§ 9. Національні джерела

ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ЗАСОБІВ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ

9.1. Правове регулювання відносин, пов'язаних із комерційними найменуваннями

В Україні формується механізм правового регулювання відно­син, пов'язаних із комерційними найменуваннями. Глава 43 ЦК присвячена праву інтелектуальної власності на комерційне най­менування (статті 489-491).

Правова охорона комерційних найменувань. Відповідно до ст. 489 ЦК правову охорону надають комерційному найменуван­ню, якщо воно допомагає вирізнити певну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо її справжньої діяльності.

Право інтелектуальної власності на комерційне найменуван­ня є чинним з моменту першого використання цього найменуван­ня та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи реєстрації, а також незалежно від того, є чи не є комерційне най­менування частиною торговельної марки.

Відомості про комерційне найменування можуть бути внесені до реєстрів, порядок ведення яких встановлює закон.

Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони вироб­ляють та (або) реалізують, а також послуг, які вони надають.

Майнові права на комерційне найменування. Згідно зі ст. 490 ЦК майновими правами інтелектуальної власності на комерцій­не найменування є:

• право на використання комерційного найменування;

• право перешкоджати іншим особам неправомірно викорис­ товувати комерційне найменування, у тому числі забороняти таке використання;

• інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на комерційне най­менування передають іншій особі лише разом із цілісним майно­вим комплексом особи, якій ці права належать, або з його відпо­відною частиною.

Припинення чинності майнових прав на комерційні найме­нування. Як визначає ст. 491 ЦК, чинність майнових прав інте­лектуальної власності на комерційне найменування припиняєть­ся в разі ліквідації юридичної особи та на інших підставах, вста­новлених законом.

108

9.2. Правове регулювання відносин, пов'язаних із торговельними марками

Система законодавства України про торговельні марки. Си­стему законодавства України про торговельні марки становлять:

• Глава 44 «Право інтелектуальної власності на торговельну марку» (статті 492-500) цк;

• Закон України від 15 грудня 1993 р. за № 3690-ХП «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» з наступними зміна­ ми та доповненнями;

• Інструкція про розгляд та реєстрацію договору про переда­ чу права власності на знак для товарів і послуг та ліцензійного договору на використання знака для товарів і послуг від 21 черв­ ня 1995 р. за № 182/718;

• Інструкція про порядок ознайомлення з матеріалами заявки на знак для товарів і послуг, що занесені до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, від 22 листопада 1995 р. за №417/953;

• Положення про Державний реєстр свідоцтв України на зна­ ки для товарів і послуг та порядок видачі свідоцтв від 27 грудня 1995 р. за №481/1017;

• Правила складання, подання на розгляд заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг від 22 вересня 1997 р. за №416/2220.

Цивільний кодекс України. ЦК стосується поняття торговель­ної марки (ст. 492), суб'єктів права на торговельну марку (ст. 493), засвідчення права на торговельну марку (ст. 494), майнових прав на торговельну марку (ст. 495), строку чинності майнових прав на тор­говельну марку (ст. 496), дострокового припинення чинності май­нових прав на торговельну марку (ст. 497), відновлення чинності достроково припинених виключних майнових прав на торговельну марку (ст. 498), визнання прав на торговельну марку недійсними (ст. 499), права попереднього користувача на торговельну марку (ст. 500).

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і по­слуг». Зазначений Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг в Україні.

Закон складається з 7 розділів, або 25 статей.

Розділ І «Загальні положення» присвячений визначенням (ст. 1), повноваженням Установи у сфері охорони прав на знаки для то­варів і послуг (ст. 2), міжнародним договорам (ст. 3), правам іно­земних та інших осіб (ст. 4).

Розділ II «Правова охорона знаків» визначає умови надання правової охорони (ст. 5), підстави для відмови в наданні правової охорони (ст. 6).

Розділ III «Порядок одержання свідоцтва» розглядає поняття заявки (ст. 7), дату подання заявки (ст. 8), пріоритет (ст. 9), екс­пертизу заявки (ст. 10), процедури відкликання заявки (ст. 11), поділу заявки (ст. 11-1), публікації про видачу свідоцтва (ст. 12), реєстрацію знака (ст. 13), видачу свідоцтва (ст. 14), оскарження рішення за заявою (ст. 15).

Розділ ІУвизначає права та обов'язки, що випливають зі свідоц­тва (статті 16 і 17).

Розділ V присвячений припиненню дії свідоцтва та визнанню його недійсним (статті 18 і 19).

У розділі VI «Захист прав» визначено порушення прав власни­ка свідоцтва (ст. 20), способи захисту прав (ст. 21), право повтор­ної реєстрації (ст. 22).

Розділ VII «Заключні положення» містить положення про дер­жавне мито і збори (ст. 23), реєстрацію знака в іноземних держа­вах (ст. 24), охорону прав на добре відомий знак (ст. 25).

9.3. Правове регулювання відносин, пов'язаних із географічними зазначеннями

Охорона найменувань місця походження товарів у Франції.

Тут запроваджено охорону найменувань місця походження то­варів ще на початку минулого століття (закон від 6 травня 1919 р). її надають тільки товарам, що походять із конкретного регіону і своїми специфічними якостями завдячують місцю свого поход­ження. За своєю суттю охорона спрямована на захист прав ви­робників. Створено спеціальне відомство (Institute National des Appellations d'Origin - INAO), до завдань якого належить прове­дення експертизи назв місць походження товарів, встановлення взаємозв'язку між природними умовами, у тому числі людським фактором, географічним місцем походження, властивостями, якіс­тю або іншими специфічними характеристиками продуктів, що походять із цього географічного місця.

Права на найменування місця походження набувають шляхом подання відповідної заявки з описом властивостей продукту. За­явку розглядає спеціально створювана в кожному окремому ви­падку комісія експертів. До останньої залучають найвідоміших фахівців — представників промисловців, науковців, асоціацій спо­живачів. Така експертиза може тривати досить довго - до 7 років.

110

Після реєстрації найменування місця походження товару влас­ник або власники мають щорічно підтверджувати визначені ха­рактеристики та якість продукту, щодо якого зареєстровано най­менування місця походження. Найменування місця походження мінеральних вод не реєструють.

Охорона географічних зазначень у Казахстані. Закон Казах­стану «Про охорону географічних зазначень» прийнято 26 лип­ня 1999 р. Цивільний кодекс Казахстану визначає право інтелек­туальної власності як виключне право, тому і право на географіч­не зазначення визначає як виключне.

Відповідно до Закону охорона розповсюджується на зазначен­ня походження (найбільш широке поняття), географічне зазна­чення та найменування місця походження товарів. Підходи до ви­значення цих понять схожі з тими, що їх пропонують Угода TRIPS і Лісабонська угода.

На червень 2001 р. до Казахпатенту подано 26 заявок, з яких зареєстровано 5. В основному це назви вин і виробів товарів із

кашми.

Охорона географічних зазначень у Молдові. 5 квітня 2001 р. Молдова приєдналась до Лісабонської угоди. Тут діє Закон «Про охорону товарних знаків і географічних зазначень». Охорону на­дають шляхом реєстрації найменування місця походження това­ру. Органом, що здійснює надання прав на найменування місця походження товару, є Державне агентство з охорони промисло­вої власності.

На червень 2001 р. за національною процедурою зареєстрова­но 2 назви місця походження («Чумай» і «Романен») та 5 - за міжнародною процедурою.

Між Молдовою та Францією укладено угоду, відповідно до якої Молдова не використовуватиме найменування «коньяк» і «шампанське». Замість назви товару «коньяк» у Молдові вико­ристовують «дівін» (divin), а замість «шампанське» - «вино ігри­сте» (vin brinant).

Уряд Молдови прийняв постанову, в якій зазначено, що най­менування місця походження стосовно вин є надбанням держави і уряд має здійснювати відповідний контроль за такими наймену­ваннями.

Охорона найменування місця походження товарів у Росій­ській Федерації. Закон Російської Федерації «Про товарні знаки, знаки для послуг і найменування місця походження товарів» ви­значає процедуру реєстрації найменувань місця походження това-

111

ру. її здійснює Федеральний інститут промислової власності (ФШВ).

Відповідно до розділу І зазначеного Закону не можуть бути зареєстровані в якості товарних знаків позначення, що вказують на місце виготовлення або збуту товарів. Такі позначення можуть бути включені до товарного знака як неохоронювані елементи, за умови, що вони не домінують у зображенні знака. Не можуть бути зареєстровані і навіть включені до товарного знака як неохоро­нювані елементи, географічні зазначення, які є неправдивими або такими, що можуть ввести в оману споживача щодо справжнього місця походження товару.

За Законом найменування місця походження товару має бути відомим. Його відомість — результат високої репутації виробів, для яких традиційно використовують це позначення. Передбаче­на можливість надання права користування зареєстрованим най­менуванням місця походження особі, яка виробляє товар, якщо основні властивості цього товару є такими, як і властивості, за­значені при реєстрації найменування.

Система законодавства України про охорону географічних зазначень. Систему законодавства України про охорону геогра­фічних зазначень становлять: