3. Позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання не­дійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

4. Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосуван­ня наслідків нікчемного правочину.

1. У законі для окремих видів вимог може встановлюватися спеціальна позовна давність. На відміну від ЦК 1963 р. (ч. 2 ст. 72), який передбачав мож­ливість установлення лише скорочених (порівняно із загальним), спеціальних строків позовної давності, за новим ЦК спеціальна позовна давність для окре­мих видів вимог може бути як скороченою, так і більш тривалою, порівняно із загальною позовною давністю.

2. Більш тривалу, порівняно з ЦК 1963 p., позовну давність (тривалістю в один рік) передбачено для пред'явлення вимог про стягнення неустойки (штра­фу, пені); у зв'язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦК); для вимог, що виникають у зв'язку з перевезенням пошти і вантажу (ст. 925 ЦК); для вимог про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦК). Для зазначених видів вимог у ЦК 1963 p. передбачалась скорочена позовна давність тривалістю у шість місяців (крім позовів до перевізника, для яких був установлений 2-місячний строк позовної давності).

3. За ст. 343 ЦК 1963 р. для пред'явлення позовів у зв'язку з недоліками, ви­явленими у роботах за договорами підряду, діяли такі строки позовної давності:

1) щодо недоліків у будинках і спорудах, які не могли бути помічені при звичайному прийнятті роботи (приховані недоліки), якщо однією із сторін є гро­мадянин, — три роки; 2) з приводу прихованих недоліків у іншому майні — один рік; 3) з приводу явних недоліків — шість місяців.

Тепер щодо вимог про неналежну якість робіт, виконаних за договором підря­ду, незалежно від характеру виявлених недоліків (явних чи прихованих), діяти­ме спеціальна позовна давність в один рік, а щодо будівель і споруд — три роки від дня прийняття роботи замовником (ст. 863 ЦК).

4. Збережено річний строк позовної давності щодо вимог про спростуван­ня поміщених у засобах масової інформації відомостей, що ганьблять честь, гідність або ділову репутацію особи. Передбачено спеціальну позовну давність тривалістю в один рік для вимог, на які за ЦК 1963 p. поширювався загальний строк позовної давності, а саме: на вимогу про розірвання догово­ру дарування (ст. 728 ЦК) і на вимоги про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачів за догово­ром найму, а також на вимоги про відшкодування витрат на поліпшення цієї речі (ч. 1 ст. 786 ЦК).

5. Більш тривалу, порівняно із загальною позовною давністю, встановлено спеціальну позовну давність для вимог про визнання заперечуваного правочи­ну недійсним і про застосування наслідків його недійсності, якщо він був учине­ний під впливом насильства або обману (5 років), і для вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (10 років).

432

Стаття 259. Зміна тривалості позовної давності

/. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домо­вленістю сторін.

2. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

3. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за до­мовленістю сторін.

1—3. За ЦК 1963 р. (ст. 73) діяло імперативне правило про те, що сторони за своєю згодою не мали права змінювати тривалість установлених законом строків позовної давності та порядок їх обчислення. За новим ЦК не допускається лише скорочення позовної давності за згодою сторін, але за взаємною згодою сторони можуть збільшувати тривалість позовної давності, встановленої законом. При­чому договір (угода) щодо збільшення позовної давності має укладатися у пись­мовій формі. Таке розширення сфери розсуду сторін у питаннях збільшення позовної давності є цілком доцільним, враховуючи й правило, закріплене у ч. З ст. 267 ЦК, про те, що позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а отже, може й взагалі не врахову­ватись судом за відсутності такої заяви сторін. Можливість за угодою сторін збільшення позовної давності стосується як загальних, так і спеціальних строків позовної давності.

Стаття 260. Обчислення позовної давності

/. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253—255 цього Кодексу.

2. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домо­вленістю сторін.

1. Щодо порядку обчислення позовної давності коментована стаття відсилає до загальних правил визначення строків, установлених статтями 253—255 ЦК (див. коментар до статей 253—255).

2. Правила щодо обчислення позовної давності мають імперативний харак­тер, тобто вони не можуть бути змінені за домовленістю сторін. Однакове засто­сування встановленого законом порядку обчислення цивільно-правових строків, у тому числі позовної давності, безумовно, посилює гарантії захисту суб'єктив­них прав та інтересів учасників цивільних відносин.

Стаття 261. Початок перебігу позовної давності

/. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його по­рушила.

2. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним право-чину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення на­сильства.

433

3. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчем­ного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

4. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи по­зовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

5. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у креди­тора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов язання. Якщо борж­никові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позов­ної давності починається зі спливом цього строку.

6. За регресними зобов язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

7. Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом.

і. Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важли­ве значення, оскільки від нього залежить і правильне обчислення строку дав­ності, і в кінцевому підсумку — захист порушеного матеріального права.

За загальним правилом, перебіг загальної або спеціальної позовної дав­ності починається з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про пору­шення свого права. У визначенні моменту виникнення права на позов відобра­жаються як об'єктивні, так і суб'єктивні моменти: об'єктивний — сам факт по­рушення права, суб'єктивний — особа дізналася або могла дізнатися про це порушення.

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено мо­ментом заявления вимоги кредитора, останній може вимагати виконання, а бор­жник має право виконати зобов'язання у будь-який час. Якщо кредитор вимагає виконання зобов'язання, боржник зобов'язаний зробити це в 7-денний строк за умови, що із закону, договору чи змісту зобов'язання не випливає обов'язок не­гайного виконання або якщо інший пільговий строк не передбачений законом чи договором. Початок перебігу строку позовної давності у подібних випадках має бути приурочений або до дня пред'явлення кредитором вимоги про вико­нання зобов'язання, якщо обов'язок негайного виконання випливає із закону або договору чи змісту зобов'язання, або до моменту закінчення 7-денного (чи іншого пільгового) строку, протягом якого боржник не виконав свого обов'язку за ви­могою кредитора. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності по­чинається з моменту виконання основного зобов'язання.

2. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком їх виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконан­ня. Так, наприклад, право на позов про стягнення неустойки за прострочення поставки товарів у другому кварталі певного календарного року починається з 1

434

липня цього року, тобто після закінчення визначеного в договорі строку вико­нання (2-й квартал).

3. Особливий порядок відліку позовної давності встановлено для вимог про спростування поміщених у засобах масової інформації відомостей, що ганьб­ лять честь, гідність, ділову репутацію особи, а також для вимог про визнання недійсними заперечуваних правочинів і застосування наслідків недійсності за­ перечуваного або нікчемного правочину. Річний строк позовної давності щодо вимог про спростування поміщених у засобах масової інформації відомостей, які ганьблять честь, гідність, ділову репутацію фізичної або юридичної особи, обчислюється або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості, або від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК).

4. Щодо вимог про визнання недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, вчиненого під впливом насильства, закон передбачає момент почат­ку перебігу позовної давності: від дня припинення насильства. Якщо йдеться про вимоги щодо застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, то перебіг позовної давності за такими вимогами (10 років) починається від дня, коли почалося виконання цього правочину хоча б однією із сторін. Визнання судом нікчемного правочину недійсним не вимагається; його недійсність прямо випливає із закону, інших нормативно-правових актів (ч. 2 ст. 215 ЦК).

5. Кодексом або іншим законом можуть передбачатись і винятки із загаль­них правил про початок перебігу позовної давності. Так, особливість застосу­вання позовної давності до вимог, які випливають з перевезень і пред'являють­ся до перевізників, полягає у тому, що право на позов виникає не з моменту, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення свого права, а з дня одер­жання від названих організацій відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для відповіді (ст. 925 ЦК).

6. Відповідно до статей 72 і 249 ЦК 1963 p. скорочений строк позовної дав­ності у шість місяців застосовувався до позовів, що випливають з поставки про­дукції неналежної якості. В роз'ясненні ВАСУ (нині — ВГСУ) від 20 липня 1994 р. № 02-5/468 зазначалось, що цей строк застосовується до позовів покупців (одержувачів) про стягнення з постачальників (виготовлювачів) зайво сплаче­них сум у зв'язку з неналежною якістю поставленої продукції, завданих цим збитків та відповідних сум штрафу. Початок перебігу цього строку позовної дав­ності починається з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставленої йому продукції. Новий ЦК (статті 258 і 681) для вимог у зв'язку з недоліками проданого товару та стягнення неустойки (штрафу, пені) встановив спеціальну позовну давність тривалістю в один рік. Оскільки до договорів по­ставки застосовуються правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не пе­редбачено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (п. 2 ст. 712 ЦК), до вимог у зв'язку з недоліками продукції, поставленої за догово­ром, слід застосовувати позовну давність тривалістю в один рік. Очевидно, збе­рігається для таких позовів роз'яснення ВАСУ щодо початку перебігу позовної давності для вимог покупців до постачальників у зв'язку з недоліками поставле-

435

ної продукції: перебіг позовної давності в цих спорах починається від дня вста­новлення покупцем у належному порядку недоліків поставленої йому продукції, а саме: з моменту складання акта про такі недоліки або з того моменту, коли та­кий акт мав бути складений.

7. Особливе правило встановлене щодо початку перебігу позовної давності у спорах, пов'язаних із порушенням права чи охоронюваного законом інтересу неповнолітньої особи. У таких спорах позовна давність починається від дня до­сягнення особою повноліття (ч. 4 ст. 261 ЦК). Звичайно, це не означає, що за­конні представники неповнолітньої особи (батьки, опікун чи піклувальник) не можуть звернутися до суду від імені неповнолітнього (малолітнього) з вимогою (позовом) про захист його порушених прав чи інтересів, а повинні чекати мо­менту досягення цією особою повноліття. Встановлення для цих випадків особ­ливого порядку відліку (початку) і обчислення позовної давності при порушенні права чи інтересу неповнолітньої особи (з досягненням нею повноліття) — це додаткова гарантія охорони прав неповнолітніх осіб, які з досягенням повноліт­тя зможуть самі захистити свої права в суді, маючи для цього достатній строк позовної давності.

8. У регресних зобов'язаннях перебіг позовної давності не може розпочатися до того, як буде виконане основне зобов'язання. Так, у солідарних зобов'язан­нях кредитор має право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання як до всіх солідарних боржників разом, так і до кожного з них окремо. Боржник, який виконав зобов'язання перед кредитором, має право зворотної вимоги (регресу) до кожного з решти боржників у рівних частинах, якщо інші умови не встанов­лені законом чи договором (ч. 1 ст. 544 ЦК). Але право вимоги до решти борж­ників за регресними зобов'язаннями виникає з моменту, коли виконано основне зобов'язання солідарного боржника перед кредитором.

9. Практичний інтерес викликає застосування позовної давності до вимог, пов'язаних з так званими «триваючими» правопорушеннями, наприклад про стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання. Оскільки пеня, як правило, стягується у певних відсотках від простроченої оплати суми за кожний день прострочення, то строк позовної давності (один рік) починаєть­ся для кожної вимоги про оплату пені окремо за кожний прострочений день.

Стаття 262. Позовна давність у разі заміни сторін у зобов'язанні

/. Заміна осіб у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебіг по­зовної давності.

Заміна осіб у зобов'язанні може бути наслідком як універсального (при ре­організації юридичної особи та спадкоємстві), так і сингулярного правонаступ-ництва, зокрема, при переданні (відступленні) права вимоги за зобов'язанням одним кредитором іншому кредиторові та при переведенні боргу з одного борж­ника на іншого боржника (статті 512—523 ЦК). Зміна осіб у зобов'язанні на боці боржника чи кредитора не впливає на тривалість позовної давності (загальної чи спеціальної) та порядок її обчислення щодо вимог, які випливають з цього зобов'язання.

436

Стаття 263. Зупинення перебігу позовної давності

/. Перебіг позовної давності зупиняється:

1. якщо пред 'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворот­на за даних умов подія (непереборна сила);

2. у разі відстрочення виконання зобов 'язання (мораторій) на підставах, вста­новлених законом;

3. у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;

4. якщо позивач або відповідач перебувають у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що пе­реведені на воєнний стан.

2. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.

3. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що ми­нув до його зупинення.

1. Після початку перебігу позовної давності можуть виникнути обставини (юридичні факти), які перешкоджають управомоченій особі своєчасно пред'я­вити позов. Передбачені у ст. 245 обставини зупиняють перебіг позовної дав­ності.

2. Стаття 78 ЦК 1963 p. передбачала три загальні для усіх вимог підстави для зупинення перебігу позовної давності (непереборну силу, мораторій і перебу­вання позивача або відповідача у складі Збройних Сил, переведених на воєн­ний стан) і одну спеціальну підставу (щодо вимог про відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров'ю особи). Новий ЦК містить перелік лише загаль­них підстав для зупинення перебігу давності; цей перелік доповнений новою підставою: зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини.

3. За ЦК 1963 p. зазначені вище обставини враховувались, якщо вони ви­никли в останні шість місяців дії позовної давності або виникли до початку перебігу строку давності, але діяли в останні шість місяців давності, а якщо спеціальна давність дорівнює шести місяцям чи є меншою ніж шість місяців, — протягом давності. Тому коли ці обставини виникли і припинились до настан­ня останніх шести місяців строку позовної давності, вони не впливали на її перебіг.

4. Під час дії названих обставин позовна давність не спливає, її перебіг зупи­няється. Але час, що минув до настання обставин, які зупинили перебіг давності, враховується у загальну тривалість позовної давності щодо даного виду вимог. Коли відпадають обставини, які були підставою для зупинення давності, перебіг давності продовжується з урахуванням часу, що минув до її зупинення. Таке положення нового ЦК не враховує того, що часу, який залишився після припи­нення дії обставини, котра зупинила перебіг давності, може виявитись недо­статньо для пред'явлення позову.

437

Стаття 264. Переривання перебігу позовної давності

1. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

2. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

3. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

1. Йдеться про дві підстави для переривання перебігу позовної давності: а) вчинення (пред'явлення) позову до одного з кількох боржників або якщо пред­метом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач; б) вчинення зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу чи іншого обов'язку. За наявності першої підстави слід визначити необхідність дотримання позива­чем чинних процесуальних правил щодо підвідомчості та підсудності цивіль­них спорів, а також умов пред'явлення позову, предбачених ЦПК або ГПК. Отже, з учиненням позову в установленому порядку до одного з кількох боржників переривається перебіг позовної давності щодо вимог до цього боржника. Так само, коли пред'явлено позов щодо частини вимоги (боргу), право на яку має позивач, перебіг позовної давності щодо цієї частини вимоги переривається і починає спливати заново. Що ж до вимог до інших боржників або до частини боргу, які не охоплюються пред'явленим позовом, то позовна давність щодо них, очевид­но, не переривається. Протягом нового строку давності спір може бути остаточ­но вирішений у судовому порядку або позивач може вчинити новий позов до відповідача.

2. Закон не дає відповіді на питання, які саме дії зобов'язаної особи слід роз­цінювати як такі, що свідчать про визнання боргу чи іншого обов'язку. Практи­ка застосування ст. 79 ЦК УРСР, яка передбачала підстави для переривання позовної давності, виходила з того, що вчиненням дій, які свідчать про визнання боргу, є часткове виконання зобов'язання, сплата процентів, нарахованих на ос­новну суму боргу, вимога здійснити зарахування зустрічної вимоги тощо.

3. Стаття 79 ЦК УРСР про визнання боргу як підстави для переривання по­зовної давності стосувалася лише тих зобов'язань, в яких однією або обома сто­ронами були громадяни. Отже, вона не могла бути застосована до зобов'язань між організаціями. Щоправда, у практиці вирішення спорів Міжнародним ко­мерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торго­во-промисловій палаті України це обмеження щодо іноземних юридичних осіб не застосовувалось. Новим ЦК передбачено, що вчинення зобов'язаною особою дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, є підставою для пере­ривання перебігу позовної давності незалежно від складу учасників (сторін) у зобов'язанні — фізичних, юридичних осіб, держави тощо. Визнання боргу зобо­в'язаною особою, вчинене після закінчення позовної давності, може бути врахо­ване при вирішенні спору судом, якщо сторона не заявила про застосування по-

438

зовної давності до винесення судом рішення, але воно не перериває перебігу дав­ності, яка вже спливла.

Стаття 265. Перебіг позовної давності у разі залишення позову без розгляду

/. Залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

2. Якщо суд залишив без розгляду позов, пред явлений у кримінальному процесі, час від дня пред явлення позову до набрання законної сили рішенням суду, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності.

Якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона по­довжується до шести місяців.

1. У статті вирішуються питання щодо перебігу позовної давності у разі за­ лишення судом позову без розгляду, зокрема вчиненого у кримінальній справі. За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 265, пред'явлення позову, зали­ шеного судом без розгляду, не перериває перебігу позовної давності.

Відповідно до ст. 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо:

заяву подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності;

заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи;

належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засі­дання без поважних причин або повторно не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності;

позивач подав заяву про залишення позову без розгляду;

між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення до тре­тейського суду і від відповідача надійшло до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами заперечення проти вирішення спору в суді.

Особа, заяву якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підста­вою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

2. Особливе правило сформульоване у ч. 2 ст. 265 ЦК стосовно випадку за­ лишення без розгляду цивільного позову, вчиненого у кримінальній справі: пе­ ребіг позовної давності, що почався до вчинення такого позову, зупиняється до набуття чинності вироком суду, яким позов було залишено без розгляду, а час, протягом якого давність була зупинена, не зараховується до тривалості позов­ ної давності. При цьому, якщо частина строку, яка залишилася, є меншою, ніж шість місяців, вона продовжується ще до шести місяців. Отже, це ще один (крім зазначених у ст. 263 ЦК) випадок зупинення перебігу позовної давності, вста­ новлений законом.

Стаття 266. Застосування позовної давності до додаткових вимог

/. Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позов­на давність спливла і щодо додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладен­ня стягнення на заставлене майно тощо).

439

1. Застосування норми цієї статті ЦК потребує розмежування основних і до­даткових вимог, що випливають з цивільних правовідносин, зокрема зобов'язань. Коли, скажімо, вимога постачальника до покупця про оплату вартості поставле­них йому товарів є головною вимогою, то вимога щодо пені за прострочення пла­тежу є додатковою. До головної вимоги щодо сплати вартості товарів застосовуєть­ся загальна позовна давність тривалістю у три роки, а до вимоги про сплату пені — спеціальна позовна давність тривалістю в один рік. Тому, коли спливла позовна давність щодо головної вимоги про оплату вартості товару, то вважається, що вона спливла й щодо стягнення пені за прострочення оплати цього товару.

2. Слід мати на увазі, що в коментованій статті подано не вичерпний, а при-мірний перелік додаткових (до основних) вимог: стягнення неустойки, накла­дення стягнення на заставлене майно тощо. Новий ЦК передбачає значно шир­ше коло способів забезпечення зобов'язань: завдаток, поруку, утримування, — а також допускає можливість установлення в іншому нормативно-правовому акті або договорі й інших способів (ст. 546 ЦК).

3. Із названими способами забезпечення пов'язано виникнення додаткових (до основних) зобов'язань, на які поширюється дія основної або спеціальної по­зовної давності. Дещо інший характер має гарантія як письмове зобов'язання, що видається банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (га­рантом) на прохання іншої особи (принципала) і за яким гарант зобов'язується сплатити кредиторові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов гарантій­ного зобов'язання грошову суму після надання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату (ст. 560 ЦК). Гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов'я­зань не пов'язана з основним зобов'язанням (наприклад, кредитним) і розгля­дається як самостійне зобов'язання гаранта перед бенефіціаром. Це зумовлено притаманними гарантії ознаками, такими, як безвідзивність, непередаваність прав за гарантією іншій особі, особливими підставами для припинення гарантії.

Стаття 267. Наслідки спливу позовної давності

/. Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

2. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

3. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

5. Якщо суд визнає поважними причинами пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

1. Зазначене в ч. 1 ст. 267 правило обумовлене тим, що закінчення строку позовної давності само по собі не тягне за собою припинення самого суб'єктив­ного права, на відміну від закінчення присікального строку. Тому, коли особа

440

добровільно виконала свій обов'язок після спливу позовної давності, вона не має права вимагати від кредитора повернення виконаного. При цьому не має значення, знала чи не знала ця особа у момент виконання зобов'язання про за­кінчення позовної давності.

2. За законодавством, яке діяло до прийняття нового ЦК, суд не мав права відмовити у прийнятті належно оформленої позовної заяви, яквдо навіть пози­ вач пропустив строк позовної давності. Тобто право на позов у процесуальному розумінні зберігалось за позивачем незалежно від існуючих строків позовної дав­ ності. Суд розглядав такий позов і якщо встановлював, що строк давності по заявлених вимогах закінчився до пред'явлення позову, а клопотання позивача про поновлення строку давності не було заявлене або не підтверджувалось ваго­ мими причинами, він в силу імперативної норми закону повинен був прийняти рішення про відмову в позові.

За ч. 2 ст. 267 заява про захист порушеного права або інтересу має бути прий­нята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Але норма про позовну давність (загальну або спеціальну) застосовується судом тільки за зая­вою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Звичайно, заяву про за­стосування позовної давності робить, як правило, відповідач, зацікавлений у вирішенні спору на свою користь, тобто у відмові в позові. Але таку заяву може зробити й позивач, коли щодо пред'явленої відповідачем до зарахування зуст­річної вимоги спливла позовна давність. Заяву про застосування позовної дав­ності у зв'язку з її пропущенням можна зробити на будь-якій стадії розгляду спору до винесення рішення судом першої інстанції, але не при апеляційному, касаційному розгляді справи.

3. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо сторона заявила суду до винесення ним рішення про необхідність застосування позовної давності, друга сторона може заявити клопотання про поновлення строку давності, посилаючись на поважні, з її погляду, причини прогаяння позовної давності. Хоча у новому ЦК поняття «поновлення» позовної давності не вживається (на відміну від ч. 2 ст. 80, ст. 81 ЦК УРСР), але сутність закріпленого в ч. 2 ст. 267 правила полягає в тому, що суд надає захист порушеному суб'єктивному праву, незважаючи на закінчення позовної давності. Суд має лише визнати, що причини прогаяння позивачем позовної давності були поважними.

4. Закон не містить хоча б приблизного переліку поважних причин, за наяв­ності яких може бути поновлено строк позовної давності. За ст. 205 ЦК Російсь­кої Федерації поважними вважаються такі обставини, пов'язані з особою пози-вача-громадянина, як тяжка хвороба, безпомічний стан, неписьменність тощо, причому зазначені обставини враховуються лише тоді, коли вони мали місце в останні шість місяців строку або протягом строку давності, якщо він дорівнює шести місяцям або є меншим, ніж шість місяців. За роз'ясненням вищих судових інстанцій РФ, відновлення строку позовної давності (незалежно від причин його пропуску) не допускається за позовами юридичних осіб та громадян-підприємців за їх вимогами, пов'язаними із здійсненням підприємницької діяльності.

441

За українським законодавством подібних обмежень щодо поновлення судом пропущених строків позовної давності немає. Питання про те, чи є поважними обставини, які спричинили прогаяння позовної давності позивачем (фізичною або юридичною особою), віднесено на розсуд судового органу.

Стаття 268. Вимоги, на які позовна давність не поширюється

/. Позовна давність не поширюється:

1. на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;

2. на вимогу вкладника до банку (фінансовоїустанови) про видачу вкладу;

3. на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкод­женням здоров'я або смертю;

4. на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;

5. на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здій­снення страхової виплати (страхового відшкодування).

6. на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управлін­ня державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв».

2. Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюєть­ся позовна давність.

(Стаття 268 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 1713-IV від 12.06.2004 р.)

1. За загальним правилом, норми про позовну давність поширюються на всі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли з участю держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав. Але у законі є й винятки з цього правила (ст. 268 ЦК).

По-перше, не поширюється позовна давність на вимоги вкладників про ви­дачу вкладів, внесених до банківської (кредитної) установи. Характер майнових відносин, які складаються між вкладниками і банком, визначає принципове положення про те, що вклад або частина його підлягають видачі у будь-який час на першу вимогу вкладника, зрозуміло, з урахуванням годин роботи установи банку. Але пред'явлення такої вимоги не означає, що суб'єктивне право вклад­ника порушене і вимагає захисту. Навпаки, це один із звичайних, нормальних способів розпорядження вкладом. Проте, коли з яких-небудь причин банк відмо­вив у видачі вкладу, застосування позовної давності і в цьому випадку супере­чило б суті відносин, що розглядаються як безстрокові, не обмежені будь-якими часовими рамками.

По-друге, не поширюється давність і на вимоги, які випливають з порушен­ня особистих немайнових прав, за винятками, прямо передбаченими законодав­чими актами (наприклад, річний строк при захисті честі, гідності та ділової ре-

442

путації). Особисті немайнові права, як правило, безстрокові для їх носія, тому не обмежуються у часі і можливості їх захисту у разі порушення.

По-третє, не поширюється давність на вимоги про відшкодування шкоди, завданої життю або здоров'ю громадянина. Проте такі вимоги задовольняються не більш ніж за три роки, що передують пред'явленню позову. Відсутність строків давності щодо таких вимог є гарантією для потерпілих. Останні мають право вимагати відшкодування заподіяної шкоди у будь-який час.

По-четверте, позовна давність не поширюється на вимоги власника або інших осіб про визнання недійсними актів органів державної влади, або актів органів влади Автономної Республіки Крим, або органів місцевого самоврядування, яки­ми порушуються права зазначених осіб щодо володіння, користування та розпо­рядження належним їм майном.

2. Зазначений у ст. 268 перелік вимог, на які не поширюється позовна давність, не є вичерпним. У законі можуть бути передбачені й інші вимоги, на які позовна давність не поширюється. Так, не поширюється давність на вимоги власника або іншого володільця про усунення будь- яких порушень його права, хоча ці пору­шення і не були поєднані з позбавленням володіння. Оскільки названі порушення мають триваючий характер, то постійно відсувається початковий момент пере­бігу позовної давності з кожним новим порушенням права власника або іншого володільця.

КНИГА ДРУГА

ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА

ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ