91 Рекреаційні зони

Рекреаційні зони – це ділянки суші та водного простору, призначені для організованого масового відпочинку та туризму, для відновлення життєвих сил і працездатності людини. (таке визначення дається у ст. 63ЗУ “Про охорону н.п.с.”) Доповнюється дане поняття положеннями Земельного кодексу України (гл. 9 - землі рекреаційного призначення), де говориться, що до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів (ст. 50 ЗКУ).

Отже, рекреаційні зони – це території (акваторії), призначені для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Детальніше поняття “відпочинок”, “туризм”, “спорт” розкриваються в спеціальних законодавчих актах України.

Туризм – тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування (ЗУ “Про туризм” 2003 р.).

Спорт – органічна частина фізичної культури, особлива сфера виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людини у певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки шляхом змагальної діяльності (ЗУ “Про фізичну культуру і спорт” 1993 р.)

Поняття відпочинку не отримало визначення в законодавстві України, оскільки є загальновживаним, однак частково регламентація діяльності щодо організації відпочинку міститься в Основах законодавства про культуру (1992 р.).

Господарський кодекс України відносить туристично-рекреаційні зони до одного з можливих функціональних типів спеціальних (вільних) економічних зон, поряд з вільними митними зонами і портами, експортними, транзитними зонами, митними складами, технологічними парками, технополісами тощо (ст.403).

Рекреаційні зони включають:

ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, кемпінгів, туристських баз, стаціонарних та наметових туристсько-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристських станцій, учбово-туристських стежок, дитячих і спортивних таборів, і розташовані за межами земель лікувально-оздоровчого призначення;

ділянки парків, приміських зелених зон навколо населених пунктів;

ділянки ботанічних, дендрологічних, зоологічних садів, які використовуються для рекреаційних цілей;

місцевості, що використовуються для туристичних походів, подорожування, спорту та відпочинку, огляду мальовничих краєвидів та історичних пам’яток, для фенологічних спостережень тощо.

Зазначений перелік не є вичерпним, бо до складу рекреаційних зон можуть входити й інші території призначені для відпочинку населення.

Єдиного для території України режиму використання рекреаційних зон не встановлено. Їх режим визначається ВР АРК або місцевими радами. Загальними ознаками цього режиму є:

заборона в межах зон господарської та іншої діяльності, що негативно впливає на довкілля;

заборона зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечать використанню цих зон за призначенням.

а) рекреаційні зони залежно від мети і характеру їх устрою поділяються на зони, призначені для

короткострокового та

довгострокового відпочинку населення.

Рекреаційні зони для короткочасного відпочинку створюються на території населених пунктів, приміських, зелених зон, міських лісів, лісопарків, ботанічних, дендрологічних, зоологічних садів, національних природних парків і мають бути легкодоступними для населення.

Рекреаційні зони для довгострокового відпочинку розташовуються звичайно за межами населених пунктів. На їх території дозволено розміщення соціально-культурних, туристських об’єктів, лікувально-оздоровчих установ тощо.

б) залежно від місця розташування можна виділити три види рекреаційних зон:

- зони оздоровчого відпочинку в межах населених пунктів;

- приміські та зелені зони;

- зони оздоровчого відпочинку за межами населених пунктів.

в) рекреаційні зони залежно від виду економічної діяльності та їх правового режиму поділяються на:

- зони, в межах яких заборонено господарську та іншу діяльність, яка руйнівно впливає на довкілля та перешкоджає використанню їх для організації масового відпочинку та туризму (використання та охорона цих земель здійснюється згідно із ЗКУ, ЗУ “Про охорону н.п.с.”, “Про ПЗФУ”);

- спеціальні туристсько-рекреаційні (вільні) економічні зони як частина території України, на яких запроваджується та діє спеціальний правовий режим економічної рекреаційної діяльності та порядок застосування законодавства України (правове регулювання охорони та використання даної групи земель здійснюється згідно із ЗУ “Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”, “Про туризм” та ін.

г) залежно від організаційної форми рекреаційні зони можуть бути:

юридичними особами (наприклад, парк культури та відпочинку)

структурними підрозділами у складі інших юридичних осіб (наприклад, рекреаційні зони ботанічних садів, дендрологічних та зоологічних парків, національних природних парків);

територіями без певної організаційної форми, що перебувають у віданні безпосередньо місцевої ради (сквери, бульвари, зони відпочинку житлових районів).

Вирішальним фактором віднесення ділянок суші та водного простору до рекреаційних зон є можливість їх цільового використання для організації відпочинку населення.

Порядок створення рекреаційних зон залежить від їх місцезнаходження та виду природних об’єктів, розташованих на цій території.

Рекреаційні зони в межах населених пунктів створюються згідно з генеральним планом населених пунктів, за рішенням місцевих рад, узгодженим з органами Мінприроди та іншими відповідними державними органами. Це парки, лісопарки, бульвари, сквери та сади житлових районів і мікрорайонів, надбережжя, пляжі тощо.

Місця користування водами з рекреаційними цілями встановлюються відповідними радами у порядку, визначеному водним законодавством.

Створення рекреаційних зон на земельних ділянках лісового фонду регулюється нормами лісового законодавства, зокрема, постановою КМУ від 27 липня 1995 р. “Про затвердження порядку поділу лісів на групи, віднесення їх до категорій захисності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду”. Це території лісів населених пунктів, приміських і зелених зон, до яких входять місця масового короткострокового та довгострокового відпочинку населення.

Спеціальний порядок створення встановлено для рекреаційних зон в складі об’єктів ПЗФ, що регулюється ЗУ “Про ПЗФУ”.

Управління в галузі використання та охорони рекреаційних зон є різновидом суспільних відносин управління в галузі екології, отже йому притаманні всі властивості останнього.

До органів управління у сфері охорони та використання рекреаційних зон належать органи загального державного управління, органи місцевого самоврядування та органи громадського управління.

Загальне державне управління здійснюють Президент України, КМУ, Уряд АРК, обласні (міські) та районні державні адміністрації.

Спеціальне державне управління здійснюють Мінприроди, МОЗ, Міністерство аграрної політики, Державний комітет водного господарства та ін. Їхні повноваження в галузі використання та охорони рекреаційних зон в основному збігаються з їхніми загальними повноваженнями і визначаються спеціальними положеннями про зазначені органи.

На місцевому та регіональному рівнях управління в галузі використання та охорони рекреаційних зон здійснюють місцеві ради або їх виконавчі органи, якщо їм радами було делеговано частину свої повноважень.

Громадське управління здійснюється Українським товариством охорони природи, Українською екологічною академією наук, Українською екологічною асоціацією “Зелений рух” тощо.

Особливості управління в галузі використання та охорони рекреаційних зон виявляються в процесі реалізації таких функцій управління: прогнозування, стандартизація, нормування, лімітування, організація обліку природних ресурсів, розподіл та перерозподіл ресурсів.

Управління в галузі використання та охорони рекреаційних зон залежить від виду таких зон. Так, управління рекреаційними зонами в межах населених пунктів та приміських і зелених зон здійснюється здебільшого місцевими радами. При цьому, коли рекреаційна зона утворена у формі юридичної особи, то управління здійснює перш за все її адміністрація. Адміністрація також виступає органом управління рекреаційними зонами на територіях окремих об’єктів природно-заповідного фонду. Особливості управління існують при утворенні будь-якого виду таких зон.

З метою забезпечення правового режиму використання та охорони рекреаційних зон на їх територіях може бути визначено різні функціональні зони:

особливої охорони;

пізнавальна;

для короткострокового відпочинку;

для обслуговування відвідувачів;

господарського призначення.

Раціональне використання рекреаційних зон за умови подальшого збільшення кількості рекреантів багато в чому залежить від додержання допустимих меж рекреаційної завантаженості на відповідній території. Найбільш допустимою завантаженістю в науковій літературі вважається гранична місткість території для забезпечення нормальних умов відпочинку без порушення відновлювальних властивостей природних комплексів.

Ці межі визначаються нормативами рекреаційної навантаженості щодо:

1. функціональних зон (лісової, лісопаркової, паркової) або

2. залежно від величини міста.

1. За функціональною ознакою встановлено нормативи

• для лісових територій – від 1 до 10 осіб на гектар;

• для лісопаркових – від 8 до 20 осіб на гектар;

• для паркових – від 30 до 150 осіб на гектар.

2. За ознакою величини міста постановою КМУ від 27 липня 1995 року № 557 встановлено нормативи визначення площі лісів зелених зон і лісопаркових частин зелених зон

• навколо населених пунктів з кількістю населення до 1 млн. осіб залежно від типу лісорослинної зони та ступеня лісистості.

(Наприклад, для населених пунктів Полісся за рівнем лісистості 20,1-25% встановлено такі нормативи в гектарах на 1000 осіб населення:

з кількістю населення менше як 12 тис. осіб – 40 га;

від 12 до 50 тис. осіб – 50 га;

від 50,1 до 100 тис. осіб – 70 га;

від 100,1 до 250 тис. осіб – 85 га;

від 250,1 до 500 тис. осіб – 135 га.)

• навколо населених пунктів з кількістю населення більше ніж 1 млн. осіб зелені зони встановлюються за індивідуальними проектами.

Залежно від санітарних та кліматичних умов допускається збільшення чи зменшення площі лісів зелених зон не більше як на 15 %.

У лісостеповій і степовій лісорослинних зонах з лісистою 2% і менше до лісопаркової частини належить уся площа лісів зеленої зони. Для забезпечення використання й охорони рекреаційних зон навколо них влаштовуються особливі захисні земельні ділянки лісового фонду радіусом 0,5 км.

Використання рекреаційних зон.

Рекреаційні зони можуть використовуватись для рекреаційної діяльності за певних соціальних, економічних, технічних умов. Використання рекреаційних зон – це добування корисних для відновлення фізичних і духовних сил людини екологічних, економічних, культурних властивостей навколишнього природного середовища.

Головна мета використання рекреаційних зон – організація відпочинку населення.

Форми використання рекреаційних зон розрізняються залежно від їх цільового призначення, місця розташування та інших факторів. До основних форм використання рекреаційних зон належать право власності та право користування, зокрема оренда.

Значна частина рекреаційних зон розташована на землях рекреаційного призначення, тому користування ними залежить від форм використання таких земель. Згідно із ст.52 Земельного кодексу України землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

За характером використання земель рекреаційного призначення та зон рекреації вони поділяються на

одноваріантні – призначені для одного виду діяльності;

багатоваріантні – для двох або більше видів рекреаційної діяльності, один з яких має переважне значення;

комплексні – можливе одночасне їх використання за кількома видами рекреаційної діяльності.

Право користування землями рекреаційного призначення здійснюють у двох формах:

загального користування – здійснюють громадяни в порядку, передбаченому законодавством, містобудівними нормами і визначеному органами місцевого самоврядування. Це користування парками, скверами, бульварами, садами населених пунктів; користування водами в оздоровчих цілях в місцях, що створюються місцевими радами (ст.64 Водного кодексу); користування сприятливим кліматом тощо.

спеціального користування – здійснюють громадяни та суб’єкти підприємницької діяльності на підставі рішень місцевих органів виконавчої влади та самоврядування з метою організації рекреаційної та пов’язаної з нею іншої діяльності.

Незалежно від підстав виникнення права користування рекреаційними зонами, усі суб’єкти зобов’язані:

- дотримуватись цільового характеру використання таких зон;

- раціонально та економно використовувати корисні властивості природних об’єктів та територій рекреаційних зон;

- вживати необхідних заходів з охорони, відтворення рекреаційних ресурсів, припиняти їх вичерпання та руйнування;

- дотримуватись екологічних вимог;

- своєчасно вносити плату за користування;

- здійснювати заходи з відтворення та підвищення рекреаційної цінності території.

Для забезпечення раціонального використання і охорони земель рекреаційних зон на їх територіях визначаються різні функціональні зони:

особливо охоронювана;

пізнавальна;

короткочасного відпочинку;

обслуговування відвідувачів;

господарського призначення.