Глава 8 Підприємницькі товариства Параграф 1. Господарські товариства

1. Загальні положення

Стаття 113. Поняття та види господарських товариств

/. Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) ка­пітал якої поділений на частки між учасниками.

2. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товари­ства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відпо­відальністю, акціонерного товариства.

1. Відповідно до ст. 83 ЦК України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товари­ства, у свою чергу, поділяються на підприємницькі, які здійснюють підприємниць­ку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками, та непідприемницькі, які не мають такої мети. Згідно із ст. 84 ЦК підприємницькі товариства можуть бути створені лише як господарські товари­ства або як виробничі кооперативи.

Господарські товариства почали з'являтися в Україні з 1991 р. Розпад СРСР сприяв виникненню потреби нових підходів до розвитку суспільних відносин у незалежних державах, що утворилися. Застарілі методи бюрократичного управ­ління давно вже не давали позитивного результату і посилювали застійні явища в усіх сферах діяльності людини, економіка дійшла до кризового стану.

У держави виникла потреба в перебудові усіх галузей управління, господа­рювання, виробництва тощо, щоб швидше підняти країну до рівня передових промислових країн світу. Саме тому у 1991 р. був прийнятий Закон України «Про господарські товариства». Він визначив поняття і види, порядок створення та діяльності, права і обов'язки учасників та засновників господарських товариств. З моменту прийняття цього Закону в Україні створено близько 280 тисяч госпо­дарських товариств, переважно у формі товариств з обмеженою відповідальні­стю та акціонерних товариств. Господарські товариства належать до підприєм­ницьких товариств — юридичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками. Характерною ознакою господарських товариств є наявність статутного (складе­ного) капіталу, що поділяється на частки між учасниками.

Крім коментованої статті, яка визначає господарське товариство як юридич­ну особу, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасни­ками, визначення господарського товариства міститься також в інших норма­тивних актах чинного законодавства. Так, згідно з ч. 1 ст. 79 ГК України госпо­дарськими товариствами визнаються «підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та(або) громадянами шляхом

171

об'єднання їх майна і участі у підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку». Відповідно до ст. 1 вищезгадуваного Закону «Про госпо­дарські товариства» господарськими товариствами визнаються «підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадя­нами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одер­жання прибутку».

2. ЦК передбачає можливість створення господарського товариства в одній із п'яти форм: повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеже­ною відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, акціонерне товариство. Правове становище кожного з цих товариств регулюється відповід­ними нормами ЦК (див. коментар до статей 119—162) та Законом України «Про господарські товариства» у частині, що не суперечить нормам ЦК. Питанню ре­гулювання правового становища господарських товариств також присвячена глава 9 ГК.

Стаття 114. Учасники господарського товариства

/. Учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа.

Обмеження щодо участі у господарських товариствах може бути встановле- І но законом.

2. Господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником.

1. Учасником господарського товариства може бути як фізична, так і юри- | дична особа. При цьому юридична особа, яка стає учасником (засновником) гос- ] подарського товариства, не ліквідується і зберігає статус юридичної особи (ч. 4 | ст. 79 ГК, ч. 2 ст. З Закону України «Про господарські товариства»). Іноземні ' громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжна­родні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських то­вариств нарівні з громадянами та юридичними особами України, крім випадків, встановлених законодавчими актами України (ч. З ст. З Закону України «Про господарські товариства»).

Згідно із ч. 1 ст. 114 обмеження щодо участі у господарських товариствах може бути встановлено законом. Такі обмеження насамперед передбачають, що:

не може бути учасником повного товариства особа, яка є учасником іншого повного товариства (ч. 2 ст. 119 ЦК);

не може бути повним учасником командитного товариства особа, яка є по­вним учасником іншого командитного товариства (абз. 1 ч. 2 ст. 135 ЦК);

не може бути учасником повного товариства особа, яка є повним учасником командитного товариства (абз. 2 ч. 2 ст. 135 ЦК);

не може бути вкладником командитного товариства особа, яка є повним учас­ником цього товариства (абз. З ч. 2 ст. 135 ЦК).

Відповідні обмеження містяться також у ГК України.

Учасником повного товариства та повним учасником командитного товариства І може бути тільки особа, зареєстрована як суб'єкт підприємництва (ч. 7 ст. 80 ГК).

172

Окреме обмеження встановлено законодавством для державних підприємств: державні підприємства (за винятком будівельних організацій, підприємств бу­дівельної індустрії та будівельних матеріалів, які є засновниками господарсь­ких товариств, що здійснюватимуть проектування та перспективне будівництво за кордоном) не можуть виступати засновниками господарських товариств (п. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств» від 31 грудня 1992 p.).

Спеціальними законодавчими актами встановлено обмеження щодо кола учасників певних юридичних осіб, створених у формі господарських товариств, зокрема:

учасниками банку не можуть бути юридичні особи, у яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації (ст. 14 Закону України «Про банки і банківську діяльність»);

засновниками інвестиційного фонду не можуть бути юридичні особи, частка державного майна у статутному фонді яких перевищує 25 відсотків (п. 4 Поло­ження «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії», затвердженого Ука­зом Президента України від 19 лютого 1994 p.);

засновниками фондової біржі (у кількості не менше 20 осіб) можуть бути тільки торговці цінними паперами, які мають ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку, або їх об'єднання, що налічує не менше ніж двадцять торговців цінними паперами. При цьому частка одного тор­говця цінними паперами не може бути більшою ніж 5 відсотків статутного ка­піталу фондової біржі (ст. 21 ЗУ «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 p.).

2. Новелою цивільного законодавства є передбачена у ч. 2 ст. 83 ЦК України можливість створення товариства однією особою, якщо інше не встановлено за­коном. У ст. 114 ЦК конкретизована можливість створення господарського то­вариства однією особою, яка стає єдиним учасником цього товариства. Це пра­вило поширюється на акціонерні товариства (AT), товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) та товариства з додатковою відповідальністю (ТДВ). Наприклад, ч. 4 ст. 153 ЦК передбачає, по-перше, можливість створення акціо­нерного товариства однією особою, по-друге, можливість продовження діяль­ності акціонерного товариства, створеного кількома особами, якщо всі акції та­кого товариства придбані одним акціонером. Не може бути створене однією осо­бою або продовжувати свою діяльність за наявності одного учасника повне товариство і командитне товариство.

Єдиним учасником господарського товариства може бути як фізична так і юридична особа за винятком обмежень, встановлених ч. 2 ст. 141 та ч. 4 ст. 153 ЦК України:

а) господарське товариство не може мати єдиним учасником інше господарсь­ ке товариство, учасником якого є одна особа;

б) особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відпо­ відальністю, яке має одного учасника.

Товариства, які мають у складі засновників одного учасника, або так звані компанії однієї особи, дозволені законодавством багатьох держав (Данія, Іспа-

173

нія, Швейцарія та ін.). У деяких країнах дозволяється заснування товариства однією особою. В інших країнах для створення товариства вимагається колек­тив засновників, проте, якщо в подальшому усі акції (частки) зосередяться в руках однієї особи, товариству не забороняється продовжувати свою діяльність. Такий механізм відповідає рекомендаціям Другої Директиви ЄС від 13 грудня 1976 р.

Слід зауважити, що до набрання чинності ЦК створення в Україні господарсь­ких товариств однією особою дозволялося тільки у процесі корпоратизації та приватизації, а у загальному порядку особа могла стати єдиним засновником юридичної особи не у формі господарського товариства, а у формі приватного підприємства, дочірнього підприємства тощо.

Стаття 115. Майно господарського товариства /. Господарське товариство є власником:

1. майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;

2. продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;

3. одержаних доходів;

4. іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

2. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товаристві можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані пра­ва, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підля­гає незалежній експертній перевірці.

1. Однією з ознак юридичної особи є наявність відокремленого майна, що відображається у її балансі (відповідно до ст. 190 ЦК під майном розуміється окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки). Цим майном юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями. Майно може належати юри­дичній особі на праві власності або на інших правових підставах, таких, як право володіння, право користування тощо (на відміну від ЦК, статтями 136—138 ГК передбачено такі речові права суб'єкта господарювання, як право господарсько­го відання, право оперативного управління та право оперативного використан­ня майна).

Як власник майна господарське товариство володіє, користується, розпоряд­жається своїм майном на власний розсуд відповідно по положень глави 23 ЦК. Новелою ЦК є закріплене у ч. 1 ст. 325 положення про те, що господарське това­риство є суб'єктом права приватної власності (due. коментар до зазначеної статті). До набрання чинності новим ЦК господарські товариства визнавали­ся суб'єктами права колективної власності (ст. 20 Закону України «Про власність», який втратив чинність у 2007 p.).

Відповідно до ч. 1 ст. 115 ЦК господарське товариство є власником:

а) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Майно, передане учасниками до господарсь-

174

кого товариства, стає власністю господарського товариства. Учасники госпо­дарського товариства, які передають майно до статутного (складеного) капіта­лу, втрачають право власності на це майно, а в обмін отримують корпоративні права;

б) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності. За загальним правилом, встановленим ст. 189 ЦК, продукція, плоди та доходи (тобто, все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приносить­ ся річчю) належать власникові речі. Продукція, що виробляється господарсь­ ким товариством у результаті господарської діяльності, є власністю цього това­ риства. Під господарською діяльністю розуміють діяльність суб'єктів господа­ рювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ч. 1 ст. З ГК);

в) одержаних доходів та іншого майна, набутого на підставах, що не заборо­ нені законом. Підстави набуття права власності визначені у ст. 328 ЦК. До них належать, зокрема, правочини.

Зазначений перелік видів майна, що може перебувати у власності господарсь­кого товариства, не є вичерпним. Згідно із ч. 2 ст. 325 ЦК господарське товари­ство може бути власником будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть йому належати. Наприклад, у постанові Вер­ховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1992 р. передбачено, що у власності юридичних осіб недержавних форм влас­ності не може перебувати таке майно, як технічні засоби негласного отримання інформації.

Джерела формування майна суб'єктів господарювання, у тому числі госпо­дарських товариств, визначені у ч. 1 ст. 140 ГК. До них належать: грошові та ма­теріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції (робіт, послуг); доходи від цінних паперів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів; кредити банків та інших креди­торів; безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян; інші джерела, не заборонені законом.

2. До визначеного у ч. 2 ст. 115 ЦК переліку об'єктів, що можуть бути вкла­дом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства, входять, яасамперед, гроші в національній валюті України (гривні) та в іноземній валюті. Вкладом до статутного (складеного) капіталу також можуть бути цінні папери, за винятком векселів, вносити які до статутного фонду господарського товари­ства заборонено згідно із ст. 12 Закону України «Про обіг векселів в Україні». Окрім грошей та цінних паперів, до статутного (складеного) капіталу господарсь­кого товариства можуть бути внесені інші рухомі та нерухомі речі, а також май­нові та інші відчужувані права, що мають грошову оцінку. Забороняється вико­ристовувати для формування статутного (складеного) капіталу господарського товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит і під заставу (ч. З ст. 13 Закону України «Про господарські товариства»).

175

Вклад учасника господарського товариства, внесений в іншій, крім грошо­вої, формі, має бути оцінений у національній валюті України. Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника у статутному (складеному) капіталі госпо­дарського товариства. Розмір часток кожного з учасників, а також розмір та склад вкладів учасників встановлюються в засновницькому договорі повного та ко-мандитного товариства, у статуті товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю.

Слід зазначити, що зміна вартості майна, внесеного як вклад, не повинна впли­вати на розмір частки учасників у статутному (складеному) капіталі, визначеної в установчому документі товариства, якщо інше не передбачено установчим до­кументом (це правило встановлено щодо товариств з обмеженою відповідаль­ністю (ст. 51 Закону України «Про господарські товариства»).

Чітке визначення розміру частки учасника у статутному (складеному) капі­талі господарського товариства має важливе значення, оскільки від цього зале­жить кількість голосів, належних учаснику при вирішенні питань на загальних зборах (наприклад, в акціонерному товаристві), розмір відповідальності учас­ника (наприклад, у товаристві з додатковою відповідальністю), розмір частини прибутку (дивідендів), що його одержує учасник, тощо.

Згідно з коментованою статтею грошова оцінка вкладу учасника господарсь­кого товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці. Законо­давством чітко не встановлено порядок досягнення (одержання) згоди учасників щодо грошової оцінки вкладу учасника. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено законодавством України (див. ст. 13 Закону України «Про господарські товариства»).

Для господарських товариств, створених як підприємства з іноземними інве­стиціями, ст. 5 Закону України «Про режим іноземного інвестування» передба­чено, що іноземні інвестиції та інвестиції українських партнерів, включаючи внески до статутного фонду підприємств, оцінюються в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України. Перерахування інвестиційних сум в іноземній валюті у валюту України здійснюється за офіційним курсом валюти України, визначе­ним Національним банком України.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення оцінки майна є обов'яз­ковим, зокрема, у наступних випадках:

а) створення господарських товариств на базі державного майна або майна, що є у комунальній власності;

б) реорганізації, банкрутства, ліквідації господарських товариств з держав­ ною часткою майна (часткою комунального майна);

в) визначення вартості внесків учасників та засновників господарського то­ вариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських това­ риств з державною часткою (часткою комунального майна), а також у разі вихо­ ду (виключення) учасника або засновника із складу такого товариства;

176

г) в інших випадках за рішенням суду або у зв'язку з необхідністю захисту суспільних інтересів.

Законодавством також передбачено випадки проведення обов'язкової пере­вірки фінансового становища засновників господарського товариства. Наприк­лад, згідно із ст. 13 Закону України «Про господарські товариства» фінансовий етан засновників (крім фізичних осіб) відкритого акціонерного товариства щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного капіталу повинен бути перевірений аудитором (аудиторською фірмою). Крім того, відповідно до ст. 10 Закону України «Про аудиторську діяльність» проведення аудиту є обо­в'язковим для перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдінгових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посе­редників.

Відповідно до ч. З ст. 86 ГК України майновий стан засновників — громадян має бути підтверджений декларацією про їх доходи і майно, завіреною відповід­ним податковим органом.

Стаття 116. Права учасників господарського товариства

1. Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановле­ ному установчим документом товариства та законом:

1. брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установ­чому документі, крім випадків, встановлених законом;

2. брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину Дивіденди);

3. вийти у встановленому порядку з товариства;

4. здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товари­ства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановле­ному законом;

5. одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановле­ному установчим документом.

2. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, вста­ новлені установчим документом товариства та законом.

1. У ст. 116 ЦК наведений перелік основних прав учасників господарського товариства, до яких належить, в першу чергу, право брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі. Механізм реалі­зації цього права залежить від виду господарського товариства. Так, учасники повного товариства та повні учасники командитного товариства наділені пра­вом здійснювати безпосереднє управління товариством, діяти від імені товари­ства. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додат­ковою відповідальністю та акціонерного товариства можуть брати участь в уп­равлінні товариством не безпосередньо, а шляхом участі у роботі вищого органу управління та інших органів, до складу яких вони можуть бути обрані.

Випадки позбавлення учасника господарського товариства права брати участь в управлінні товариством встановлюються законом. Такі випадки можуть сто-

177

суватися вирішення окремих питань діяльності товариства. Наприклад, згідно із ч. З ст. 98 ЦК учасник товариства не має права голосу при вирішенні загальни­ми зборами товариства питань щодо вчинення з ним правочину та щодо спору між ним і товариством. Відповідно до ст. 64 Закону України «Про господарські товариства» учасник товариства з обмеженою відповідальністю не бере участі у голосуванні з питання виключення його з товариства.

Позбавлення учасника господарського товариства права брати участь в уп­равлінні товариством передбачено законодавством для окремих категорій учас­ників певних видів товариств. Наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 136 ЦК вклад­ники командитного товариства не мають права брати участі в управлінні діяль­ністю товариства та заперечувати проти дій повних учасників щодо управління діяльністю товариства. Згідно зі ст. 6 ЗУ «Про цінні папери та фондовий ри­нок» власники привілейованих акцій мають право на участь в управлінні акціо­нерним товариством у випадках, передбачених статутом та законом, який регу­лює питання створення, діяльності та ліквідації акціонерних товариств.

Обсяг повноважень щодо участі в управлінні товариством може відрізняти­ся в залежності від розміру частки учасника у статутному капіталі. Наприклад, в акціонерному товаристві акціонери, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів, мають право вимагати внесення змін до порядку денного за­гальних зборів, вимагати скликання позачергових зборів, самостійно скликати збори, призначати представників для контролю за реєстрацією акціонерів на загальних зборах тощо.

2. Учасники господарського товариства мають право брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

Термін «дивіденд» походить від латинського dividendum. У перекладі це оз­начає «те, що підлягає розподілу». У літературі наводиться визначення дивіден­ду, сформульоване зазвичай таким чином: «дивіденд — це частина прибутку ак­ціонерних товариств, яка розподіляється за акціями». На практиці термін «ди­віденд» також застосовується, як правило, щодо частини прибутку акціонерного товариства. Наведене трактування вбачається невиправданим, оскільки у чин­ному законодавстві, наприклад податковому, термін «дивіденд» вживається щодо всіх видів юридичних осіб, а не лише акціонерних товариств.

Так, згідно із ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підпри­ємств» дивіденди — це платіж, який здійснюється юридичною особою-емітен-том корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерсько­го обліку. Отже, під дивідендами слід розуміти частину прибутку господарсько­го товариства, яка спрямовується на виплату його учасникам.

Учасник господарського товариства має право на одержання частини при­бутку товариства пропорційно своїй частці у статутному (складеному) капіталі. Виключення з цього принципу може бути передбачено у засновницькому дого­ворі повного товариства та командитного товариства (щодо повних учасників), але при цьому не допускається позбавлення учасника права на участь у розподілі прибутку (ст. 123 ЦК).

178

Прийняття рішення про розподіл прибутку товариства з обмеженою відпо­відальністю, товариства з додатковою відповідальністю та акціонерного товари­ства належить виключно до компетенції загальних зборів учасників. Рішення про розподіл прибутку повного та командитного товариства ухвалюється учас­никами (повними учасниками) цих товариств, які здійснюють управління діяль­ністю товариства.

Згідно із ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» право на участь у розподілі прибутку товариства і одержання частки прибутку (дивідендів) ма­ють особи, які є учасниками товариства на початок періоду виплати дивідендів. При цьому п. 1 ст. 5 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» передбачено, що учас­ник акціонерного товариства може реалізувати своє право на одержання части­ни прибутку (дивідендів) тільки з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів.

Новелою ЦК України є встановлення заборони щодо виплати дивідендів у певних випадках. Так, у ч. З ст. 158 ЦК зазначено, що акціонерне товариство не має права оголошувати та виплачувати дивіденди: 1) до повної сплати всього статутного капіталу; 2) при зменшенні вартості чистих активів акціонерного товариства до розміру, меншого, ніж розмір статутного капіталу і резервного фонду; 3) в інших випадках, встановлених законом.

3. Учасник господарського товариства має право вийти в установленому по­рядку з товариства. У переліку прав учасника господарського товариства, наве­деному у коментованій статті, на відміну від ст. 10 Закону України «Про госпо­дарські товариства», розмежовано право виходу з товариства та право здійснен­ня відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві. В обох випадках (як при виході, так і при відчуженні частки) має місце припинення відносин між господарським товариством та його учасником, проте застосовуються різні правові механізми, що мають різні юридичні наслідки для товариства. Основна різниця тут полягає в тому, що при виході учасника із товариства зміни відбуваються не тільки у складі учасників, але й у складі майна товариства (наприклад, згідно із ч. 2 ст. 148 ЦК учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства), у той час як відчуження учасником своєї частки у статут­ному (складеному) капіталі товариства іншій особі не впливає на склад, кількість та вартість майна господарського товариства.

Вихід учасника з господарського товариства, у широкому розумінні, — це ярипинення корпоративних правовідносин між господарським товариством та його учасником на підставі:

а) добровільного виходу учасника з товариства, тобто виходу з товариства у вузькому розумінні;

б) примусового виключення учасника з товариства. Однією з підстав для припинення корпоративних відносин між господарським товариством та його учасником можуть бути неправомірні дії, якщо вольова поведінка особи не відпо­ відає правовим приписам та покладеним на цю особу юридичним обов'язкам.

179

Прикладом припинення корпоративних правовідносин на підставі неправомір­ної дії є виключення з товариства учасника, який систематично не виконує чи неналежним чином виконує свої обов'язки або перешкоджає своїми діями (без­діяльністю) досягненню цілей товариства. Такий механізм передбачений ст. 128 ЦК щодо учасників повних товариств та повних учасників командитних това­риств, а також ст. 64 Закону України «Про господарські товариства» щодо учас­ників товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відпо­відальністю;

в) вибуття учасника з незалежних від нього причин. У певних випадках підставою припинення корпоративних правовідносин можуть бути юридичні події, тобто обставини, що не залежать від волі особи. Наприклад, згідно із ст. 129 ЦК повне товариство може прийняти рішення про визнання учасника та­ким, що вибув із його складу, у разі: смерті учасника або оголошення його по­мерлим — за відсутності спадкоємців; ліквідації юридичної особи-учасника то­вариства; визнання учасника недієздатним, обмеження його цивільної дієздат­ності або визнання безвісно відсутнім тощо.

У ст. 116 ЦК закріплено право учасника на вихід з товариства у вузькому розумінні, тобто право за власною волею припинити правові відносини з това­риством на підставі юридичного вчинку — добровільного подання заяви про вихід з товариства.

Право на вихід з господарського товариства є основним невід'ємним правом учасника товариства, тому відмова від цього права є нікчемною.

Загальний порядок виходу учасника з господарського товариства врегульо­ваний ЦК (ст. 126 — щодо повних товариств, ст. 148 — щодо товариств з обмеже­ною відповідальністю) та відповідними статтями Закону України «Про госпо­дарські товариства». Особливості виходу учасників з акціонерного товариства врегульовані ст. 157 ЦК, згідно з якою статутний капітал акціонерного товари­ства може бути зменшений шляхом купівлі та погашення товариством частини акцій, якщо така можливість передбачена у статуті товариства.

Чинним законодавством також передбачаються випадки обов'язкового ви­купу акцій. Так, відповідно до Положення про порядок реєстрації випуску акцій під час реорганізації товариств, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі — ДКЦПФР) № 221 від ЗО грудня 1998 р. з метою захисту прав акціонерів акціонерне товариство, що прийняло рішення про реорганізацію, зобов'язане здійснити оцінку та викуп акцій акціонерів, які вимагають цього, у випадку, коли ці акціонери не голо­сували за прийняття загальними зборами рішення про реорганізацію і звер­нулись до товариства з письмовою заявою. Викуп акцій здійснюється за ціною, що визначається за домовленістю сторін, але не нижчою за номінальну вартість акцій. Випадки обов'язкового викупу акцій у акціонерів також перед­бачені Державною програмою приватизації на 2000—2002 pp., затвердженою Законом України «Про державну програму приватизації» від 18 травня 2000 р. Згідно з цим Законом ВАТ, створене у процесі приватизації та корпорати-зації, зобов'язане: здійснити оцінку активів товариства виходячи з його балан­сової вартості, викуп акцій акціонерів, які вимагають цього, у разі, якщо акці-

180

онери голосували проти прийняття загальними зборами рішень про укладен­ня угод або кількох взаємопов'язаних угод щодо відчуження майна (необорот­них активів) підприємства та здійснення операцій з борговими вимогами та зобов'язаннями (факторинг), якщо на момент укладення відповідної угоди ба­лансова вартість таких активів або зобов'язань перевищувала суму, еквівалент­ну 14 000 EUR за курсом, встановленим Національним банком України, або перевищувала 10 відсотків підсумку балансу ВАТ, у порядку, встановленому Фондом. Крім того, у разі прийняття рішення загальними зборами акціонерів щодо реструктуризації або реорганізації ВАТ, акції акціонерів, які голосува­ли проти прийняття цього рішення, за їх бажанням підлягають обов'язково­му викупу акціонерним товариством відповідно до ст. 32 Закону України «Про господарські товариства».

Згідно з ч. 1 ст. 88 ЦК порядок виходу з господарського товариства обов'яз­ково має бути зазначений у статуті (щодо товариств з обмеженою відповідаль­ністю, товариств з додатковою відповідальністю та акціонерних товариств).

4. У ст. 116 ЦК окремо передбачено право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві (надалі — часток), у порядку, встановленому законом. Поря­ док реалізації цього права передбачений статтями 127,147 ЦК (див. коментар до зазначених статей).

Учасники повного товариства та повні учасники командитного товари­ства мають право передати свою частку у складеному капіталі або її частину іншому учасникові товариства або третій особі за згодою інших учасників (ч. 1 ст. 127 ЦК).

Відчуження часток має здійснюватися з дотриманням переважного права інших учасників відповідно до вимог чинного законодавства:

а) учасники товариства з обмеженою відповідальністю користуються пере­ важним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не вста­ новлений інший порядок здійснення цього права (ч. 2 ст. 147 ЦК);

б) вкладник командитного товариства має право переважно перед третіми особами набувати відчужувану частку (її частину) у складеному капіталі това­ риства відповідно до положень ст. 147 ЦК (ч. 2 ст. 137 ЦК);

в) акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства (ст. 81 ГК).

5. Учасники господарського товариства мають право одержувати інформа­ цію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим докумен­ том. Так, відповідно до ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» на вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів. У ч. 1 ст. 88 ГК цей перелік доповнений протоколами ревізійної комісії та протоколами зборів органів управління. Окрім вищезазначених документів, учасник господарсько­ го товариства має право на одержання відомостей, що не становлять комерцій­ ної таємниці згідно з переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. № 611. Серед таких відомостей:

181

установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємниць­кою діяльністю та її окремими видами;

інформація за всіма встановленими формами державної звітності, зокрема, з бухгалтерською, податковою та статистичною звітністю;

дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'яз­кових платежів;

відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;

документи про сплату податків та обов'язкових платежів;

інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недо­держання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоро­в'ю населення, а також інші порушення законодавства України та розміри запо­діяних при цьому збитків;

документи про платоспроможність;

відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Усі зазначені відомості, надані учасникові господарського товариства, у су­купності дають повну уяву про фінансовий стан, господарську діяльність та організаційну структуру товариства.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку роз'яснила порядок одержання інформації учасниками акціонерного товариства¹. Як слідує з цьо­го роз'яснення, для того, щоб акціонер мав можливість ознайомитись з офіцій­ними документами товариства, йому необхідно направити до виконавчого орга­ну товариства письмовий запит, тобто звернення, з вимогою надати письмову або усну інформацію про діяльність товариства, у якому має бути зазначено прізвище, ім'я та по батькові акціонера, документ та письмова або усна інфор­мація, яка його цікавить, та адреса, за якою він бажає одержати відповідь. Та­кий запит може бути індивідуальним або колективним. Термін вивчення та задоволення запиту щодо надання виконавчим органом товариства інформації визначається ст. 33 Закону України «Про інформацію». При ознайомленні з документами про діяльність товариства акціонери мають право відповідно до ст. 35 Закону України «Про інформацію» робити виписки з наданих їм для оз­найомлення документів, фотографувати їх, записувати текст на магнітну плівку тощо.

6. Перелік прав учасників господарського товариства, наведений у комен­тованій статті, не є вичерпним. У ЦК додатково передбачені права учасників господарського товариства, які володіють не менш як 10 відсотками голосів: право вимагати скликання загальних зборів (ч. 4 ст. 98 ЦК), право вимагати проведення аудиторської перевірки (ч. 2 ст. 162 ЦК). Установчим докумен­том товариства можуть бути також передбачені інші права учасників товари­ства.

¹ Роз'яснення ДКЦПФР «Про порядок застосування п. «г» ст. 10 Закону України «Про гос­подарські товариства» від 29 жовтня 2002 р.

182

Стаття 117. Обов'язки учасників господарського товариства

/. Учасники господарського товариства зобов'язані:

1. додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішен­ня загальних зборів;

2. виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що по­в'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом;

3. не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.

2. Учасники господарського товариства можуть також мати інші обов'язки, встановлені установчим документом товариства та законом.

1. Учасники господарського товариства зобов'язані додержуватися установ­ чого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів.

Рішення загальних зборів учасників, ухвалене простою більшістю голосів присутніх учасників (або іншою кількістю голосів у випадках, встановлених за­конодавством), є обов'язковим для учасника господарського товариства неза­лежно від того, чи брав він участь у загальних зборах, чи голосував за ухвалення такого рішення. В окремих випадках законодавство надає учаснику господарсь­кого товариства право висловити свою незгоду з рішенням, ухваленим загаль­ними зборами учасників, а також встановлює обов'язок товариства викупити у учасника його частку у статутному (складеному) капіталі, цінні папери, що зас­відчують участь у товаристві. Такі випадки встановлені щодо акціонерних това­риств Державною програмою приватизації на 2000—2002 pp. та Положенням ДКЦПФР «Про порядок реєстрації випуску акцій під час реорганізації това­риств» (due. n. З коментарю do ст. 116 ЦК).

2. Учасники господарського товариства повинні виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передба­ чені установчим документом. Чинним законодавством передбачена відпові­ дальність за невиконання учасником товариства покладених на нього обов'язків:

а) учасник повного товариства, який систематично не виконує чи виконує неналежним чином обов'язки, покладені на нього товариством, може бути вик­ лючений із товариства в порядку, встановленому засновницьким договором (ч. 1 ст. 128 ЦК);

б) учасник товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, може бути виключений з товариства у порядку, передбаченому ст. 64 Закону України «Про господарські товариства»;

в) учасники акціонерного товариства у разі несплати акцій у термін, встанов­ лений установчими зборами, сплачують штраф за час прострочення, а у разі не­ сплати протягом 3 місяців після встановленого терміну акціонерне товариство має право реалізувати ці акції (ст. 33 Закону України «Про господарські товариства»).

3. Учасники господарського товариства зобов'язані не розголошувати комер­ ційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.

183

Під комерційною таємницею відповідно до ст. 505 ЦК розуміють інформа­цію, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які зви­чайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Згідно із ч. 2 ст. 505 ЦК комерційною таємницею можуть бути відомості тех­нічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Під конфіденційною інформацією згідно із ст. ЗО Закону України «Про інфор­мацію» розуміють відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або роз­порядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажан­ням відповідно до передбачених ними умов. Належність інформації до категорії конфіденційної, режим доступу до такої інформації, а також система (способи) захисту конфіденційної інформації визначаються господарським товариством, що володіє такою інформацією.

4. Учасники господарського товариства, крім обов'язків, передбачених ко­ментованою статтею, несуть інші обов'язки, передбачені ЦК, іншими законами та установчим документом товариства.

Стаття 118. Залежне господарське товариство

/. Господарське товариство (товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) є залежним, якщо іншому (голов­ному) господарському товариству належать двадцять або більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою або додатковою відповідаль­ністю чи двадцять або більше відсотків простих акцій акціонерного товари­ства.

2. Господарське товариство, яке придбало або іншим чином набуло двад­цять або більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою або до­датковою відповідальністю чи двадцять або більше відсотків простих акцій акціо­нерного товариства, зобов язане оприлюднити цю інформацію в порядку, вста­новленому законом.

і. Новелою ЦК, що запроваджена у коментованій статті є застосування нових категорій «залежне господарське товариство» та «головне господарське товариство». За ЦК, залежним господарським товариством може бути визнано товариство з об­меженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю та акціонер­не товариство:

а) ТОВ або ТДВ визнається залежним господарським товариством, якщо іншому господарському товариству належать 20 або більше відсотків статутно­ го капіталу відповідного ТОВ або ТДВ;

б) AT визнається залежним господарським товариством, якщо іншому гос­ подарському товариству належать 20 або більше відсотків простих акцій AT. У

184

разі володіння привілейованими акціями у розмірі 20 або більше відсотків ста­тутного капіталу відносини залежності не виникають.

Головним господарським товариством може бути визнано господарське то­вариство, створене у будь-якій з форм, передбачених ч. 2 ст. 113 ЦК. Варто підкреслити, що коментована стаття регулює відносини залежності, що виника­ють між господарськими товариствами, і не поширюється на інші юридичні осо­би (виробничі кооперативи, установи тощо).

У чинному законодавстві України поняття залежності також міститься у ст. 126 ГК, якою врегульовано правовідносини простої та вирішальної економіч­ної та(або) організаційної залежності між асоційованими підприємствами. Нор­мами конкурентного (антимонопольного) законодавства регулюється порядок участі суб'єктів господарювання у відносинах концентрації (див.: Закон Украї­ни «Про захист економічної концентрації»).

2. Згідно із ч. 2 ст. 118 ЦК головне господарське товариство після придбання або набуття в інший спосіб 20 або більше відсотків статутного капіталу ТОВ, ТДВ чи 20 або більше відсотків простих акцій AT зобов'язане оприлюднити цю інформацію в порядку, встановленому законом.

Чинним вітчизняним законодавством не встановлено порядку оприлюднен­ня такої інформації. Отже, механізм реалізації обов'язку головного господарсь­кого товариства щодо розкриття інформації про існування відносин залежності поки не розроблений.

Разом з тим згідно із ч. 4 ст. 126 ГК про наявність простої та вирішальної залежності має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства та опубліковано в органах преси (відповідно до ст. 58 ГК).

Крім того, законодавство покладає обов'язок на акціонерні товариства розк­ривати у річному звіті інформацію про учасників товариства (власників імен­них акцій), які володіють більш ніж 5 відсотками акцій (див.: Положення про надання регулярної інформації відкритими акціонерними товариствами та підприємствами-емітентами облігацій, затверджене рішенням ДКЦПФР від 17 січня 2000 р. № 3).