1.3. Відтворюваність твору

Щодо критерію відтворюваності в юридичній літературі існу­ють дві позиції. Деякі вчені вважали, що визнавати існування об'єктивної форми можна тільки в тому разі, якщо форма твору

147

дозволяє його відтворення¹. Звідси випливає неможливість на­дання охорони творам, не закріпленим на певному носії. Дійсно, оскільки твір не закріплено на матеріальному носії, неможливо визначити його ідентичність, а отже, залишається тільки покла­датися на пам'ять людей, які сприймали цей твір. У той же час така позиція має ряд недоліків. Вона позбавляє охорони багато творів, які з тих або інших причин були не безпосередньо зафік­совані, а тільки виконані.

Висловлювалися й думки про те, що будь-яка об'єктивна фор­ма є відтворюваною². Наприклад, після того як твір виконано, він може бути відтворений. Фактично це означає, що оцінювати фор­му твору з погляду його відтворюваності немає сенсу, - головне, щоб автор якось виразив свій твір.

1.4. Сприйняття твору

Йдеться про критерій сприйманості твору органами чуттів (він досить поширений в англосаксонських країнах). У цьому разі можливість сприйняття твору є основним критерієм для надання йому охорони. Відповідно, охоплені будуть і всі випадки вико­нання твору в разі відсутності його фіксації на матеріальному носії. Проте в цьому разі значні труднощі пов'язані з використан­ням ряду сучасних способів розповсюдження творів. Твір, пере­даний в ефір, не вважатиметься існуючим в об'єктивній формі, бо радіохвилі як такі не можуть бути сприйняті органами чуттів людини. На певний період часу цифрова форма певного твору може стати єдиною формою його фіксації.

Отже, обидва критерії не є універсальними. На практиці їх використовують, як правило, сукупно. Українське законодавство не вказує на критерій відтворюваності об'єктивної форми твору як обов'язкову умову надання охорони.

З поняттям об'єктивної форми вираження твору пов'язане питання визначення моменту, з якого твір стає об'єктом охорони авторського права. Закон України «Про авторське право і суміжні права» у ст. 11 (2) встановлює, що авторське право на твір вини­кає внаслідок факту його створення. Під створенням твору слід розуміти надання йому певної об'єктивної форми, оскільки ідеї

¹ Див.: Серебровский В. И. Вопросьі советского авторского права. - М., 1956. - С. 10.

² Див.: Антимонов Б. С, Флейшиц Е. А. Авторське право. - М., 1957. - С. 80-81.

148

автора, не втілені поза свідомістю останнього, не є твором. Тому моментом виникнення авторського права й одночасно юридич­ним фактом, відповідно до якого воно виникає, є надання твору певної об'єктивної форми.

1.5. Ідеї твору

Охорона поширюється тільки на об'єктивні форми виражен­ня результатів творчої діяльності, а не на ідеї, які містить твір. Відповідно до ст. 8 (3) Закону України «Про авторське право і суміжні права» правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору, а не на ідеї, навіть якщо вони виражені, опи­сані, пояснені та проілюстровані у творі. Ідеї не є творами, а тому їх можна вільно використовувати. Навіть будучи новими, ідеї не можуть стати об'єктом охорони або присвоєння. Під охороною перебуває тільки відчутна форма втілення ідеї, а не сама ідея, не­залежно від того, виражена вона схематично або у вигляді твору.

Авторське право охороняє творчу діяльність зі створення твору. Якби на ідеї як такі надавали виключні права, це стало б перешко­дою на шляху розповсюдження ідей, заважало б вільному розвитку творчої думки та появі необмеженої кількості різних творів. До однієї й тієї самої ідеї, пошуку, теми повертаються безліч разів. Звертаю­чись до них, автор створює новий твір, що відбиває його особу та індивідуальність. Результат іноді може бути вражаючим, іноді - не­значним, але саме можливість відштовхнутися від того, що вже існує, без необхідності проходити знову вже пройдений кимось шлях, і до­зволяє кожному поколінню зробити свій внесок у прогрес цивілізації.

З твору іншого автора можна запозичити не тільки чисту ідею, а й інші окремі елементи, як-от: розрізнені факти, задум, тему, сис­тему, метод, літературний стиль, художню манеру, словниковий запас тощо. Навпаки, запозичення сукупності елементів, що відо­бражають індивідуальний характер твору, є протиправною дією.