2.4. Співавторство

Виникнення та види співавторства. Авторське право на твір, створений шляхом спільної праці двох або більше осіб (співавтор­ство) належить авторам спільно, незалежно від того, чи стано­вить твір одне неподільне ціле або складається з частин, кожна з яких має і самостійне значення (ст. 13 Закону «Про авторське право і суміжні права»).

171

Не можуть бути визнані співавторами особи, які не зробили твор­чого внеску у створення твору, а надали автору тільки певну допо­могу або підтримку (матеріальну, організаційну, технічну тощо).

Ніякий ступінь творчої самостійності автора нового твору не може призводити до визнання переробника співавтором первин­ного твору. Це можна проілюструвати на такому прикладі. П. А. Ла-шиц подав позов до дирекції московського Великого театру про виплату йому авторської винагороди як співавтору постановки опери М. П. Мусоргського «Борис Годунов», бо він із розрізне­них частин і записів Мусоргського відновив оперний твір. Екс­пертиза засвідчила, що Лашиц внаслідок багаторічної роботи ввів до опери ряд нових сцен, зробив вставки тощо. Та Верховний Суд СРСР визнав неможливим вважати Лашица співавтором. Лашиц міг претендувати на виплату винагороди за відновлення справж­ньої транскрипції опери, а не на авторський гонорар¹.

Під спільними творами розуміють твори, створені двома або більше особами, які працюють разом або принаймні враховують вклад один одного на підставі спільного творчого задуму.

Про співавторство не йдеться, коли новий твір додають до більш раннього за часом твору без зміни останнього: наприклад, текст або хореографію - до музичного твору або ж музику - до віршованого тексту.

Існує відмінність між співавторством і наявністю кількох ав­торів. Значення цих двох термінів різне, оскільки вони стосують­ся різних ситуацій.

Основні риси співавторства. Співавторству властиві:

• спільна творча праця кількох осіб. Спільна праця повинна мати творчий характер. Тільки в результаті творчої діяльності ви­ никають твори науки, літератури та мистецтва, які визнають охо- роноздатними об'єктами. Спільна праця може відбуватися по- різному: одних об'єднує творчий процес і вони працюють разом; інші розробляють план, структуру твору, призначають кожному учаснику творчого колективу частину роботи, яку він повинен здійснити, потім об'єднують, змінюють і редагують написане;

• створення спільного твору. У роботі над колективним тво­ ром співавтори використовують різні форми втілення задумів: слово, звук, зображення тощо. При застосуванні однієї форми втілення праця співавторів має однорідний характер, оскільки вони виконують однакову роботу;

¹ Гордон М. В. Советское авторское право. - М., 1955. - С. 80.

172

• належність авторського права особі, яка бере участь у ство­ренні твору. Чинне законодавство закріплює авторське право за співавторами незалежно від того, чи становить твір нерозривне ціле або складається з частин, кожна з яких має самостійне значення.

Авторське право на колективний твір. Авторське право на колективний твір належить усім авторам разом незалежно від ступеня творчого вкладу кожного зі співавторів і характеру тво­ру. Закон характеризує права співавторів як спільні, що відпові­дає усталеному в науці погляду на авторське право співавторів як неподільне право.

Питання про використання колективного твору співавтори завжди вирішують разом на підставі одностайності, а не за більшістю голосів. Якщо співавтори не досягнуть з цього питан­ня згоди, його передають на розгляд до суду.

Принцип спільного розпорядження твором не перешкоджає співавторам укладати між собою угоду, яка встановлює інший порядок здійснення їхніх авторських прав.

За неподільного співавторства твір, створений двома і більше співавторами, становить собою одне неподільне ціле, частини яко­го не мають самостійного значення.

За подільного співавторства колективний твір є єдиним, про­те він складається з частин, які мають самостійне значення, і при цьому відомо, хто зі співавторів створив ту чи іншу частину.

Визнання співавторства неподільним означає, що авторські права як на твір загалом, так і на будь-яку його частину співавто­ри здійснюють тільки разом. У кожного зі співавторів нема в цьо­му разі самостійного об'єкта, яким би він міг розпорядитися на власний розсуд.

За подільного співавторства використання колективного тво­ру загалом також здійснюють за згодою всіх співавторів. Проте кожний співавтор має право самостійно, без згоди інших співав­торів, розпорядитися своєю частиною твору.

Співавторство та складені твори. Випадки співавторства не­обхідно відрізняти від створення складених творів. Складені тво­ри об'єднують ряд самостійних творів і як такі становлять упо­рядковану сукупність окремих творів. Упорядник набуває само­стійне право на збірник, але він не має жодних прав на твори, що входять до нього. Співавторство ж означає створення твору шля­хом спільної праці ряду осіб.

Співавторство передбачає єдність задуму й активний вплив співавторів на творчість один одного. Погодження може бути

173

мовчазним або відкрито вираженим. Це відрізняє співавторство від відносин, які існують між авторами первинного та похідного творів (автором та перекладачем, аранжувальником тощо). В ос­танньому разі вплив є одностороннім і спільного задуму нема.

S 3. ІНШІ СУБ'ЄКТИ АВТОРСЬКОГО ПРАВА л