Глава 20

Загальні положення

про особисті немайнові права фізичної особи

Стаття 269. Поняття особистого немайнового права

/. Особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від наро­дження або за законом.

2. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту.

3. Особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

4. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.

1. Проблема особистих немайнових прав посідає у цивілістиці одне із най­важливіших місць. Реальне забезпечення прав людини є ознакою розвинутої правової держави, результатом побудови демократичних відносин. Повага до кожної людини як до особистості повинна стати нормою повсякденного життя в Україні. Кожна фізична особа має бути єдиною цінністю первісного порядку, відносно якої визначаються і всі інші цінності. Законодавче закріплення загаль­них положень про особисті немайнові права у гл. 20 ЦК України слід розуміти як новий етап у забезпеченні всебічного розвитку особистості, охорони її життя, свободи, честі, гідності, безпеки та недоторканності.

2. Права людини становлять абсолютну цінність. У будь-якому суспільстві вони є важливим інститутом, за допомогою якого регулюється правовий статус особи, визначаються способи і засоби впливу на неї, межі вторгнення в її особи­сту сферу, встановлюються юридичні гарантії реалізації та захисту її прав і сво­бод. Основні права і свободи фізичної особи належать їй від народження і є не­від'ємними, тому їх забезпечення — одна із найважливіших функцій держави.

Проблема прав людини в усі часи була важливою складовою розвитку сус­пільства, набуваючи характерних для різних епох філософських, релігійних або етичних елементів. Найбільшого розвитку концепція особистих немайнових прав людини досягла у другій половині XX століття. Саме у цей час дана проблема набула значення міжнародного рівня і це знайшло своє відображення у багатьох міжнародних правових документах (наприклад: Загальна Декларація прав лю­дини (10 грудня 1948 p.); Міжнародний пакт про економічні, соціальні і куль-

444

турні права (16 грудня 1966 p.); Міжнародний пакт про громадянські та полі­тичні права та факультативні протоколи до нього (16 грудня 1966 р.); Європейсь­ка конвенція про захист прав людини і основних свобод (4 листопада 1950 р.) та ряд інших). Після закінчення Другої світової війни почали швидко розвиватися універсальні та регіональні інститути прав людини, норми міжнародного права. Так, у ст. З Статуту Ради Європи, підписаному в Лондоні 5 травня 1949 p., зазначе­но, що кожен член Ради Європи повинен визнавати принцип верховенства пра­ва, відповідно до якого усі особи, які знаходяться під його юрисдикцією, повинні користуватися правами людини і основними свободами. Серйозні порушення прав людини і основних свобод є підставою для призупинення членства держави, яка їх не дотрималася, або виключення її з Ради Європи.

3. Відповідно до Конституції України, яка змінила саме розуміння прав лю­ дини як таких, що отримуються нею від держави, на концепцію прав людини, що пов'язані із самим фактом її існування, тобто відносяться до основних її цінно­ стей, ч. 1 ст. 269 ЦК вказує, що особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Особисті немайнові відносини виникають у суспільстві з приводу особистих немайнових благ, характеристика яких наведена у ст. 201 ЦК. Особисті немайнові права належать усім без винят­ ку фізичним особам незалежно від віку, дієздатності, інших обставин, зокрема від того, де та у зв'язку з якими подіями життя вони перебувають. Положення про рівність конституційних прав усіх громадян закріплене у ст. 24 Конституції України. Теоретичні підходи до належності особистих немайнових прав усім без винятку фізичним особам і рівність обсягу цих прав повинні бути втілені у по­ всякденне життя, набути свого реального змісту. Абсолютний характер особис­ тих прав відрізняє їх від майнових, які у своїй переважній більшості відносні. У даному разі конкретному носієві абсолютного права протистоїть невизначена кількість осіб, які повинні поважати його право і не порушувати його. Крім того, суб'єкти права можуть користуватися ними без спеціального дозволу. Межі ко­ ристування цими правами можуть встановлюватися лише законом (ст. 271 ЦК).

Основна частина особистих немайнових прав виникає у зв'язку з народжен­ням фізичної особи, тобто вони є природними правами людини. Момент їх ви­никнення не має точної фіксації. Він пов'язується з різними обставинами, які зумовлюються багатьма чинниками. Тому момент виникнення особистих немай­нових прав визначається у юридичній літературі як специфічний.

У коментованій статті визначено дві підстави виникнення особистих немай­нових прав - народження людини і припис закону. За відсутності прав знищуєть­ся сама природа людської істоти. Таким чином, людина виступає сьогодні рівним та вільним партнером держави, а остання має не тільки права щодо людини, але і обов'язки перед нею. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є серед них найважливішими. Конституція ставить права людини у центр державної політики, визнаючи зміцнення і забезпечення прав та свобод людини головним обов'язком держави (ч. 2 ст. З Конституції України).

4. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного (або май­ нового) змісту (ч. 2 ст. 269 ЦК). Вони мають єдину неекономічну природу і ут­ ворюються у духовній сфері життя суспільства. Відсутність економічного змісту випливає перш за все із самої їх назви як немайнових прав. А втім існує певний

445

зв'язок між майновою сферою і названими правами. У цьому можна пересвідчи­тись, порівнюючи можливості матеріально забезпеченої особи та реалізацію її прав з особою, яка таких можливостей не має. При порушенні особистих немай­нових прав фізична особа змушена нести як матеріальні, так і моральні втрати. Це, в свою чергу, впливає у майбутньому і на її майновий стан. Виходячи з ви­кладеного, немайнові права слід аналізувати поряд з іншими правами особи, вра­ховуючи те, що вони виступають складовою частиною єдиної системи прав, які підпорядковуються особою відповідно до власних інтересів. Проте, хоча понят­тя «особисті права» вживається для визначення різних за своїм змістом суб'єк­тивних прав, які належать фізичній особі, у даному випадку маються на увазі такі особисті немайнові права, як право на життя, право на охорону здоров'я тощо.

5. Особливістю особистих немайнових прав ч. З коментованої статті називає те, що вони тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмови­тися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. Це правило відповідає найважливішим положенням Конституції, які стосують­ся всієї сфери прав людини, а саме невідчужуваність і непорушність прав і сво­бод людини (ст. 21), неможливість скасування конституційних прав і свобод (ст. 24). Невіддільність від особи — носія даного нематеріального права індивідуалізує і робить неповторною саму особистість.

6. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно (ч. 4 ст. 269 ЦК), тобто без обмеження строку.

Стаття 270. Види особистих немайнових прав

/. Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листу­вання, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на не­доторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

2. Цим Кодексом та іншим законом можуть бути передбачені й інші особисті немайнові права фізичної особи.

3. Перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією Украї­ни, цим Кодексом та іншим законом, не є вичерпним.

і. Інституту прав і свобод людини відведено центральне місце у Конституції України, значну кількість статей якої (близько ЗО відсотків) включено до роз­ділу II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». Увага вітчизняно­го законодавства до цієї проблеми прискорила розробки і у сфері цивільно-пра­вового регулювання особистих немайнових відносин. Коментована стаття при­свячена видам особистих немайнових прав. Закріплення на рівні Цивільного кодексу невід'ємних особистих немайнових прав фізичних осіб стало суттєвим внеском у процес поліпшення чинного цивільного законодавства та приведення його у відповідність до міжнародних стандартів.

446

2. Відповідно до Конституції України кожна фізична особа має право на жит­ тя, охорону здоров'я, безпечне для життя і здоров'я довкілля, свободу та особис­ ту недоторканність, недоторканність особистого і сімейного життя, повагу до гідності та честі, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, недоторканність житла, вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, свободу літературної, художньої, наукової і технічної твор­ чості.

Серед характерних рис розділу II Конституції України фахівці з проблем конституційного права називають: помітне розширення каталогу самих прав, порівняно із попередніми Конституціями; позанаціональність та позатериторі-альність прав і свобод людини; прагнення очистити права і свободи людини і громадянина від фетишизованих ідеологічних нашарувань; намагання не тільки задекларувати права і свободи, у тому числі нові, а й значно посилити юридичні гарантії їх реалізації та захисту; визначення підстав та меж для можливих обме­жень основних прав і свобод; запровадження спеціального інституту Уповнова­женого Верховної Ради України з прав людини (ст. 55 Конституції України); визнання особливого значення суду серед гарантій прав і свобод; судового захи­сту усіх прав та свобод (там само). Тільки суд санкціонує арешт або утримання під вартою, зазначається у ст. 29 Конституції.

3. Цивільним кодексом та іншими законами можуть бути передбачені й інші особисті немайнові права фізичної особи. Деталізуючи і певним чином розши­рюючи їх перелік, законодавець поділяє їх за спрямованістю або цільовим при­значенням на дві групи: ті, що забезпечують природне існування фізичної осо­би (статті 281—293 ЦК) і ті, що забезпечують її соціальне буття (статті 294— 315 ЦК).

4. Частина 3 ст. 270 ЦК містить важливе уточнення: перелік особистих не-майнових прав, які встановлені Конституцією України, ЦК та іншими закона­ми, не є вичерпним. Це положення підтверджується міжнародно-правовими підходами до вирішення питання, що висвітлюється у коментованій статті.

Так, на Раду Європи покладається завдання приділяти увагу у своїй роботі не лише захисту прав і свобод, які вже давно визнані, але й удосконалювати та­кий захист, поширювати його на інші права. Україна як член міжнародного та європейського співтовариства зобов'язана додержуватися загальноприйнятих міжнародних принципів у галузі прав людини, що закріплені у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (16 грудня 1966 p.); Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (16 грудня 1966 p.); Загальній декларації прав людини (10 грудня 1948 р.); Європейській конвенції про за­хист прав і основних свобод людини (4 листопада 1950 p.); Декларації глав дер­жав—учасниць Співдружності Незалежних Держав про міжнародні зобов'язан­ня у сфері права людини і основних свобод (24 вересня 1993 p.); Законі Украї­ни «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. тощо.

Важливим законодавчим актом у названій сфері є також Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 p.», про­токолів № 1, 2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 р.

447

Стаття 271. Зміст особистого немайнового права

/. Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної осо­би вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватно­го життя.

1. Можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд (тобто без втручан­ня інших осіб) визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя скла­дає зміст особистого немайнового права. Позитивний характер особистих не-майнових прав випливає з аналізу їх змісту та здійснення (ст. 272 ЦК).

2. Відправним моментом у з'ясуванні юридичного змісту особистого немай­нового правовідношення є визначення суб'єктивного особистого немайнового права управоможеної фізичної особи та кореспондуючого йому суб'єктивного цивільного обов'язку всіх інших осіб. Таким чином, в особистому немайновому правовідношенні беруть участь управоможений і зобов'язаний суб'єкти. Специ­фікою суб'єктивного особистого немайнового права є те, що його реалізація пе­редбачає, в першу чергу, можливість вчинення певних дій самою управоможе-ною особою. У якості управоможеної особи виступає фізична особа. Управомо-женими в особистих немайнових правовідносинах є повністю дієздатні, частково дієздатні (фізичні особи віком від 14 до 18 років) та обмежено дієздатні фізичні особи. Малолітні до 14 років та недієздатні особи виступають як носії вказаних прав, але вони не можуть в ряді випадків самостійно здійснювати окремі право­мочності.

3. Зобов'язаними особами в абсолютному немайновому правовідношенні виступають усі суб'єкти цивільного права, а у відносному — ті, хто вказаний в такій якості в законі чи договорі. Це такі особи, як лікарі, які зберігають медич­ну таємницю, працівники банку, які зобов'язані зберігати банківську таємницю за договором банківського вкладу, тощо.

4. Законом встановлюються лише певні межі можливості особи діяти на свій власний розсуд, де вони не заважають здійсненню інтересів інших осіб. Межа суб'єктивного права є встановленою мірою поведінки. У цих юридичних межах свободи кожен має можливість діяти на свій власний розсуд. Іноді такі межі вста­новлюються договором чи правовими актами і містять точну вказівку на те, що саме дозволено. Це найбільш характерно для відносних, зокрема, договірних відносин.

У ряді випадків межі суб'єктивного права визначаються найбільш загальним їх окресленням і уточнюються за допомогою додаткових критеріїв. У таких ви­падках мова йдеться найчастіше про абсолютні цивільні права.

5. Суб'єктивне право є сукупністю можливостей (правомочностей). Зміст будь-якого цивільного права за загальнотеоретичними підходами цивільного права складають: правомочності на власні дії, тобто можливість самостійно здійснювати юридично та фактично значущі дії; правомочність вимоги, тобто можливість вимагати від зобов'язаного суб'єкта виконання покладених на нього обов'язків; правомочність на захист, тобто можливість використання чи мож­ ливість вимагати використання державно-примусових заходів у разі порушен­ ня суб'єктивного права. Зміст особистого немайнового права не включає за за-

448

гальним правилом здійснення позитивних цивільно-правових дій, окрім ряду винятків, хоча управоможений суб'єкт на свій власний розсуд використовує на­лежні йому особисті немайнові права.

Таким чином, управоможена особа виступає носієм свободи як щодо своїх власних дій, так і свободи від стороннього втручання, а суб'єктивне особисте немайнове цивільне право являє собою право на свободу визначення своєї пове­дінки в індивідуальній життєдіяльності на власний розсуд, яке виключає мож­ливість будь-якого втручання з боку інших осіб, крім випадків, прямо передба­чених законом. Однак єдина юридична модель особистого немайнового права не в змозі враховувати особливостей усіх немайнових прав і тому вважається, що вона не потребує конструювання. Суттєве значення в цьому процесі набува­ють норми моралі. Важливо підкреслити, що кожен випадок можливого втру­чання у сферу немайнових прав має базуватися на певних підставах (див. ко­ментар до ст. 274 ЦК).

Стаття 272. Здійснення особистих немайнових прав

/. Фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно. В інтере­сах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров я не можуть самостійно здійснювати свої особисті не­майнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклу­вальники.

2. Фізична особа має право вимагати від посадових і службових осіб вчи­нення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею особистих немайнових прав.

1. Фізична особа згідно із ч. 1 коментованої статті здійснює особисті немай­нові права самостійно. Здійснення суб'єктивного немайнового права відбувається найчастіше шляхом пасивного нездійснення юридичних та фактичних дій, які охоплюються можливістю відповідної поведінки. Здійснення немайнового пра­ва може полягати і у певних активних діях у тих випадках, коли закон надає можливість скористатися правом. Так, здійснення права фізичної особи на інфор­мацію полягає у тому, що вона може вільно збирати, зберігати, використовувати і'поширювати інформацію (ст. 302 ЦК).

Відмова фізичної особи від права, яке їй належить, не тягне за собою припи­нення цього права, за винятком випадків, передбачених законом. Наприклад, фізична особа не здійснює належне їй право на недоторканність ділової репу­тації або на недоторканність житла, але це право не припиняється і може бути реалізоване у майбутньому.

2. Здійснення особистого немайнового права може відбуватися різними спо­собами. Переважна більшість прав здійснюється шляхом багаторазових повто­рюваних дій. Наприклад, неодноразове використання імені фізичною особою, чи використання права на таємницю кореспонденції, використання права на вільний вибір місця проживання тощо. Ряд особистих немайнових прав реалі­зуються вчиненням однієї дії, але особа може змінити своє рішення за відповід­них умов. Так, автор вправі використати при опублікуванні літературного тво-

15 8-108

449

ру псевдонім (ст. 28 ЦК), а при його повторному виданні може використати своє справжнє ім'я.

3. Більшість немайнових прав здійснюється тільки особисто управоможеною особою, але існують випадки, коли здійснення окремих правомочностей покла­дається на представника. Наприклад, опікун недієздатної або малолітньої особи має право звернутися до суду в інтересах названих осіб з позовом про захист їх честі та гідності (див. коментар до ст. 297 ЦК). У випадках та у порядку, які пе­редбачені законом, особисті немайнові права, які належали померлому, здійсню­ються іншими особами. Так, після смерті фізичної особи її правомочність щодо опублікування особистих паперів, які були її власністю (див. коментар до ст. 303 ЦК), здійснюється іншої особою лише за згодою дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, — батьків та сестер померлого. Ці особи можуть дати або не дати таку згоду.

4. Відокремлюють дві групи умов, які необхідні для здійснення цивільних прав. Це зовнішні об'єктивні умови по відношенню до носія права. До них нале­жать юридичні та матеріальні гарантії, які являють собою якість цивільного за­конодавства, належну діяльність органів та посадових осіб. До внутрішніх суб'єк­тивних умов належать умови поведінки управоможеної та зобов'язаної осіб. Згідно із ч. 1 коментованої статті фізичні особи здійснюють особисті немайнові права самостійно. У більшості випадків суб'єкт, який здійснює своє право, може обрати один із варіантів поведінки в межах, передбачених законом. Передба­чається презумпція розумності і добросовісності дій учасників цивільних пра­вовідносин.

5. Свобода фізичних осіб у здійсненні їх прав обмежується певними межами. Розрізняються загальні та конкретні (спеціальні) межі здійснення цивільних прав. Конкретні (спеціальні) межі встановлюються для конкретних цивільних прав і передбачені у спеціальних статтях законодавства або правочинах. Право змінити ім'я, передбачене ст. 295 ЦК України. Конкретні межі здійснення ряду немайнових прав можуть визначатися межами вторгнення інших конкретних суб'єктів у певному обсязі чи (або) на певний час у здійснення чужого права. Наприклад, право на недоторканність житла обмежено нормами КК України щодо можливості проникнення до житла за вмотивованим рішенням суду (див. коментар до ст. 311 ЦК).

Існують також загальні межі здійснення суб'єктивних цивільних прав. Вони характеризуються тим, що відносяться до усіх суб'єктивних прав і передбачені у нормах-принципах. Порушення таких загальних меж характеризується інколи як використання недозволених конкретних форм у рамках дозволеного загального типу поведінки. Порушується загальне призначення суб'єктивного права, яке не визначено спеціальною юридичною нормою. Інколи таке порушення носить на­зву зловживання правом. Межі здійснення цивільного права співпадають з межа­ми цього права. При наявності колізії інтересів суб'єктів немайнових прав суду необхідно обрати компромісне рішення, яке б допускало відповідне обмеження обох конкурентних прав. Висловлюється думка про те, що майнові права, які за­безпечують фізичне та психологічне благополуччя особи, повинні мати пріоритет при здійсненні та захисті у порівнянні з іншими цивільними правами.

450

6. Згідно із ч. 2 ст. 272 ЦК фізична особа має право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення її осо­бистих немайнових прав. Таким чином, ЦК закріплює обов'язок посадових і службових осіб на вчинення відповідних дій і регулює питання забезпечення здійснення особистих немайнових прав у ст. 273.

Стаття 273. Забезпечення здійснення особистих немайнових прав

/. Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, орга­ни місцевого самоврядування у межах своїх повноважень забезпечують здійснення фізичною особою особистих немайнових прав.

2. Юридичні особи, їх працівники, окремі фізичні особи, професійні обо­в'язки яких стосуються особистих немайнових прав фізичної особи, зобов'я­зані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені.

3. Діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті не-майнові права.

1. Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, орга­ни місцевого самоврядування повинні забезпечувати здійснення фізичною осо­бою особистих немайнових прав у межах своїх повноважень. Поновлення пору­шеного особистого немайнового права у такому разі відбувається за правилами ст. 276 ЦК (див. також коментарі до статей ЦК, присвячених недоговірним зобо­в'язанням).

2. Утримуватися від дій, якими можуть бути порушені особисті немайнові права фізичної особи, зобов'язані і юридичні особи, їх працівники, окремі фізичні особи, професійні обов'язки яких стосуються цих прав. Яскравим підтверджен­ням цього положення можна назвати право фізичної особи на таємницю про стан свого здоров'я, право на таємницю кореспонденції тощо (статті 286, 306 ЦК).

3. У частині 3 ст. 273 ЦК зазначено, що діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права. Фізичні та юридичні особи, права яких порушені, можуть звернутися за їх захистом до суду.

Стаття 274. Обмеження особистих немайнових прав

/. Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених Конституцією України, можливе лише у випадках, передбачених нею.

2. Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених цим Кодексом та іншим законом, можливе лише у випадках, передбачених ними.

1. Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених Кон­ституцією України, можливе лише у випадках, передбачених нею. Статті 21 і 24 Конституції України проголошують невідчужуваність і непорушність прав і свобод людини; неможливість скасування конституційних прав і свобод. Як виключення із цих загальних правил можна розглядати обмеження певних прав для окремих людей, їх об'єднань — і лише за умови необхідності забезпечення національної безпеки, запобігання злочинам, захисту прав інших людей або охорони здоров'я та за наявності умов, спеціально визначених самою Конституцією та законами.

451

Стаття 24 Конституції однозначно забороняє будь-які обмеження прав за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права та свободи громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конститу­цією. Такі конституційні обмеження у здійсненні особистих немайнових прав стосуються таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої ко­респонденції, права на вільне збирання, зберігання, використання та поширен­ня інформації, а також прав особи, яку засуджено за вчинення злочину (статті 31, 34, 63 Конституції України).

2. Згідно із ч. 2 коментованої статті обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених ЦК та іншими законами України, можливе лише у випадках, передбачених ними. Такі обмеження детально розглядаються у ко­ментарях до кожної конкретної статті ЦК. Спільним для них є те, що кожен ви­падок можливого втручання у сферу особистих немайнових прав має базувати­ся на певних підставах, а саме:

У^сама можливість втручання у сферу особистих немайнових прав, а тим більше їх обмеження, повинна бути передбачена законом, а тих, які встановлені Конституцією України, — лише у випадках, передбачених нею;

2)особа, яка здійснює подібне обмеження повинна мати спеціальні докумен­тально підтверджені повноваження;

3)особа, вказана у попередньому пункті може здійснювати обмеження осо­бистих немайнових прав лише у своєму, вузько спеціалізованому аспекті.

Стаття 275. Захист особистого немайнового права

/. Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

2. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

1. Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб за допомогою традиційних способів, встановлених ЦК України, та іншими способами відповідно до змісту конк­ретного права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення. У доктрині цивільного права прийнято розділяти поняття «охо­рона права» та «захист права». Понятійний апарат терміна «охорона права» є більш широким. Він охоплює усю сукупність заходів, спрямованих на реалі­зацію цих прав. Причому це заходи не лише правового, але й економічного, політичного, організаційного характеру, які спрямовані на створення необ­хідних умов для здійснення того чи іншого права. Що стосується змісту тер­міна «захист права», то під ним розуміють заходи, передбачені законом у ви­падку порушення права. Згідно із ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист

452

свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а також право на захист свого інтересу, який не суперечить принципам ци­вільного законодавства, вимогам справедливості, добросовісності та розум­ності.

Частина 3 ст. 16 ЦК надає суду можливість відмовити у захисті цивільного права та інтересу особі, якщо вона вчинила певні дії виключно з наміром запо­діяти шкоду іншій особі або ж всупереч моральним засадам суспільства чи з ме­тою обмеження конкуренції та зловживання домінуючим становищем на ринку. Вперше цивільно-правовий захист особистих немайнових прав (захист честі і гідності) було врегульовано ст. 7 «Основ цивільного законодавства Союзу РСР та союзних республік» у 1961 р. Новели впроваджувалися з урахуванням За­гальної декларації прав людини (1948 р.) і Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (1950 p.), інших міжнародно-правових актів з питань прав людини.

2. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав слід розуміти закріп­ лені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється відновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Стаття 6 ЦК УРСР визначала такі способи захисту цивільних прав, як визнання цих прав; відновлення становища, яке існувало до порушення права і припинення дій, що порушують право; присудження до ви­ конання обов'язку в натурі, компенсація моральної шкоди, припинення або зміна правовідношення; стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, неустойки (штрафу, пені); інші способи, передбачені законом.

Усі перераховані способи захисту цивільних прав неоднорідні за своєю юри­дичною природою, що має певний вплив на можливість їх реалізації. В юридичній літературі прийнято розподіляти їх на заходи захисту та відповідальності. Вони різняться між собою за підставами застосування, соціальним призначенням, функ­ціями, які виконують. Заходи відповідальності, на відміну від заходів захисту, за­стосовуються, як правило, лише до винного суб'єкта права і знаходять свій вираз у додаткових обтяженнях у вигляді позбавлення правопорушника певних прав і покладення на нього додаткових обов'язків. Серед способів захисту цивільних прав, перелічених у ст. 6 ЦК УРСР, заходами відповідальності зазначалися відшкоду­вання збитків, стягнення неустойки і компенсація моральної шкоди.

3. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення (див. коментарі до окремих статей гл. 21 та гл. 22 ЦК). Крім загальних способів захисту, відомих цивільному законодавству протя­ гом багатьох років і закріплених нині у ст. 16 ЦК України (визнання права, ви­ знання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення права та припинення дій, які порушують право, примусове виконання обов'язку в натурі, припинення або зміна правовідношення, відшкодування збитків, компен­ сація моральної шкоди, визнання незаконним акта державного органу або органу місцевого самоврядування тощо), у новій редакції ЦК передбачається і ряд нових.

По-перше, порушник зобов'язаний негайно вчинити дії, необхідні для понов­лення права. Невиконання ним цього обов'язку може бути підставою для засто-

453

сування судом примусових заходів такого поновлення (ст. 276 ЦК). По-друге, способом захисту інтересів особи, про яку поширили недостовірну інформацію, є її спростування (ст. 277 ЦК). Фізична особа, особисті немайнові права якої порушені внаслідок поширення про неї (або) членів її сім'ї недостовірної інфор­мації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Стаття 278 ЦК містить також санкції щодо поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права.

4. Нині приділяється увага міжнародному захисту прав людини: коли особа не може захистити свої права згідно із національною процедурою, вона вправі звернутися до спеціальних міжнародних органів. Серед них найважливіші — Міжнародний суд ООН в Гаазі, Європейський суд і Комісія з прав людини у Страсбурзі. Характерною рисою цих нововведень є поява нових підходів до за­безпечення та захисту особистих прав. Правовідносини, що виникають у зазна­ченій сфері, носять тепер не лише охоронний, але й регулюючий характер. Ці процеси гармонійно доповнюють тенденції до позитивного врегулювання пра­вовідносин за допомогою методів приватного права, оскільки воно найкраще здатне охороняти автономію своїх суб'єктів, їхню волю та ініціативу. Отже, реа­лізація права на захист здійснюється особою шляхом: 1) оскарження неправо­мірних дій, у результаті яких було порушено її права та свободи, у судовому по­рядку; 2) звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; 3) звернення за захистом своїх прав і свобод до відпо­відних міжнародних судових установ чи відповідних міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (після використання всіх національних засобів правового захисту).

5. Правовий захист — це результат реалізації права на захист і, перш за все, права на судовий захист, що передбачено Конституцією України. Так, ст. 55 Кон­ституції України вказує на особливе значення суду серед гарантій прав і свобод. Судовому захисту підлягають усі права та свободи. Таким чином, законодавство України передбачає судовий механізм захисту особистих немайнових прав. Будь-яка заінтересована особа вправі у порядку, встановленому законом, звернутись до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного за­коном інтересу. Право-кожної особи звернутися до суду за захистом свого осо­бистого немайнового або майнового права та інтересу закріплене і в ч. 1 ст. 16 ЦК. Стаття 19 ЦК надає право кожній особі на самозахист у разі порушення її прав і за умови, що способи самозахисту відповідають змісту права, яке поруше­не, та характеру дій, якими ці права порушені, і не суперечать вимогам закону та моральним засадам суспільства.

Стаття 276. Поновлення порушеного особистого немайнового права

/. Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, дія­ми або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної осо­би, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення.

2. Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішен-

454

ня щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шко­ди, завданої його порушенням.

1. У разі порушення особистого немайнового права фізичної особи діями або бездіяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Респуб­ліки Крим, органів місцевого самоврядування, фізичних або юридичних осіб, ці особи зобов'язані згідно із ч. 1 коментованої статті вчинити необхідні дії для його негайного поновлення (див. також коментар до ст. 275 ЦК).

2. Якщо дії, передбачені ч. 1 коментованої статті, не вчиняються особами, що порушили особисте немайнове право фізичної особи, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування мораль­ної шкоди, завданої цим порушенням (див. також коментар до ст. 280 ЦК).

Стаття 277. Спростування недостовірної інформації /. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поши­рення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

2. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам.

2. НеГЗТИбНІ Інформація, поширена про особу, вважається недостовір­ною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

(Частина третя статті 277 в редакції Закону № 3261-ІУвід 22.12.2005)

4. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поши­ рила інформацію.

Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при вико­нанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встанов­лення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.

(Абзац третій частини четвертої статті277 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3261-ІУвід 22.12.2005)

5. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (ви­дала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.

6. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або іншихзасобах масовоїі»рртЦЇІ,ММПрйВОНВВІД№>ЩJ ЖМз спросту­вання недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.

Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є не­можливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

455