2. У разі припинення фізичною особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо суд поновлює її цивіль­ну дієздатність.

3. Піклування, встановлене над фізичною особою, припиняється на підставі рішення суду про поновлення цивільної дієздатності.

4. Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

1. Правовою гарантією захисту прав фізичних осіб, обмежених у цивільній дієздатності, є норма щодо поновлення цивільної дієздатності (ст. 38 ЦК). По­ рядок і процедура скасування обмеження та поновлення їх дієздатності визна­ чаються правилами ст. 260 ЦПК.

Обмежена цивільна дієздатність фізичної особи може бути поновлена, якщо відпали обставини, за яких особу було раніше обмежено в цивільній дієздатності. Так, суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи у двох випадках.

По-перше, у разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Справи про поновлення дієздатності за такої підстави суд розглядає з обов'яз­ковим проведенням судово-психіатричної експертизи, яка призначається за ух­валою судді. Фізична особа може бути поновлена в дієздатності лише за наяв­ності висновку судово-психіатричної експертизи про значне поліпшення її ста­ну здоров'я або видужання.

По-друге, у разі припинення фізичною особою зловживання спиртними на­поями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо. Суд поновлює фізичну особу у дієздатності лише за наявності фактів про припинення осо­бою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо. Тому не можна розглядати як підставу для поновлення ци­вільної дієздатності особи випадок, коли її сім'я припинила існування (розір­вання шлюбу, смерть), а відтак, відпав обов'язок надавати кошти на її утри­мання.

2. Відповідно до коментованої статті наслідком поновлення цивільної дієздат­ ності фізичної особи є припинення піклування, встановленого над нею рішен­ ням суду. Відповідно до ст. 75 ЦК суд, який призначив піклувальника, звільняє його від виконання цих обов'язків. Тому в резолютивній частині рішення суду про поновлення цивільної дієздатності повинно міститись положення про звільнення піклувальника від виконання його обов'язків. Додаткового рішення щодо припинення його повноважень не потрібно, навіть у випадку, якщо суд не вказав у рішенні про цю обставину.

88

Скасування рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, здійснюється за рішенням суду за заявою самої фізичної особи, її піклувальника, членів сім'ї або органу опіки та піклування (ст. 241 ЦПК). Такі справи повинні розглядатися з обов'язковою участю представника органу опіки та піклування.

Стаття 39. Визнання фізичної особи недієздатною

/. Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внас­лідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати зна­чення своїх дій та (або) керувати ними.

2. Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється Цивіль­ним процесуальним кодексом України.

3. Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздат­ною і буде встановлено, що вимога була заявлена недобросовісно без достат­ньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано мораль­ної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування.

1. Із змісту коментованої статті випливає, що хронічний, стійкий психічний розлад є підставою для визнання фізичної особи недієздатною, якщо вона внас­ лідок цього нездатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Відповідно до Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 р. під тяжким психічним розладом розуміють порушення психічної діяльності функціонального характеру (затьмарення свідомості, порушення адаптації та сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам'яті), яке позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, оцінювати свій психіч­ ний стан і поведінку.

Фізична особа визнається недієздатною лише на підставі рішення суду у по­рядку, встановленому ЦПК України. Так, суд приймає рішення про визнання фізичної особи недієздатною на підставі висновку судово-психіатричної експер­тизи (див. коментар до ст. 36 ЦК). Справи про визнання фізичної особи недієздат­ною розглядаються з обов'язковою участю представника органу опіки та піклу­вання. Фізична особа, щодо якої розглядається справа, викликається в судове засідання, якщо це можливо за станом її здоров'я. Неявка в судове засідання фізичної особи не позбавляє суд права розглянути справу при додержанні ви­мог, встановлених ст. 169 ЦПК.

Заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана до суду як за життя фізичної особи, так і після її смерті, коли спір виник після смерті цієї особи (ч. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову прак­тику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздат­ним» від 28 березня 1972 р. ).

2. Оскільки психічний розлад може змінити відношення людини до життя, до себе і до суспільства, а відповідно і відношення суспільства до людини, зако­ нодавець передбачив у Законі України «Про психіатричну допомогу» презумп­ цію психічного здоров'я, за якою особа не може вважатися психічнохворою, доки не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та

89

іншими законами України. Тому порушення справи про визнання особи не­дієздатною за недобросовісною заявою без достатньої для цього підстави може завдати їй моральних страждань (див. коментар до ст. 23 ЦК). Законодавець надає право фізичній особі на відшкодування моральної шкоди (див. коментар ст. 1167 ЦК), однак за умови відмови суду у задоволенні такої заяви.

Стаття 40. Момент визнання фізичної особи недієздатною

1. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

2. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.

Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це, тобто, якщо рішення суду не було оскаржене, після закін­чення строку на апеляційне оскарження. Однак законодавець передбачає вик­лючення із загального правила. Так, якщо фізична особа, яка не здатна усвідом­лювати значення своїх дій та (або) керувати ними внаслідок хронічного, тяжко­го психічного розладу, уклала шлюб, договори або інші правочини, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо її психічного стану може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнаєть­ся недієздатною. Таким чином, фізична особа за таких обставин визнається не­дієздатною до набрання законної сили рішенням суду про це.

Стаття 41. Правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною

/. Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.

2. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину.

3. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в Ті інтересах вчиняє її опікун.

4. Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун (стаття 1184 цього Кодексу).

1. Одним із наслідків визнання фізичної особи недієздатною є встановлення над нею опіки. Опікун повинен відповідати вимогам, що встановлені законом до таких осіб (див. главу 6 ЦК та коментар до неї).

Рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною є підставою для вста­новлення над нею опіки. Відповідно до ст. 60 ЦК встановлення опіки над такою особою здійснюється судом, який безпосередньо й призначає конкретну особу опікуна. Оскільки здійснюється це за поданням органу опіки та піклування, при розгляді справи участь представника органу опіки та піклування є обов'язковою. До суду ним повинен бути поданий висновок, в якому визначається доцільність призначення тієї чи іншої особи опікуном фізичної особи, яка визнана недієздат­ною. Слід визнати неприпустимими випадки ухвалення рішення про визнання фізичної особи недієздатною без призначення опікуна. Після набрання рішенням законної сили його копія надсилається до відповідного органу опіки та піклуван­ня для здійснення контролю за виконанням опікуном своїх обов'язків.

90

У судовому порядку також вирішується питання про звільнення опікуна від виконання його повноважень та призначення за поданням органу опіки та піклу­вання іншої особи, про що постановляється ухвала (ст. 241 ЦПК).

2. У зв'язку із визнанням фізичної особи недієздатною, вона не вправі вчиня­ ти правочинів, тобто дій, які спрямовані на набуття, зміну або припинення ци­ вільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК). При цьому на відміну від малолітньої осо­ би, над якою також встановлюється опіка (ст. 31 ЦК), недієздатна фізична особа не має права вчиняти жодних правочинів. Ряд правовідносин у зв'язку із визнан­ ням фізичної особи недієздатною взагалі припиняються. Так, згідно із ст. 15 СК сімейний обов'язок особистого немайнового характеру особи, яка визнана судом недієздатною, припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.

У разі вчинення недієздатною фізичною особою правочину без згоди на це опікуна, цей правочин вважається нікчемним. Водночас на вимогу опікуна право-чин, вчинений недієздатною особою, може бути визнаний судом дійсним, якщо буде доведено, що він вчинений на користь недієздатної особи (ст. 226 ЦК).

3. Для того, щоб забезпечити охорону особистих майнових прав фізичної особи, яка визнана судом недієздатною, опікун наділяється повноваженнями щодо вчи­нення правочинів від імені та в інтересах підопічного, причому як самостійно, так і за попередньою згодою органу опіки та піклування (ст. 71 ЦК). До призначення опікуна над фізичною особою опіку здійснює відповідний орган опіки та піклуван­ня (ст. 65 ЦК). Відповідно до статей 14, 15 СК опікун здійснює сімейні права не­дієздатної особи та виконує майновий обов'язок недієздатної особи за її рахунок.

4. Одним із елементів дієздатності учасника цивільних відносин є деліктоз-датність. Для фізичних осіб вона не виникає одночасно із дієздатністю. Особи, які визнані судом недієздатними, вважаються неделіктоздатними, тобто таки­ми, що не можуть нести цивільно-правову відповідальність за завдану шкоду. У цьому випадку безпосередньо опікун зобов'язаний відповідати за шкоду, завда­ну недієздатною фізичною особою, у порядку, встановленому загальними поло­женнями про деліктну відповідальність із врахуванням особливостей, визначе­них ст. 1184 ЦК.

Стаття 42. Поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною

/. За заявою опікуна або органу опіки та піклування суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана недієздатною, і припиняє опіку, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

2. Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визна­на недієздатною, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

(Стаття 42 із змінами, внесеними згідно із Законом України №2798-IV від 06.09.2005 p.)

1. Ухвалення рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною та набрання ним законної сили не означає, що така фізична особа визнана недієздат­ною назавжди, довіку. Визнання фізичної особи недієздатною можливе лише за наявності встановлених законом підстав (ст. 39 ЦК).

91

Час, протягом якого фізична особа, визнана недієздатною, обмежується мо­ментом набрання законної сили про це рішенням суду (ст. 40 ЦК) та моментом набрання законної сили рішення суду про поновлення фізичної особи у дієздат­ності.

Обов'язковою підставою для поновлення фізичної особи у дієздатності є не тільки видужання чи значне поліпшення її психічного стану, а саме те, що такі позитивні зміни дозволяють їй усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, при цьому обов'язково повинно бути встановлено, що наявні обидва еле­менти вольової поведінки особи: психічна здатність оцінювати свої дії та психо­соматична здатність керувати ними. При відсутності одного з цих елементів пи­тання про поновлення фізичної особи у дієздатності позитивно вирішити не­можливо.

З приводу поновлення фізичної особи у дієздатності суд відкриває самостійне провадження, в якому як преюдиційний акт розглядається рішення суду про визнання цієї фізичної особи недієздатною.

За загальними правилами цивільного процесуального законодавства, суд, який ухвалив рішення, не вправі його змінити чи скасувати. Однак у зв'язку із специ­фікою справ окремого провадження взагалі та справ про визнання фізичної особи недієздатною зокрема, рішення про визнання фізичної особи недієздатною може бути скасоване. Пояснюється це особливістю повноважень суду при розгляді та­ких справ. У цьому випадку не розглядається питання про наявність чи відсутність підстав для визнання фізичної особи недієздатною, а з'ясовується, чи існують підстави для поновлення такої особи у дієздатності. Суд не переглядає свого влас­ного рішення. У випадку ж виникнення сумніву щодо законності та (або) обґрун­тованості рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною, не постає пи­тання про її поновлення у дієздатності, а відбувається перегляд рішення суду в апеляційному та касаційному порядку чи у зв'язку з винятковими обставинами, передбаченими цивільним процесуальним законодавством.

Коментованою статтею визначається коло заявників, котрі наділені законом правом на звернення до суду із заявою про поновлення фізичної особи у дієздат­ності. Ними є опікун або органи опіки та піклування. Тобто, цивільний закон не визнає права на звернення до суду за особою, яка визнана судом недієздатною. Це правило закріплено у цивільному процесуальному законодавстві (ст. 241 ЦПК).

Одним із наслідків поновлення фізичної особи у дієздатності є припинення опіки над нею у зв'язку з тим, що відпала потреба у застосуванні такого способу подолання недостаючого обсягу цивільної дієздатності.

2. Коментована стаття містить бланкетне посилання на цивільне процесу­альне законодавство щодо підстав поновлення фізичної особи у цивільній дієздатності. Порядок і процедура вирішення цього питання регулюються ст. 241 ЦПК. Обов'язковою умовою у даному випадку є проведення судово-психіатрич­ної експертизи, яка повинна засвідчити значне поліпшення стану здоров'я фізич­ної особи або її видужання (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздат­ним чи недієздатним» № 3 від 28 березня 1972 p.). Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається органу опіки та піклування. Воно є підставою для зняття встановлених над фізичною особою опіки чи піклування.

92

Стаття 43. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою

1. Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо про­тягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

2. Уразі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі не­можливості встановити цей місяць — перше січня наступного року.

3. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

1. Безвісна відсутність — це категорія цивільного законодавства, яка може застосовуватися у випадку, коли через тривалу відсутність фізичної особи відно­ сини, які виникли за її участю, набули невизначеності. Безвісну відсутність слід відрізняти від пропажі безвісти фізичної особи.

Можливість визнання фізичної особи безвісно відсутньою не є самоціллю. Вона необхідна для забезпечення стійкості та визначеності цивільних відносин та захисту прав і законних інтересів їх учасників. Метою введення норми ст. 43 ЦК є усунення негативних цивільно-правових наслідків такої відсутності.

Підставою для звернення до суду щодо вирішення питання про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, є строк, протягом якого відсутні будь-які відомості про таку особу. Цей строк повинен бути не менше одного року, а відтак, у разі звернення до суду із заявою до закінчення річного строку суд повинен відмовити у її задоволенні.

При цьому слід брати до уваги відсутність особи у місці її постійного прожи­вання. Якщо ж вона не має постійного місця проживання в Україні, не може ви­рішуватися і питання про визнання її безвісно відсутньою.

Ще однією особливістю при розгляді таких питань є не просто фактична відсутність особи у місці її постійного проживання. Обов'язковою підставою є відсутність відомостей про її місце перебування. Не може вирішуватися питан­ня про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, якщо особа хоча і відсут­ня, але є інформація про місце її перебування.

2. Початок безвісної відсутності фізичної особи може бути відомий заявни­ ку або іншим особам (від'їзд із місця проживання, отримання останнього листа тощо). У цьому випадку встановлений законом річний строк обчислюється за загальними правилами обчислення строків у цивільному праві (ст. 253 ЦК). Перебіг такого строку починається з моменту наявності останніх відомостей про особу та (або) її місце перебування.

У ряді випадків момент відсутності особи у місці її постійного проживання встановити складно або взагалі неможливо. Для цього випадку існують правила, що вказують на момент початку перебігу строків відсутності особи: а) якщо заяв­нику чи іншим особам невідомий конкретний день певного місяця; б) якщо не­відомим є і конкретний день, і конкретний місяць у межах календарного року такої відсутності. У першому випадку моментом початку такого строку буде перше число місяця, яке слідує за місяцем, в якому отримано останні відомості про зниклу фізич­ну особу (тобто, якщо останні відомості отримані, наприклад, на початку лютого

93

місяця, то моментом початку перебігу такого строку буде 1 березня цього ж року). У другому випадку, початком перебігу строку відсутності особи буде 1 січня року, наступного за роком отримання останніх відомостей про особу.

3. Коментована стаття містить бланкетне посилання на цивільне процесуаль­ не законодавства щодо підстав, процесуального порядку при розгляді цього пи­ тання. Цей порядок регулюється главою 4 розділу IV ЦПК. Так, відповідно до ст. 246 ЦПК встановлена альтернативна підсудність цієї категорії справ окремого провадження. Заява про визнання особи безвісно відсутньою може подаватися до суду за місцем проживання заявника, за останнім відомим місцем проживання (перебування) зниклої особи або за місцезнаходженням майна такої особи.

Коментована стаття не визначає кола осіб, які можуть звернутися до суду із заявою про визнання фізичної особи безвісно відсутньою. ЦПК передбачено, що таким правом наділяються особи, які у поданій до суду заяві обґрунтують мету, заради якої їм необхідно визнати фізичну особу безвісно відсутньою (ст. 247). Тобто, підставою для звернення до суду є зв'язок між безвісною відсутністю фізич­ної особи та порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів заявника.

У якості заінтересованих осіб можуть виступати особи, для яких рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою може стати підставою для ви­никнення, зміни чи припинення їх власних прав та обов'язків.

4. Правові наслідки визнання особи безвісно відсутньою мають значення не тільки для цивільних відносин, але й ряду інших. Так, відповідно до ст. 37 Зако­ ну України «Про пенсійне забезпечення» положення щодо призначення пенсій у разі втрати годувальника поширюються на сім'ї безвісти відсутніх, якщо без­ вісна відсутність годувальника засвідчена у встановленому порядку. Діти батьків, які визнані у судовому порядку безвісти відсутніми, приймаються у будинки дитини у порядку, встановленому Типовим положенням про будинок дитини, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 18 травня 1998 р. № 123. Відповідно до ст. 107 СК, якщо один із подружжя визнаний безвісно відсутнім, то за заявою іншого із подружжя, шлюб розривається державним ор­ ганом реєстрації актів цивільного стану.

Стаття 44. Опіка над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце перебування якої невідоме

/. На підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсут­ньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку.

2. За заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування над май­ном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, опіка може бути вста­новлена нотаріусом до ухвалення судом рішення про визнання Ті безвісно від­сутньою.

3. Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, приймає виконання цивіль­них обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах.

4. За заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої не-

94

відоме, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов'язані утримувати,