4. Товариство з обмеженою відповідальністю

Стаття 140. Поняття товариства з обмеженою відповідальністю

/. Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кілько­ма особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

2. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів.

Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відпо­відальність за його зобов язаннями у межах вартості невнесеної частини вкла­ду кожного з учасників.

212

3. Найменування товариства з обмеженою відповідальністю має містити найменування товариства, а також слова «товариство з обмеженою відпові­дальністю».

1. Товариство з обмеженою відповідальністю є юридичною особою корпора­ тивного типу. Даному різновиду господарських товариств притаманні наступні ознаки:

це товариство має статутний капітал, поділений на певні частки між учасни­ками товариства;

воно створюється однією або кількома особами;

учасники товариства беруть безпосередню участь в управлінні його справами;

майнова участь учасників є обов'язковою;

товариство має ознаки складного корпоративного управління, яке характе­ризується системою органів з чітким розмежуванням компетенції і визначеним порядком підпорядкованості.

Слід зауважити, що ЦК містить лише основні положення утворення, діяль­ності та припинення товариств з обмеженою відповідальністю. Детальна регла­ментація цих та інших питань, що віднесені до компетенції зазначеної юридич­ної особи, у тих випадках, коли це не суперечить ЦК, міститься в інших норма­тивних документах, в першу чергу, в Законі України «Про господарські товариства».

Товариства з обмеженою відповідальністю мають певні особливості, що доз­воляють виділити їх серед інших видів товариств. Зокрема, капітал товариства поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Важливо зазначити, що ЦК відмовився від терміна «статутний фонд», який раніше використовувався у законодавстві, замінивши його терміном «статутний капітал». Вбачається, що термін «статутний капітал» більш точно відповідає призначенню вкладів (внесків), які роблять учасники товариства.

2. Ще однією характерною ознакою цього товариства є обмежена відпові­ дальність його учасників. У коментованій нормі законодавець конкретніше, ніж у попередньому законодавстві визначає сутність майнових стосунків між това­ риством та його учасниками: учасники не відповідають за зобов'язаннями това­ риства, а тільки несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в ме­ жах вартості внесених ними вкладів. Слід підкреслити, що ст. 50 Закону Украї­ ни «Про господарські товариства» декларувала відповідальність учасників — в межах їх вкладів. Однак, оскільки з моменту державної реєстрації майно, що внесене учасниками, переходить у власність самого товариства як юридичної особи, то суб'єктом відповідальності виступає сама юридична особа, а учасники лише ризикують своїми вкладами, які формують статутний капітал.

Законодавець у ч. 2 ст. 140 ЦК покладає відповідальність на учасників това­риства за його зобов'язаннями. Але це положення стосується тільки тих учас­ників, які не повністю внесли свої вклади. Вони несуть солідарну відпові­дальність, яка обмежується сумою невнесеної частини вкладу. Тільки у цих ви­падках кредитор товариства вправі пред'являти вимоги до будь-якого учасника товариства, який не вніс повністю свій вклад, як до солідарного боржника, але

213

лише на суму, що не перевищує неоплачену частину його вкладу. Така відпові­дальність стосовно товариства буде субсидіарною, що означає, що на майно учас­ника в даному випадку може бути звернено стягнення лише за відсутності май­на в достатньому обсязі у самого товариства.

3. У частині 3 коментованої статті сформульована обов'язкова вимога щодо найменування товариства. Крім самої назви, найменування також повинно місти­ти слова «товариство з обмеженою відповідальністю».

Стаття 141. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю

1. Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальні­стю встановлюється законом. При перевищенні цієї кількості товариство з об­меженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одного року, а зі спливом цього строку — ліквідації у судовому по­рядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі.

2. Товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасни­ком інше господарське товариство, учасником якого є одна особа.

Особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відпові­дальністю, яке має одного учасника.

1. Закріплення максимальної чисельності учасників товариства з обмеже­ ною відповідальністю зумовлено характером цього об'єднання та особливостя­ ми організації його діяльності. Частина 1 коментованої статті передбачає, що кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю не повинна пере­ вищувати розміру, встановленого законом. Закон України «Про господарські товариства» також не визначає максимальної кількості учасників товариства з обмеженою відповідальністю. Вбачається, що для удосконалення правозастосов- чої практики законодавець у цій частині має внести відповідне уточнення.

У разі перевищення максимальної кількості учасників товариства з обмеже­ною відповідальністю йому надається один рік для того, щоб або привести чи­сельний склад у відповідність вимогам закону, або, як зазначено у коментованій статті, це об'єднання підлягає перетворенню на акціонерне товариство.

До перетворення товариства з обмеженою відповідальністю з підстав, зазна­чених у ст. 141 ЦК, застосовуються загальні правила про перетворення юридич­них осіб, визначені у статтях 106—108 цього Кодексу.

Якщо при перевищенні максимальної кількості учасників товариство не вжи­ває передбачених заходів (перетворення товариства в акціонерне, зменшення кількості учасників), це є самостійною підставою для ліквідації такого товари­ства у примусовому порядку. Отже, сплив строку в один рік за таких умов є під­ставою для звернення до суду з вимогою про ліквідацію такого товариства. Але таке звернення не позбавляє товариство можливості до винесення судового рішення вжити відповідних заходів і таким чином вирішити проблему. Якщо ж до винесення рішення стосовно ліквідації товариства з обмеженою відповідаль­ністю, його кількісний склад або організаційно-правова форма будуть приведені у відповідність до вимог закону, то підстав для його ліквідації не буде.

2. Вимога про ліквідацію товариства з обмеженою відповідальністю на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 141 ЦК, може бути пред'явлена до суду органом,

214

що здійснює державну реєстрацію, або за поданням інших органів, які контро­люють діяльність товариства (п. «в» ч. 4 ст. 19 Закону України «Про господарські товариства»).

Відносно дійсності угод, що призводять до перевищення граничної чисель­ності учасників товариства та державної реєстрації відповідних змін до установ­чих документів товариства, то ч. 1 коментованої статті не містить абсолютної заборони вчинювати такі дії. Іншими словами, Кодекс допускає обставини, коли гранична чисельність учасників перевищується в результаті укладення угод з часткою (частиною частки) учасника або розподілу частки учасника між спад­коємцями (правонаступниками) учасника. Відтак можливе перевищення гра­ничної чисельності учасників не може бути підставою для визнання угоди про розпоряджання часткою недійсною, так само, як і перешкодою для переходу її в порядку успадкування або іншого правонаступництва. Відповідно орган, що здійснює державну реєстрацію юридичних осіб, не вправі відмовити у реєстрації змін до установчих документів товариства з обмеженою відповідальністю з тих підстав, що такі зміни призведуть до перевищення граничної чисельності учас­ників, встановленої законодавством.

3. У ч. 2 статті, що коментується, зазначено, що товариство з обмеженою відпо­відальністю не може мати в якості єдиного учасника інше господарське товари­ство, яке складається також з одного учасника. Наведена норма передбачає, що особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідаль­ністю, яке має одного учасника. Мета цих обмежень полягає в тому, щоб не до­пустити різного роду зловживань та маніпуляцій щодо використання конструкції товариства з обмеженою відповідальністю з єдиним учасником.

Згідно із ч. 2 ст. 140 ЦК учасники товариства, які не повністю внесли вкла­ди, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вар­тості невнесеної частини вкладу кожного з учасників. Це означає, що креди­тор товариства вправі пред'явити вимоги до одноособового учасника, який не повністю сплатив свій вклад, на суму, що не перевищує не сплачену час­тину його вкладу. По відношенню до товариства така відповідальність буде субсидіарною, оскільки на майно учасника стягнення може бути звернено лише за відсутності в достатньому обсязі майна у самого товариства (див. коментар до ст. 619 ЦК).

Стаття 142. Договір про заснування товариства з обмеженою відпо­відальністю

/. Якщо товариство з обмеженою відповідальністю засновується кількома особами, ці особи у разі необхідності визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариства укладають договір у письмовій формі, який вста­новлює порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови.

2. Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю не є установчим документом. Подання цього договору при державній реєстрації то­вариства не є обов 'язковим.

215

1. Чинний ЦК закріплює новий підхід до визначення установчих документів товариства з обмеженою відповідальністю. На відміну від ст. 4 Закону України «Про господарські товариства», яка кваліфікує договір про створення товари­ ства як установчий документ, ст. 142 ЦК розглядає його як акт, що створює пра­ вові наслідки виключно для його учасників.

Зазначений договір укладається у письмовій формі і виконує функції регу­лятора взаємовідносин між учасниками товариства (за умови, що їх декілька). Зокрема, у договорі про створення товариства регламентуються питання про розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, порядок внесення вкладів учасниками, а також інші умови, узгоджені сторона­ми та пов'язані передусім із порядком створення товариства. За своєю приро­дою цей договір є угодою про сумісну діяльність, мета якої — створення само­стійної юридичної особи.

Слід акцентувати увагу на тому, що після державної реєстрації юридичної особи договір про її створення, укладений засновниками, автоматично не при­пиняється. Договір про заснування товариства може бути припинений на загаль­них підставах, передбачених законом або визначених самими засновниками в договорі.

З огляду на викладене договір про заснування товариства юридично закріп­лює склад його засновників (кількісний та персональний), майнові та організа­ційно-правові засади товариства, основні права та обов'язки учасників. Цей до­говір є консенсуальним та багатостороннім, на нього поширюються основні по­ложення, передбачені у Книзі п'ятій цього Кодексу.

2. Оскільки договір про заснування товариства з обмеженою відповідальні­ стю не належить до установчих документів, його подання при здійсненні дер­ жавної реєстрації товариства як юридичної особи до органів, що здійснюють цю реєстрацію, не передбачається. Це правило, закріплене у ч. 2 ст. 142 ЦК, підкрес­ лює внутрішній (локальний) характер договору про заснування товариства.

Стаття 143. Статут товариства з обмеженою відповідальністю

/. Установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут.

Статут товариства з обмеженою відповідальністю крім відомостей, перед­бачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір статутно­го капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок форму­вання резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному фонді.

2. Статут товариства з обмеженою відповідальністю зі всіма наступними змінами зберігається в органі, що здійснив державну реєстрацію товариства, і є відкритим для ознайомлення.

1. Основним документом, що визначає діяльність товариства з обмеженою відповідальністю, є його статут. Коментована ст. 143 ЦК встановлює вимоги до змісту статуту. Насамперед це установчий документ, який затверджується зас­новником (засновниками) та регулює питання створення, діяльності та ліквідації

216

товариства. Він повинен містити загальні відомості, передбачені ст. 88 ЦК, а саме: найменування товариства, його місцезнаходження, адреса, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього. Крім того, слід враховувати, що вимоги до змісту статуту товариства з обмеженою відповідальністю також закріплені і у ч. 4 ст. 82 Господарського кодексу України: про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

2. До статуту товариства з обмеженою відповідальністю у коментованій статті ЦК встановлені також додаткові вимоги. Він повинен містити відомості про розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника (див. ко­ ментар до ст. 144 ЦК); склад та компетенцію органів управління і порядок прий­ няття ними рішень (див. коментар до ст. 145 ЦК); розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному капіталі (див. коментар до ст. 147 ЦК).

3. Новим ЦК не врегульовано порядок формування та розмір резервного фонду товариства. Відповідно до ст. 14 Закону України «Про господарські това­ риства» передбачається, що резервний (страховий) фонд у товаристві створюєть­ ся у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 відсотків статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства. При цьому розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду встановлюється установчими документами, але не може бути меншим 5 відсотків суми чистого прибутку.

Отже, у товаристві створюється резервний фонд у розмірі, встановленому статутом товариства, для здійснення непередбачених видатків, що не мають по­стійного характеру. Таким чином, метою створення резервного фонду є здійснен­ня непередбачених витрат, які носять, як правило, невідкладний характер. По­рядок здійснення відрахувань, використання коштів з резервного фонду това­риства визначається статутом (або положенням про резервний фонд, що затверджується товариством відповідно до чинного законодавства).

4. У статуті товариства можуть міститися й інші відомості, які зумовлені спе­ цифікою діяльності окремого товариства, його органів корпоративного управ­ ління, виробничою структурою, характером зв'язків та іншими чинниками.

Стаття 144. Статутний капітал товариства з обмеженою відповідаль­ністю

/. Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників.

Відповідно до статутного капіталу визначається мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Розмір статутного капіта­лу товариства не може бути меншим розміру, встановленого законом.

2. Не допускається звільнення учасника товариства з обмеженою відпові­дальністю від його обов'язку внесення вкладу до статутного капіталу товари­ства, у тому числі шляхом зарахування вимог до товариства.

3. До моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідаль­ністю ного учасники повинні сплатити не менш ніж п ятдесят відсотків суми своїх

217

вкладів. Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства.

Якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство повинно оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства.

4. Якщо після закінчення другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про змен­шення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку, якщо учасники не прийняли рішення про внесення до­даткових вкладів. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від виз­наченого законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підля­гає ліквідації.

5. Зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальні­стю допускається після повідомлення, в порядку, встановленому законом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов язань товариства та відшкодування їм збитків.

6. Збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальні­стю допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному об­сязі. Порядок внесення додаткових вкладів встановлюється законом і статутом товариства.

1. Товариство з обмеженою відповідальністю як юридична особа характеризуєть­ся передусім об'єднанням майнових внесків (вкладів) учасників і формуванням ста­тутного капіталу. Саме майновий еквівалент статутного капіталу виконує гарантійні функції для кредиторів. Відтак ч. 1 коментованої статті передбачає, що розмір ста­тутного капіталу не може бути меншим розміру, встановленого законом.

Стаття 52 Закону України «Про господарські товариства» встановлює мінімальний розмір статутного капіталу товариства, який повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.

До банків та компаній з управління активами, створених у формі товариства з обмеженою відповідальністю, пред'являються більш серйозні майнові вимоги. Так, відповідно до п. 2.3 ст. 2 Положення «Про здійснення компанією з управління активами професійної діяльності з управління активами ІСІ» від 11 січня 2002 р. № 13, затвердженого Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, мінімальний розмір статутного капіталу компанії з управління активами повинен становити суму, еквівалентну не менше ніж 200 000 євро. Додержання цієї вимоги є умовою не для державної реєстрації компанії з управління активами, а для отри­мання нею ліцензії на здійснення професійної діяльності з управління активами.

Згідно з п. 2.1 ст. 2 Положення «Про порядок створення і державної реєст­рації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень» від 31 серпня 2001 р.

218

№ 375, затвердженого Національним банком України, мінімальний розмір ста­тутного капіталу на час реєстрації банку не може бути менше:

для місцевих кооперативних банків, що діють у межах однієї області, — 1 млн. евро;

для банків, що здійснюють свою діяльність на території однієї області (регі­ональні), у тому числі спеціалізованих ощадних та іпотечних банків — 3 млн. евро;

для банків, що здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжре­гіональні), у тому числі спеціалізованих інвестиційних, розрахункових, ощад­них та іпотечних, центрального кооперативного — 5 млн. евро.

Важливо враховувати, що мінімальний рівень розміру статутного капіталу визначається на дату подання документів для державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю. Якщо на момент прийняття документів товари­ства для державної реєстрації (при його створенні), розмір статутного капіталу відповідав розміру, встановленому діючими на той час нормативно-правовими актами, то при реєстрації змін, що вносяться до статуту товариства, наприклад, при реєстрації нової редакції статуту, орган, що здійснює таку реєстрацію, не вправі відмовити у її проведені з тих підстав, що розмір статутного капіталу то­вариства не відповідає мінімальному розміру, який діє на момент реєстрації змін.

2. З урахуванням гарантійних функцій статутного капіталу не допускається звільнення будь-якого учасника товариства від обов'язку брати участь у форму­ ванні статутного капіталу. Такий підхід зумовлений самою природою товариства з обмеженою відповідальністю як «об'єднання капіталів». Майнова участь заснов­ ників у створенні товариства є однією з визначальних його характеристик.

Окрім того, законодавець акцентує особливу увагу у ч. 2 коментованої статті на неможливості проведення зарахування вимог до товариства, які має учасник, як його майновий вклад у статутний капітал. ЦК України виходить з того, що статутний капітал товариства має бути реальним, тобто мати відповідне «напов­нення» реальним майном. У цьому контексті слід розрізняти майнові права (у тому числі права вимоги) до третіх осіб і майнові вимоги до самого товариства.

3. У ч. З ст. 144 ЦК встановлюється правило, що до моменту державної реєст­ рації товариства з обмеженою відповідальністю його учасники повинні сплати­ ти не менше половини суми своїх вкладів. Іншими словами, на момент подання документів для реєстрації серед документів, що подаються, повинні бути доку­ менти, які підтверджують належну сплату статутного капіталу. Частиною 2 ст. 52 Закону України «Про господарські товариства» встановлено, що до моменту реєстрації товариства кожен з учасників зобов'язаний внести до статутного фонду не менше ЗО відсотків вказаного в установчих документах вкладу. У зв'язку із набранням чинності новим ЦК діє правило, передбачене ч. З ст. 144 ЦК.

Несплачену частину статутного капіталу учасники товариства повинні вне­сти протягом першого року його діяльності. Кодекс встановлює наслідки неви­конання такого обов'язку, а саме: товариство повинно провести зменшення ста­тутного капіталу або припинити свою діяльність шляхом ліквідації.

У випадку, якщо товариство в розумні строки, необхідні для скликання та проведення позачергових загальних зборів, не розпочне жодну із зазначених

219

процедур, за ініціативою контролюючих державних органів таке товариство може бути ліквідовано в судовому порядку.

4. Важливе нововведення міститься у ч. 4 статті, що коментується. Вона вста­новлює залежність розміру статутного капіталу від суми чистих активів, які має товариство з обмеженою відповідальністю та забезпечує таким чином гарантую­чу функцію статутного капіталу. Через регулювання розміру статутного капіталу фактично встановлюється його відповідність фактичному розміру чистих активів. Якщо за результатами діяльності за черговий фінансовий рік (за винятком пер­шого) чисті активи товариства стають меншими розміру визначеного статутного капіталу, товариство зобов'язане провести відповідне зменшення статутного ка­піталу, якщо учасники не прийняли рішення про внесення додаткових вкладів. Якщо ж чисті активи стали меншими від зазначеного законом мінімального роз­міру статутного капіталу, товариство повинно бути ліквідовано.

5. Частина 5 коментованої статті спрямована на забезпечення захисту інте­ресів кредиторів. Якщо ч. З ст. 16 Закону України «Про господарські товари­ства» передбачає, що зменшення статутного фонду при наявності заперечень кредиторів не допускається, то ЦК певним чином уточнює це правило. Змен­шення статутного капіталу товариства за змістом ч. 5 ст. 144 ЦК допускається тільки після повідомлення всіх його кредиторів, а кредитори, в свою чергу, вправі вимагати не тільки дострокового припинення або виконання зобов'язань това­риства, але й покриття усіх збитків, що виникли у зв'язку з достроковим припи­ненням або виконанням зобов'язань, включаючи й упущену вигоду. Це уточнення обмежує ймовірність довільного, не пов'язаного з серйозними підставами, змен­шення товариством свого статутного капіталу.

У новому ЦК не врегульований порядок прийняття рішення і процедура змен­шення статутного капіталу. Водночас відповідно до ст. 56 Закону України «Про господарські товариства» рішення товариства про зменшення його статутного фонду набирає чинності не раніш як через три місяці після державної реєстрації і публікації про це в установленому законом порядку.

6. Із аналізу змісту ч. 6 ст. 144 ЦК випливає, що збільшення статутного ка­ піталу можливе лише після внесення усіма учасниками товариства з обмеже­ ною відповідальністю вкладів у повному обсязі. Рішення про збільшення ста­ тутного капіталу у цьому випадку набирає чинності з дня внесення таких змін до державного реєстру. Аналогічне правило було встановлене і ст. 16 Закону України «Про господарські товариства».

Прийняття рішення про зміну розміру статутного капіталу товариства відно­ситься відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 145 цього Кодексу до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю.

Питання про встановлення розміру, форми і порядок внесення учасниками додаткових вкладів не регулюються Кодексом. Вони повинні визначатися зако­ном і деталізуватися, виходячи із особливостей функціонування окремих това­риств, у їхніх статутах.

Стаття 145. Управління товариством з обмеженою відповідальністю

/. Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збо­ри його учасників.

220

2. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства.

3. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальні­стю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

4. До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обме­женою відповідальністю належить:

1. визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання;

2. внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капі­талу;

1. створення та відкликання виконавчого органу товариства;

3. визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та повноваження відповідних контрольних органів;

4. затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибут­ку та збитків товариства;

2. вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

3. виключення учасника із товариства;

5. прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Статутом товариства і законом до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань.

Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників то­вариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу то­вариства.

Черговість та порядок скликання загальних зборів встановлюються стату­том товариства і законом.

1. Право на участь в управлінні справами товариства належить до прав не-майнового характеру, але воно тісно пов'язане із майновими правами, оскільки забезпечує задоволення саме майнових інтересів учасників товариства з обме­женою відповідальністю. Беручи участь в управлінні справами товариства, його учасники вирішують найважливіші питання діяльності товариства та визнача­ють основні її напрями, контролюють ефективність використання інвестованих коштів, визначають порядок і умови використання прибутків тощо. Усе це має забезпечити стабільне та прибуткове функціонування товариства.

Саме ефективне управління товариством сприяє встановленню балансу інте­ресів усіх його учасників, а також забезпечує підконтрольність органів товари­ства його учасникам. В Україні запроваджуються принципи корпоративного управління, засновані на загальних міжнародних стандартах корпоративного пра­ва. До них відносяться: принцип гласності та прозорості діяльності товариства; забезпечення захисту інтересів міноритарних акціонерів; додержання з боку ке­рівництва норм законодавства та внутрішніх норм товариства щодо забезпечен­ня в процесі діяльності товариства інтересів учасників.

221

2. Відповідно до ч. 1 коментованої статті вищим органом товариства з обме­ женою відповідальністю є загальні збори його учасників, які складаються з са­ мих учасників товариства або призначених ними представників. Слід відрізня­ ти передачу повноважень на участь у зборах представникові від передачі самого права на участь у товаристві, яке за своєю природою є особистим немайновим правом, що не може передаватися іншим особам (ст. 100 ЦК). Водночас таке ро­ зуміння права участі у товаристві не обмежує учасника товариства у можливості призначати свого представника на вчинення від його імені і в його інтересах ок­ ремих юридичних дій, у тому числі пов'язаних із участю у загальних зборах то­ вариства.

Представники учасників товариства можуть бути постійними або призначе­ними на певний строк. Учасник вправі у будь-який час замінити свого представ­ника на зборах, сповістивши про це інших учасників. Крім того, учасник товари­ства з обмеженою відповідальністю вправі передати свої повноваження на збо­рах іншому учаснику або представникові іншого учасника товариства. Повноваження представників визначаються і підтверджуються дорученням, оформленим у встановленому порядку.

Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статут­ному капіталі. Збори учасників товариства обирають голову товариства.

3. У ч. 4 коментованої статті визначається коло питань, віднесених до вик­ лючної компетенції загальних зборів. У цілому цей перелік збігається з тим, що передбачений ст. 41 Закону України «Про господарські товариства». До виключ­ ної компетенції загальних зборів товариства віднесені найбільш важливі питан­ ня функціонування товариства, а саме: визначення основних напрямків діяль­ ності товариства, затвердження його планів та звітів про їх виконання; внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу; створення та відкликання виконавчого органу товариства; визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення і визначення повноважень відповід­ них контрольних органів; затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутків та збитків товариства; вирішення питання про придбання товариством частки учасника; виключення учасника із товариства; прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвер­ дження ліквідаційного балансу.

Зберігаючи основні підходи Закону України «Про господарські товариства до визначення обсягу виключної компетенції загальних зборів товариства з об­меженою відповідальністю, ЦК водночас по-новому вирішує питання про мож­ливість її розширення. На відміну від зазначеного Закону ч. 4 ст. 145 ЦК перед­бачає, що встановлений перелік може бути розширений не тільки спеціальним законом, але й статутом товариства.

Необхідно звернути увагу, що у цій статті, як і в багатьох інших статтях, що регулюють діяльність товариства з обмеженою відповідальністю, законодавець окреслює лише основні засади функціонування цього виду підприємницьких товариств, передбачаючи, що деталізація цих положень має здійснюватися у спе­ціальному законі та у статуті товариства. Отже, Закон України «Про господарські товариства» має бути не тільки приведений у відповідність до положень ЦК, але

222

й істотно модифікований із урахуванням принципово нових підходів, закладе­них у ЦК.

Частина 4 коментованої статті забороняє делегування повноважень з питань, віднесених до виключної компетенції загальних зборів, будь-яким іншим орга­нам товариства, зокрема виконавчому органу.

4. Що стосується більш детального врегулювання процедурних питань діяль­ності загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю (чер­говість скликання, порядок інформування учасників, надання документації та ін.), то ЦК відносить ці питання для визначення спеціальним законом та стату­том товариства.

5. Виконавчий орган, який здійснює поточне керівництво справами товари­ства з обмеженою відповідальністю, може бути одноособовим або колегіальним. Це питання визначається засновниками (учасниками) та закріплюється у ста­туті товариства. Виконавчий орган підзвітний і підконтрольний загальним збо­рам товариства. Це означає, що рішення загальних зборів є обов'язковими для виконавчого органу, який повинен організувати їх реалізацію, а також звітувати зборам про їх виконання. ЦК зберігає підходи до формування персонального складу виконавчого органу товариства, визначені попереднім законодавством. До складу цього органу можуть обиратися як учасники, так і сторонні особи, які будуть виконувати ці обов'язки на договірних засадах. На відміну від Закону України «Про господарські товариства» ЦК не визначає назви виконавчого орга­ну товариства.

Частиною 3 коментованої статті передбачається, що компетенція виконав­чого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодек­сом, іншим законом і статутом товариства. Сьогодні ці питання регулюються ст. 62 Закону України «Про господарські товариства», відповідно до якої у това­ристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіаль­ний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює, як правило, генеральний директор.

Компетенція дирекції (директора) товариства визначається статутом. На вирішення виконавчого органу можуть бути віднесені будь-які питання, за ви­нятком тих, що складають виключну компетенцію зборів.

Оскільки дирекція (директор) підзвітна зборам учасників, вона не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених законом та статутом.

Генеральний директор має право без довіреності вчиняти дії від імені това­риства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом, однак на підставі доручення. Генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою зборів учасників товариства.

Стаття 146. Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю

/. Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється у порядку, встановленому статутом та законом.

223