Глава зо Загальні положення про речові права на чуже майно

Стаття 395. Види речових прав на чуже майно

1. Речовими правами на чуже майно є:

1. право володіння;

2. право користування (сервітут);

3. право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських по­треб (емфітевзис);

4. право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

2. Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

1. За часів Стародавнього Риму, римського приватного права, паралельно з цивільно-правовим інститутом «право власності» виник, розвивався і існує у сучасний період інститут «речові права на чуже майно». За радянських часів цей інститут не визнавався, хоча фактично існували цивільні відносини, подібні до тих, що складаються за цим інститутом.

Речові права на чуже майно виникають на основі права власності. Інститут речових прав на чуже майно як окремий, незалежний від права власності, об'єкт цивільного права існувати не може. Про такий зв'язок зазначених прав із пра­вом власності свідчить сама назва цього інституту — «речові права на чуже май­но», тобто це права на чужу власність. Водночас речові права на чуже майно є окремим об'єктом цивільного права, що зумовлює і існування окремого цивіль­но-правового інституту. Він характеризується такими ознаками:

а) це речовий інститут. Відносини, що складаються між їх учасниками, но­ сять речовий характер. Цьому інституту властиві всі ознаки права власності. Об'єктами речових прав на чуже майно, як і права власності, є конкретні мате­ ріальні речі (сукупність речей — майно), а не дії. Речове право на чуже майно означає, що його чинність не може бути припинена за волевиявленням власни­ ка майна, яке обмежене речовим правом іншої особи, яка виступає суб'єктом права на чуже майно;

б) речове право на чуже майно — це право абсолютне. Суб'єкт речового права на чуже майно вступає у відносини з усіма, хто його оточує. Він є носієм кон­ кретних речових прав, а усі, хто його оточує, несуть певні обов'язки. Вони перед­ усім зобов'язані не порушувати речових прав на чуже майно;

663

в) абсолютний характер речового права на чуже майно означає також, що по­ рушником, а отже, і відповідачем за позовом, що випливає з цього права, потен­ ційно може бути будь-яка особа із числа тих, хто оточує суб'єкта речового права;

г) речове право на чуже майно за своїм характером є виключним, як і право власності. У більшості випадків воно не обмежується певним строком.

2. Особливістю речових прав на чуже майно є те, що вони можуть виникати із договору, але не є договірними. Вони є речовими. Це означає, що ці права не можуть бути припинені особою, право власності якої ці права обтяжують (обме­ жують). Речові права знаходяться у певній колізії з правом власності, яке вони обмежують в міру свого обсягу. У конкуренції з правом власності речові права на чуже майно виявляються сильнішими. Власник майна, яке обмежене певним речовим правом на нього, не може обмежити обсяг речового права аби зменши­ ти його тягар. Із припиненням чинності речового права, право власності, яке було обтяжене ним, відновлюється у повній мірі. Разом з тим речове право на чуже майно за своїм обсягом не може зрівнятися з правом власності. Право власності обмежується лише в обсязі речового права на чуже майно.

Режим речових прав на чуже майно не однаковий щодо окремих їх видів. Ці права за обсягом і за змістом істотно різняться, хоча й мають багато спільного.

3. Суб'єктами речових прав на чуже майно можуть бути ті особи, які можуть бути суб'єктами цивільних прав, передусім, будь-які фізичні і юридичні особи. Проте слід мати на увазі, що зміна власника майна, обмеженого речовим правом на чуже майно, не припиняє чинності речового права на чуже майно. Так само, зміна суб'єкта речового права на чуже майно, крім особистих сервітутів, не при­ пиняє чинності цього права. Особливістю речового права на чуже майно є також й те, що це право обтяжує чи обмежує права власника майна як такого, а не як конкретну особу. Так само суб'єктом речового права на чуже майно є не кон­ кретна особа, якій це право було встановлено законом чи договором, а та особа, якій це право належить у даний момент.

Речові права на чуже майно, як правило, встановлюються законом або дого­вором. Проте вони можуть встановлюватися судовим рішенням, заповітом. Ду­мається, що не суперечить цивільно-правовим засадам і набуття речового права на чуже майно за давністю користування ним.

4. Частина друга коментованої статті передбачає, що законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно. Логічно припустити, що крім тих речових прав на чуже майно, які перераховані у ч. 1 коментованої статті, до них можна віднести й інші, передбачені ЦК. Так, ст. 344 ЦК передбачає новий інсти­ тут — набувальну давність. Частина 1 цієї статті проголошує, що особа, яка доб­ росовісно заволоділа чужим майном, за спливом десяти чи п'яти років та за інших умов, може стати власником цього майна. А ким слід визнавати тоді володільця цього майна до спливу встановленого законом строку? Цей володілець, при­ наймні, має право на захист природного, на захист саме речового права на чуже майно (абз. 2 ч. З ст. 344 ЦК).

Приблизно таку ж ситуацію спостерігаємо і в ст.658 ЦК «Право продажу то­вару». Ця стаття проголошує, якщо продавець товару не є його власником, по­купець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права ви-

664

магати його повернення. За усталеним правилом передати право власності іншій особі може лише особа, яка має це право, або за її дорученням. Продавець, який не є власником товару, не може передати покупцеві право власності на цей то­вар. Але ж покупець купив товар, не знаючи про те, що купив не у власника. Хто він є? Він є добросовісним незаконним набувачем (ч. 1 ст. 388 ЦК) або, іншими словами, суб'єктом речового права на чуже майно.

ЦК передбачає й інші випадки речових прав на чуже майно. Тому перелік речових прав на чуже майно, наведений у ч. 1 ст. 395 ЦК, не слід тлумачити, як вичерпний.

Коментована глава не містить визначення речових прав взагалі і, зокрема, речових прав на чуже майно. Речове право на чуже майно є правом обмеженого володіння, користування і розпоряджання чужим правом. Перелічені права ма­ють цільове призначення.

Стаття 396. Захист речових прав на чуже майно

/. Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

1. Відповідно до приписів ЦК речові права на чуже майно можуть захищати­ ся у судовому порядку такими позовами: а) речово-правовими засобами; б) зо­ бов'язально-правовими; в) примусовими позовами; в) позовами про відшкоду­ вання моральної шкоди.

Порушення речових прав на чуже майно може полягати у таких діях: нане­сення майнової шкоди речовим правам на чуже майно; завдання моральної шко­ди суб'єктам цих прав; невизнання зазначених прав за особою, якій вони нале­жать; оспорювання зазначених прав (ч. 1 ст. 15 ЦК).

Відповідно до ст. 396 ЦК правила про захист права власності, встановлені главою 29 ЦК, поширюються на речові права власності, на чуже майно. Перед­усім держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів речових прав на чуже майно. Хто ж виступає суб'єктами речових прав на чуже майно або хто може звертатися з позовом про захист цих прав? Це фізичні і юридичні особи, які ма­ють право володіння чужим майном; фізичні і юридичні особи, яким належить право користування чужим майном (сервітут); ті ж особи, яким належить право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); особи, яким належить право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій); інші заінтересовані особи. У передбаче­них законом випадках позивачами можуть бути відповідні державні органи.

2. Шкода, нанесена речовим правам на чуже майно, може виражатися у втраті об'єктів цих прав, втраті володіння ними проти волі їх володільця. У такому разі застосовуються речово-правові позови: позов про витребування втраченого май­ на із незаконного володіння третіх осіб, у тому числі і від власника (віндикацій- ний позов).

Але суб'єкту речового права на чуже майно належить право вжити запобіж­них заходів. Як суб'єкт речового права на чуже майно він має підстави передба-

665

чити можливість порушення свого права іншою особою, а тому може звернути­ся до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його речове право на чуже майно. Тобто суб'єкт речового права на чуже майно може вимагати від суду: 1) заборонити вчинення дій, які можуть порушити його пра­во; 2) вчинити дії, які б не допустили порушення цих прав.

Якщо порушення речового права на чуже майно завдало певних майнових збитків чи моральної шкоди особі, якій належить це право, то ця особа може вдатися до зобов'язально-правових позовів про захист належних їй прав. Вона має право вимагати відшкодування завданої їй майнової та моральної шкоди.

До позовів, які можуть бути застосовані для захисту речового права на чуже майно, слід віднести позови про примушення власника майна до надання серві­туту чи іншого речового права, про дотримання власником майна відповідно до закону своїх обов'язків, що випливають із речового права певної особи на чуже майно. Суб'єкт речового права на чуже майно має право вимагати від власника майна надання йому права на використання об'єкта, обтяженого речовим пра­вом іншої особи, в обсязі, визначеному цим правом. Якщо перешкодами до ко­ристування, які чинить власник майна, суб'єкту речового права будуть завдані збитки, вони підлягають відшкодуванню.