Підрозділ 1

ФІЗИЧНА ОСОБА

Глава 4 Загальні положення про фізичну особу

Стаття 24. Поняття фізичної особи

/. Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

1. Відповідно до ст. 2 ЦК учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи, які у своїй сукупності охоплюються поняттям «особи». Комен­тована ст. 24 ЦК присвячена нормативно-правовому закріпленню такої категорії учасників цивільних відносин, як фізичні особи. Термін «фізична особа» вперше офіційно вводиться у цивільне законодавство України, хоча його використання вже тривалий час активно здійснюється у наукових працях переважної більшості юристів. При цьому слід звернути увагу на те, що у ЦК УРСР 1963 р. застосову­вався термін «громадянин», який всупереч своїй цивілістичній некоректності збе­рігся і в сучасному законодавстві багатьох країн постсоціалістичного простору, де поняття «фізична особа» або не використовується взагалі, або вживається лише у поєднанні із поняттям «громадянин». Обидві лексичні форми вживаються як то­тожні терміни через дужки (Російська Федерація, Білорусь, Вірменія, Таджикис­тан, Туркменістан). Однак, беручи своє походження ще за часів Стародавнього Риму, термін «фізична особа» глибоко укорінився у правовому полі для позна­чення людини у цивільному законодавстві переважної більшості країн континен­тальної системи цивільного права. Набув він свою популярність, окрім України, і в цивільному законодавстві деяких країн пострадянського простору (Казахстан, Молдова, Грузія, Азербайджан, Туркменістан). Водночас в багатьох нормативно-правових актах України, які були прийняті до введення в дію нового ЦК, а та­кож в ГК вживається термін «громадянин», який для узагальнення слід викори­стовувати як поняття, що еквівалентне поняттю «фізична особа», якщо інше не випливає із сутності відповідної правової норми.

2. Під «фізичною особою» слід розуміти людину як учасника цивільних відно­син. Це означає, що будь-яка людина, незалежно від її статі, віку, стану здоров'я, громадянства може бути наділена правовим статусом фізичної особи та бути учасником відповідних суспільних відносин.

Однак для того, щоб бути учасником окремих цивільних відносин, одного правового статусу фізичної особи ще недостатньо. У цьому випадку людина по­винна набути інше специфічне право, яке визнається цивільним законодавством.

62

Наприклад, в окремих випадках фізична особа повинна мати правовий статус громадянина України для того, щоб мати право на безперешкодне повернення в Україну (ст. 313 ЦК); бути власником земельних ділянок сільськогосподарсь­кого призначення (ч. 4 ст. 22 ЗК) тощо. Інколи набуття окремих прав пов'язується із набуттям особою правового статусу повнолітнього, наприклад, право на сте­рилізацію (ч. 5 ст. 281 ЦК), донорство (ст. 290 ЦК); бути набувачем за договором довічного утримання (догляду) за ч. 2 ст. 746 ЦК. Бувають випадки, коли участь фізичної особи у певних цивільних відносинах пов'язана із її статтю, наприклад, лише жінка має право на штучне переривання вагітності, якщо вона не переви­щує дванадцяти тижнів (ч. 6 ст. 281 ЦК), або ж лише повнолітні жінка або чо­ловік мають право за медичними показаннями на проведення щодо них ліку­вальних програм допоміжних репродуктивних технологій згідно з порядком та умовами, встановленими законодавством (ч. 7 ст. 281 ЦК) тощо.

Стаття 25. Цивільна правоздатність фізичної особи

/. Здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) ма­ють усі фізичні особи.

2. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент Ті народження. У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачато)', але ще

не народженої дитини.

3. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов 'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку.

4. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент Ті смерті.

1. Під поняттям правоздатності цивільне законодавство розуміє здатність фізичної особи мати цивільні права та обов'язки. За своєю юридичною приро­дою правоздатність є суб'єктивним цивільним правом. Його відмінність від інших суб'єктивних цивільних прав полягає у таких особливостях: по-перше, право­здатність — це лише загальна здатність фізичної особи бути носієм цивільних прав та обов'язків. Тобто вона є лише передумовою набуття чи володіння тими чи іншими цивільними правами та обов'язками, і лише реалізувавши свою пра­воздатність, фізична особа може набути тих чи інших суб'єктивних цивільних прав чи створити для себе певні цивільні обов'язки. По-друге, цивільна право­здатність, на відміну від інших суб'єктивних цивільних прав, визнається за всіма фізичними особами, тоді як окремі суб'єктивні права можуть у фізичних осіб і не виникати протягом її життя. По-третє, відповідно до ч. 1 ст. 26 ЦК право­здатність визнається в рівній мірі за усіма фізичним особами, тоді як суб'єктивні права фізичних осіб суттєво відрізняються від подібних прав інших фізичних осіб. По-четверте, цивільна правоздатність ніколи не відчужується і не передаєть­ся, тоді як окремі, переважно майнові, суб'єктивні права, можуть бути відчужені та передані іншим учасникам цивільних відносин.

2. Цивільна правоздатність виникає у момент народження фізичної особи. Саме з цим юридичним фактом (подією) законодавець пов'язує виникнення у фізичної особи можливості бути носієм цивільних прав та обов'язків. Під поняттям «на­родження» слід розуміти момент повного відділення живонародженого плоду від

¹ Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. - К.: Істина, 2004. - С. 32.

63

організму матері. При цьому, як зазначають деякі автори, незважаючи на те, що, окрім вказаних умов, ще одним медичним показником народження є життєз­датність плоду, коментована ст. 25 ЦК такої умови не визначає¹. А з цього випли­ває, що, коли живонароджений плід був повністю відділений від організму матері та хоча б декілька хвилин мав ознаки життя, то він повинен вважатися правоздат­ним та набути усієї сукупності можливих цивільних прав, зокрема, спадкових прав.

Незважаючи на те, що коментована стаття чітко визначає момент появи у фізичної особи правоздатності, законодавець робить застереження: у випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. Наведена позиція спонукала окремих юристів стверджувати, що наче у фізичних осіб правоздатність, а відповідно і окремі суб'єктивні права, можуть виникати до народження¹. Однак, на нашу думку, така точка зору не зовсім спра­ведлива. Насамперед, коментована ст. 25 ЦК прямо зазначає, що охороні підля­гають лише окремі інтереси зачатої, але ще не народженої дитини, і лише у ви­падках, встановлених законом. При цьому законодавець ніде в статті не огово­рює, що з моменту зачаття у ембріона виникає правоздатність. Окрім того, поняття «суб'єктивне цивільне право» та «охоронюваний інтерес» хоча і близькі за змістом, однак далеко не тотожні і мають різний смисл. Річ у тім, що інтереси зачатої, але ненародженої дитини можуть полягати в тому, що після народжен­ня вона б мала можливість мати матеріально забезпечне життя, однак це не зовсім означає, що вона має право на власність, спадкування тощо. Звичайно, для того, щоб мати такі майнові права вона повинна бути наділена відповідним обсягом правоздатності, тобто бути суб'єктом права. Але ним вона стане лише за умови народження, тобто повного відділення від організму матері, за умови своєї жи-вонародженності. Коли ж плід народжується мертвонародженим, то чи можна стверджувати, що він був наділений правоздатністю та відповідно мав правовий статус суб'єкта права? Звичайно ж ні. І саме тому ст. 1222 ЦК чітко говорить, що спадкоємцем може бути лише особа, яка була зачатою за життя спадкодавця та народжена живою після відкриття спадщини, а ст. 1298 ЦК вказує, що видача свідоцтва про право на спадщину та розподіл спадщини можливий лише після народження зачатої дитини. Аналогічну позицію щодо неможливості наділення плоду будь-якими суб'єктивними цивільними правами висловив і Європейсь­кий Суд з прав людини, який 8 липня 2004 р. постановив рішення у справі Во проти Франції (Vo v. France), у якому чітко зазначив, що плід (ембріон) не на­ділений навіть найбільш важливим правом — правом на життя².

3. Хоча моментом виникнення цивільної правоздатності фізичних осіб зако­нодавець визначив момент народження, він не припускає, що правоздатність це не природне право особи і вона набуває його одразу у повному обсязі. Законода­вець вводить положення, відповідно до якого здатність мати окремі цивільні права та обов'язки пов'язується з досягненням фізичною особою відповідного віку, у випадках, встановлених законом. Це пов'язано насамперед з тим, що на­явність у фізичної особи окремих суб'єктивних цивільних прав до досягнення

¹ Ромовська 3. В. Особисті немайнові права фізичних осіб // Українське право. — 1997. — № 1. — С. 47—60; Елкина С Право на жизнь (аборт, эвтаназия, смертная казнь) // Правовий статус осо­ би: стан, проблеми, перспективи: Збірник наукових статей / За ред. М. Головка, Н. Морзе, П. Біленчука. - К., 1998. - С 58.

² Стефанчук Р. Визначення моменту виникнення права на життя: продовжуючи дискусію // Юридична Україна. - 2005. - № 10. - С 38-43.

64

нею певного віку може призвести до того, що хтось зможе зловживати н права­ми, а інколи навіть і завдавати шкоди її інтересам. Наприклад, лише фізична особа, яка досягла 14 років може вільно обирати місце свого проживання (ст. 29 ЦК), має право на вибір лікаря та методів лікування, а також давати згоду на надання медичної допомоги (ст. 284 ЦК), вільно пересуватись на території Ук­раїни (ч. 2 ст. 313 ЦК). З досягненням 16-річного віку фізична особа має право на зміну імені (ст. 295 ЦК), вільний самостійний виїзд за межі України (ч. З ст. 313 ЦК). Повноліття (досягнення 18 років) надає фізичній особі право надавати вільну згоду на медичні, наукові та інші досліди (ч. З ст. 281 ЦК), здійснювати стерилізацію (ч. 5 ст. 281 ЦК), проводити за медичними показаннями лікувальні програми допоміжних репродуктивних технологій згідно з порядком та умова­ми, встановленими законодавством (ч. 7 ст. 281 ЦК), відмовитись від лікування (ч. 4 ст. 284 ЦК), отримати достовірну та повну інформацію про стан свого здо­ров'я (ч. 1 ст. 285 ЦК), бути донором крові, її компонентів, органів та інших ана­томічних матеріалів та репродуктивних клітин (ст. 290 ЦК), бути набувачем за договором довічного утримання — догляду (ст. 746 ЦК) тощо.

Однак в окремих випадках фізична особа із досягненням певного віку може не набувати додаткових прав, а навпаки, втрачати певні суб'єктивні цивільні права. Так, правом на опіку та піклування наділяються, як правило, малолітні та неповнолітні фізичні особи, а повнолітні фізичні особи можуть набути його лише у випадку визнання їх недієздатними чи обмежено дієздатними (ст. 292 ЦК).

4. Моментом припинення цивільної правоздатності є момент смерті фізичної особи. Розрізняють смерть юридичну та фактичну. Під поняттям юридичної смерті розуміють оголошення фізичної особи померлою в порядку, визначеному ст. 46 ЦК. Однак така смерть є скоріше юридичною презумпцією смерті, аніж її фактич­ною констатацією. А тому у випадку появи фізичної особи, яка оголошена помер­лою, застосовуються відповідні наслідки відновлювального характеру, в тому числі і ті, що стосуються поновлення її правоздатності у повному обсязі.

По-іншому питання вирішується у випадку, коли смерть наступає фактич­на. Однак і в цьому випадку слід поділяти фактичну смерть на клінічну та біоло­гічну. Під клінічною смертю визнається механічна зупинка діяльності серцево­го м'язу. При цьому зберігається можливість відновлення життєдіяльності орга­нізму, але в суворо обмежений період, за умови здійснення відповідних медичних методів (реанімацій). У випадку біологічної смерті до уваги береться смерть клітин головного мозку, що вже є явищем незворотнім, тобто ніякі медичні за­ходи не можуть відновити життєдіяльності людини. І тому для визначення мо­менту смерті до уваги слід брати саме біологічну смерть. Так, відповідно до ст. 15 Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних мате­ріалів», моментом смерті слід вважати момент, коли встановлена смерть мозку, тобто повну та незворотну втрату всіх його функцій. Даний процес характери­зується непоправними руйнівними процесами кори головного мозку, що насту­пили внаслідок припинення функціонування життєво важливих систем люди­ни: серцево-судинної, дихальної, нервової.

Стаття 26. Обсяг цивільної правоздатності фізичної особи

/. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. 2. Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конститу­цією України та цим Кодексом.

З 8-108

65