Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
пив_дробязко.doc
Скачиваний:
8
Добавлен:
13.11.2019
Размер:
4.33 Mб
Скачать

§ 8. Система джерел патентного права:

ДОГОВОРИ, ЩО ЗАПРОВАДЖУЮТЬ МІЖНАРОДНІ КЛАСИФІКАЦІЙНІ СИСТЕМИ

8.1. Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію (Угода про МПК)

Національні патентні класифікації. Вперше національна кла­сифікаційна система була прийнята в 1831 р. у патентному відомстві США, потім у 1877 р. у патентному відомстві Німеччи­ни і в 1880 р. у патентному відомстві Великобританії. Вихідну систему простої реєстрації патентних заявок поступово замінила система експертизи патентних заявок, під час якої заявки порівню­вали з існуючими національними патентними документами.

Загальний стан техніки. Наступним кроком було включення до процесу експертизи патентних заявок і розгляду так званого загального стану техніки в певній галузі, тобто документів, опуб­лікованих іншими країнами. Для експертизи цього типу відом­ства з промислової власності були зобов'язані здійснювати по­шук серед великої кількості документів, присвячених конкретній тематиці. Проте тривалий час класифікаційні системи різних країн істотно різнилися між собою.

Таблиці відповідності між двома різними класифікаційними системами. Одним зі шляхів подолання цієї проблеми було ство­рення таблиць відповідності між двома різними класифікаційни­ми системами, тобто таблиць, які біля кожної рубрики однієї на­ціональної класифікації наводили відповідну рубрику іншої на­ціональної класифікаційної системи.

Внаслідок того, що в основу кожної системи було покладено свій принцип класифікації, національні класифікації настільки різни­лися, що цінність таблиць відповідності була більше ніж сумнів­ною. Необхідно було б створювати нову таблицю відповідності для національної системи класифікації кожної іншої країни, яка ви­кликала інтерес. Тому цей метод не давав прийнятного рішення.

Рекласифікація зарубіжних патентних документів. Іншим можливим вирішенням проблеми була рекласифікація в кожній країні зарубіжних патентних документів відповідно до національ­ної класифікації. Це рішення також було неприйнятним через велику кількість патентних документів, які прийшлося б рекла-сифікувати, а також через необхідність залучення висококваліфі­кованих спеціалістів зі знанням іноземних мов для трудомісткої роботи з патентними документами зарубіжних країн.

105

Угода про МПК. Потреба в єдиній міжнародній класифі­каційній системі ставала все більш очевидною. Міжнародне співробітництво під егідою Ради Європи та Всесвітньої органі­зації інтелектуальної власності, здійснюване починаючи з 1956 p., призвело до того, що в 1971 р. було укладено Страсбурзьку угоду про міжнародну патентну класифікацію. У 1979 р. до неї було внесено поправки.

Загальні положення Угоди про МПК. Угода про МПК відкри­та для держав - учасниць Паризької конвенції. Ратифікаційні гра­моти або акти про приєднання слід передавати на збереження Ге­неральному директору ВОІВ.

Угода засновує Міжнародну патентну класифікацію (МПК), яка поділяє всю галузь техніки на 8 основних розділів, 20 підрозділів, 118 класів, 624 підкласи і понад 67 тис. груп (з яких приблизно 10 % - основні групи, а решта - підгрупи).

Символ рубрики. Кожній рубриці МПК присвоєний символ, який складається з арабських цифр і літер латинського алфа­віту.

Відповідний символ зазначають на кожному патентному до­кументі (опублікованих патентних заявках і виданих патентах, кількість яких за останні 10 років щорічно досягала приблизно 1 млн.). Символ рубрики ставить національне або регіональне па­тентне відомство, що публікує відповідний документ.

Необхідність і специфіка класифікації. Класифікація необ­хідна, щоб полегшити пошук патентних документів з метою ви­значення попереднього рівня техніки. Цей пошук потрібний як органам, що видають патенти, так і потенційним винахідникам, науково-дослідним установам, усім, хто має справу із застосуван­ням або розвитком техніки.

Відповідно до ст. 4 Угоди про МПК класифікація має виключ­но адміністративний характер. Кожна країна Спеціального союзу має право використовувати класифікацію як основну або додат­кову систему.

Для підтримки МПК на рівні сучасних вимог її постійно пере­глядають, раз на 5 років публікують нову редакцію. Остання (7-ма) редакція класифікації діє з 1 січня 2000 р.

У рамках МПК заснований Союз, який має Асамблею. Всі краї­ни — члени Союзу є членами Асамблеї. .,,

8.2. Локарнська угода про заснування Міжнародної класифікації промислових зразків

Загальні положення. Локарнська угода про заснування Міжнародної класифікації промислових зразків є багатостороннім міжнародним договором, підписаним 8 жовтня 1968 p., який на­був чинності 27 квітня 1971 р. Угода відкрита для держав - учас­ниць Паризької конвенції. Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання слід передавати на збереження Генеральному дирек­тору ВОІВ.

Склад Локарнської Угоди. Угода складається з трьох частин:

  • переліку класів і підкласів (32 класів і 223 підкласів);

  • алфавітного переліку товарів, до якого включені промислові зразки (містить загалом понад 6600 записів).

Згідно зі ст. 2 (3) Локарнської угоди до офіційних документів про депонування або реєстрацію зразків і до офіційних публікацій зразків (якщо такі здійснюють), слід включати відомості про про­мислову власність країн Локарнського союзу, а також номери класів і підкласів Локарнської класифікації, які належать това­рам, перелік яких містить і промислові зразки.

Права країн-учасниць. Кожна країна може надати класифі­кації юридичні наслідки, які вона вважає за необхідні. Зокрема, Локарнська класифікація не обмежує країни Локарнського со­юзу щодо характеру й обсягу охорони, надаваної зразкам у цих

країнах.

Передбачено, що кожна з країн Союзу резервує своє право за­стосовувати Локарнську класифікацію як основну або допоміж­ну систему. Це означає, що країни Локарнського союзу мають вибір: прийняти Локарнську класифікацію як єдину класифіка­цію, застосовну для промислових зразків, або зберегти існуючу систему національної класифікації промислових зразків і вико­ристовувати Локарнську класифікацію як допоміжну.

Ст. 2 (4) Угоди передбачає, що включення будь-якого найме­нування до алфавітного переліку не є вираженням думки Коміте­ту експертів з приводу того, чи є відповідний товар, що стоїть за цим найменуванням, охоронюваним.

У рамках Локарнської угоди засновано Союз, який має Асам­блею.

Всі держави - члени Союзу є членами Асамблеї.

он

107