають:

- підтверджена у встановленому порядку наявність природних лікувальних ресурсів або лікувально-оздоровчих ресурсів та факторів, придатних для використання з метою поновлення та зміцнення здоров’я людей;

- наявність відповідних висновків щодо можливості використання таких територій для лікування, оздоровлення, відпочинку, в тому числі для організації господарської діяльності;

- прийняття відповідними органами рішення про оголошення цих територій та встановлення їх меж, розмірів, видів;

- визначення порядку господарювання, проживання і природокористування для забезпечення охорони зазначених зон, захисту їх від забруднення і передчасного виснаження.

Наявність зазначених ознак є достатньою підставою для визнання відповідних територій курортними та лікувально-оздоровчими зонами та встановлення для них спеціального режиму.

Правовий режим – це сукупність правил, вимог з утворення, використання, управління, охорони курортних та лікувально-оздоровчих зон, спрямованих на їх ефективну експлуатацію.

Вперше в законодавстві правовий режим таких зон визначено в Положенні про курорти, затвердженому постановою ради Міністрів СРСР від 5 вересня 1973 року, згідно з яким території, зайняті природними лікувальними засобами, приладами і спорудами для їх використання, санаторно-курортними закладами та закладами відпочинку і культури, а також видовищними підприємствами, призначеними для обслуговування осіб, що перебувають на лікуванні та відпочинку, визначаються курортними зонами і для них встановлюється спеціальний правовий режим. На них заборонялось будівництво нових і розширення діючих промислових підприємств та інших об’єктів, не пов’язаних безпосередньо із задоволенням потреб осіб, що прибувають на курорт для лікування і відпочинку, місцевого населення, а також потреб санаторно-курортного і житлового цивільного будівництва. Для охорони таких територій запроваджувались округи санітарної охорони зі спеціальними природоохоронними режимами, визначається система органів, відповідальних за експлуатацію природних лікувальних засобів.

Дещо деталізується зміст правового режиму даних територійтакож за рахунок положень, які містяться у Земельному кодексі України. Зокрема гл. 8 ЗК “Землі оздоровчого призначення”, а саме ст. 48 запроваджує обмеження щодо здійснення окремих видів діяльності на території земель оздоровчого призначення. Зокрема забороняється діяльність, що суперечить цільовому призначенню цих земель або яка може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель та встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони.

Окремі характеристики правового режиму курортних і лікувально-оздоровчих зон містяться у Водному кодексі України, зокрема щодо лікувальних водних об’єктів. Зокрема ВК визначає порядок віднесення водних об’єктів до категорії лікувальних (ст.62 ВКУ)

(Стаття 62. Віднесення водних об'єктів до категорії лікувальних

Водні об'єкти, що мають природні лікувальні властивості, належать до категорії лікувальних, якщо їх включено до спеціального переліку.

Перелік водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних, із зазначенням запасів вод та їх лікувальних властивостей, а також інших сприятливих для лікування і профілактики умов, затверджується КМУ за поданням спеціально уповноваженого центрального органа виконавчої влади з питань охорони здоров'я, спеціально уповноваженого центрального органа виконавчої влади з питань геології та використання надр і спеціально уповноваженого центрального органа виконавчої влади з питань водного господарства.)

Перелік водних об’єктів, віднесених до категорії лікувальних, із зазначенням запасів вод і їх лікувальних властивостей, а також інших сприятливих для лікування і профілактики умов, затверджений постановою КМУ від 11 грудня 1996 р. за поданням МОЗ та Державного комітету України по водному господарству. Використання водних об’єктів, віднесених у встановленому порядку до категорії лікувальних, допускається виключно у лікувальних і оздоровчих цілях. Землі, на яких знаходяться зазначені водні об’єкти, відносяться до категорії земель оздоровчого призначення і вимагають оголошення їх курортними або лікувально-оздоровчими зонами.

Щодо порядку утворення курортних та лікувально-оздоровчих зон, то він у загальних рисах визначений у законодавстві України.

Підставою для оголошення територій такими зонами є виявлення на них природних лікувальних ресурсів або факторів шляхом проведення комплексних медико-біологічних, кліматологічних, геолого-гідрологічних, курортологічних та інших дослідницьких робіт, а також визначення можливості їх використання для організації профілактики, лікування та оздоровлення населення.

Визначені за результатами геологорозвідувальних робіт експлуатаційні запаси родовищ лікувальних підземних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, затверджуються та вносяться до Державного фонду родовищ корисних копалин України і передаються для використання за призначенням відповідно до законодавства України.

У процесі таких досліджень визначаються зовнішні межі таких територій, що вимагають особливої охорони та виділення їх в окрему категорію земель. Віднесення таких земель до категорії оздоровчих здійснюється відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Рішення про оголошення природних територій курортними та лікувально-оздоровчими зонами відповідно до ст. 62 ЗУ “Про охорону навколишнього природного середовища” та ст. 11 ЗУ “Про курорти” приймається

щодо об’єктів загальнодержавного значення - ВРУ за поданням КМУ;

щодо об’єктів місцевого значення - ВР АРК, обласні, К. і С. міські ради за поданням Ради міністрів АРК, ОДА, К. та С. МДА.

Законодавство встановлює певну процедуру, що передує прийняттю рішення про оголошення певних територій курортними.

Підставою для прийняття рішення про оголошення природної території курортом є наявність на ній природних лікувальних ресурсів і необхідної інфраструктури для їх експлуатації та лікування людей.

Клопотання про оголошення природних територій курортами мають містити:

обґрунтування необхідності оголошення природних територій курортними;

характеристику природних лікувальних ресурсів, їх лікувальних факторів;

кліматичних, інженерно-геологічних та інших умов, сприятливих для лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань;

відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання та про власників та користувачів природних територій;

відповідний картографічний матеріал.

Клопотання про оголошення природних територій курортними у місячний термін розглядаються спеціально уповноваженим центральним чи місцевим органом виконавчої влади з питань діяльності курортів. У разі схвалення клопотання вказані органи погоджують ці клопотання із власниками чи користувачами земельних ділянок та забезпечують розроблення проектів оголошення природних територій курортними. Такі проекти підлягають екологічній та санітарно-гігієнічній експертизам, які проводяться відповідно до ЗУ “Про екологічну експертизу” та ЗУ “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”.

З метою збереження природних властивостей наявних лікувальних ресурсів, запобігання їх забрудненню, пошкодженню та передчасному виснаженню в межах курорту встановлюється округ санітарної(гірничо-санітарної)охорони, зовнішній контур якого збігається із межею курорту (ст.62 ЗУ “Про охорону н.п.с.”, ст. 27, 28 ЗУ “Про курорти”, ч. 2 ст.48 ЗКУ).

На території округу санітарної охорони забороняються будь-які роботи, що призводять до забруднення ґрунту, повітря, води, заподіюють шкоду лісу, іншим зеленим насадженням, спричиняють ерозійні процеси, негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних територій курортів.

Для курортів, які використовують родовища корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів (підземні мінеральні води, лікувальні грязі тощо), встановлюються округи гірничо-санітарної охорони.

Округ санітарної охорони поділяється на три зони:

перша зона – суворого режиму охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря і прилеглу до пляжів територію шириною не менше 100 метрів. Правовий режим цієї зони є найбільш суворим з погляду заборон та обмежень господарської діяльності.

На території зони суворого режиму дозволяється: провадити діяльність, пов’язану з використанням природних лікувальних факторів, на підставі науково обґрунтованих висновків і результатів державної екологічної і санітарно-гігієнічної експертиз виконувати берегоукріплювальні, протизсувні, протикарстові та протиерозійні роботи, будувати хвилерізи та інші гідротехнічні споруди, а також влаштовувати причали.

друга зона – обмежень охоплює:

територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або родовищ лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела;

природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей;

територію на якій знаходяться санаторно-курортні заклади та заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів;

парки, ліси та інші зелені насадження, використання яких без дотримання вимог природоохоронного законодавства та правил, передбачених для округу санітарної охорони курорту, може призвести до погіршення природних і лікувальних факторів курорту.

Правовий режим цієї зони менш жорсткий порівняно з режимом першої зони.

третя зона– спостережень охоплює: всю сферу формування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження навколо курорту, а також території, господарське використання яких без дотримання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гідрологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні і лікувальні фактори.

На території зони спостереження забороняється:

будівництво підприємств, установ, діяльність яких може негативно впливати на ландшафтно-кліматичні умови, стан повітря, ґрунтових вод та вод курорту;

використання рельєфу місцевості для скидання неочищених промислових та побутових стічних вод;

проведення рубок зелених насаджень (крім санітарних рубок).

Межі округів і зон санітарної (санітарно-гірничої) охорони курортів

державного значення затверджуються ВРУ одночасно із прийняттям рішення про оголошення природної території курортною територією державного значення;

місцевого значення затверджуються відповідно ВР АРК, обласними, К. та С. міськими радами одночасно із прийняттям рішення про оголошення природної території курортною територією місцевого значення.

Перелік населених пунктів, віднесених до курортних, затверджений постановою КМУ від 28 грудня 1996 р.

Управління у галузі використання і охорони курортних та лікувально-оздоровчих зон тісно пов’язане з управлінням в області курортної діяльності та оздоровчого відпочинку.

Державну політику управління у цій сфері визначає ВРУ, реалізує КМУ, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань діяльності курортів, Рада міністрів АРК, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, інші органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

До повноважень спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань діяльності курортів належить:

реалізація державної політики у сфері діяльності курортів;

розроблення і виконання державних програм та прогнозів розвитку курортів;

координація діяльності курортних закладів (незалежно від форм власності), пов’язаної з використанням лікувальних ресурсів, а також діяльності підприємств, установ, організацій, які обслуговують курорти;

участь у створенні Державного кадастру природних лікувальних ресурсів України;

організація наукових досліджень з метою розширення курортного потенціалу держави та підвищення ефективності його використання;

ведення Державного кадастру природних територій курортів України;

вирішення інших питань у сфері діяльності курортів відповідно до законодавства.

Державне управління в галузі використання та охорони курортних, лікувально-оздоровчих зон також здійснюютьМінприроди України, МОЗ, Держкомзем України, Держкомвод України та інші уповноважені органи державної виконавчої влади.

Контроль за дотриманням правового режиму курортних, лікувально-оздоровчих зон та курортів та облік їх ресурсів здійснюють санаторно-курортні та лікувальні заклади як природокористувачі.

Використання курортних та лікувально-оздоровчих зон здійснюється шляхом експлуатації корисних для профілактики і лікування громадян екологічних, економічних, культурних властивостей як природних лікувальних, оздоровчих ресурсів і факторів, так і власне території.

Згідно із ст.49 ЗКУ землі оздоровчого призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Чинним законодавством заборонена приватизація земель оздоровчого призначення, на яких розташовані курорти державного значення, що перебувають у державній або комунальній власності на момент прийняття ЗУ “Про курорти” від 5.10.2000 р.

Заборонена також приватизація земель, на яких розташовані спеціальні санаторно-курортні заклади (дитячі, кардіологічні, пульмонологічні, гінекологічні, для лікування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для лікування хворих на туберкульоз, хворих з травмами і хворобами спинного мозку і хребту) на територіях курортів місцевого значення і на момент прийняття ЗУ “Про курорти” перебувають у державній або комунальній власності.