- •Науково-практичний коментар цивільного кодексу україни
- •Авторський колектив
- •Глава 1 Цивільне законодавство України
- •4. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.
- •1. Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм діло вого обороту.
- •2. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.
- •Глава 2
- •Підстави виникнення цивільних прав
- •Та обов язків. Здійснення цивільних прав
- •Та виконання обов'язків
- •Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.
- •Глава з Захист цивільних прав та інтересів
- •Підрозділ 1
- •Глава 4 Загальні положення про фізичну особу
- •Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом.
- •Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.
- •Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
- •Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання Ті опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.
- •Фізична особа може мати кілька місць проживання.
- •2) Здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.
- •2. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.
- •Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.
- •Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.
- •Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі.
- •У разі припинення фізичною особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо суд поновлює її цивільну дієздатність.
- •Піклування, встановлене над фізичною особою, припиняється на підставі рішення суду про поновлення цивільної дієздатності.
- •Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.
- •5. Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також у разі появи фізичної особи, місце перебування якої було невідомим.
- •Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.
- •Глава 5 Фізична особа—підприємець
- •Глава б Опіка та піклування
- •Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави.
- •Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного.
- •Опікун зобов 'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.
- •Суд, якщо він призначив піклувальника, або орган опіки та піклування може звільнити піклувальника від його повноважень за заявою особи, над якою встановлено піклування.
- •Підрозділ 2 юридична особа
- •Глава 7 Загальні положення про юридичну особу
- •2. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.
- •3. Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.
- •4. Юридична особа може бути створена шляхом примусового поділу (виді лу) у випадках, встановлених законом.
- •2. До виділу застосовуються за аналогією положення частин першої, другої та четвертої статті 105 та положення статей 106 і 107 цього Кодексу.
- •Глава 8 Підприємницькі товариства Параграф 1. Господарські товариства
- •1. Загальні положення
- •2. Повне товариство
- •3. Командитне товариство
- •4. Товариство з обмеженою відповідальністю
- •3. Найменування товариства з обмеженою відповідальністю має містити найменування товариства, а також слова «товариство з обмеженою відповідальністю».
- •2. Загальні збори товариства з обмеженою відповідальністю можуть фор- д°г мувати органи, що здійснюють постійний контроль за фінансово-господарсь- ии1 кою діяльністю виконавчого органу. Ся ]
- •Порядок проведення аудиторських перевірок діяльності та звітності товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється статутом товариства і законом.
- •5. Публічна звітність товариства з обмеженою відповідальністю про резуль- ч тати його діяльності не вимагається, крім випадків, встановлених законом. F
- •2. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (Ті частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено ста тутом товариства.
- •Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише у тій частині, в якій її уже сплачено.
- •2. Звернення стягнення на всю частку учасника в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю припиняє його участь у товаристві.
- •5. Акціонерне товариство
- •Найменування акціонерного товариства має містити його найменування і зазначення того, що товариство є акціонерним.
- •Особливості правового статусу акціонерних товариств, створених у процесі приватизації державних підприємств, встановлюються законом.
- •Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства шляхом купівлі та погашення частини акцій допускається, якщо така можливість передбачена у статуті товариства.
- •Зменшення акціонерним товариством статутного капіталу нижче від встановленого законом розміру має наслідком ліквідацію товариства.
- •Глава 9
- •3. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.
- •Автономна Республіка Крим може створювати юридичні особи публічного права (навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.
- •Глава 10
- •Органи та представники, через яких діють
- •Держава, Автономна Республіка Крим,
- •Територіальні громади у цивільних відносинах
- •Глава 11
- •Відповідальність за зобов'язаннями держави,
- •Автономної Республіки Крим,
- •Територіальних громад
- •Об'єкти цивільних прав
- •Глава 12 Загальні положення про об єкти цивільних прав
- •Глава 13 Речі. Майно
- •Правила поводження з тваринами встановлюються законом.
- •Тварини, занесені до Червоної книги України, можуть бути предметом цивільного обороту лише у випадках та порядку, встановлених законом.
- •2. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
- •Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.
- •Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
- •Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.
- •Підприємство або його частина можуть бути об єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.
- •Глава 14 Цінні папери
- •2. До особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять у сукупності усі права, які ним посвідчуються.
- •Глава 15 Нематеріальні блага
- •Глава 16. Правочини
- •Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасу'вальна обставина).
- •Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.
- •Якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала.
- •2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
- •2. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
- •Глава 17 Представництво
- •Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє.
- •3. Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа.
- •Повноваження комерційного представника можуть бути підтверджені письмовим договором між ним та особою, яку він представляє, або довіреністю.
- •Особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності встановлюються законом.
- •Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи.
- •Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою цієї статті.
- •Глава 18 Визначення та обчислення строків
- •Глава 19 Позовна давність
- •Позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.
- •Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.
- •Глава 20
- •7. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
- •Глава 21 Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи
- •Фізична особа зобов'язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з інших джерел.
- •Фізична особа може бути зобов'язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством.
- •Фізична особа має право на безпечні для неї продукти споживання (харчові продукти та предмети побуту).
- •Фізична особа має право на належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання тощо.
- •Глава 22 Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи
- •Фізична особа має право на транскрибований запис її прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції.
- •3. Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом.
- •2. Якщо фізична особа позувала авторові за плату, фотографія, інший художній твір може бути публічно показаний, відтворений або розповсюджений без її згоди.
- •3. Фотографія може бути розповсюджена без дозволу фізичної особи, яка зображена на ній, якщо це викликано необхідністю захисту її інтересів або інте ресів інших осіб.
- •2. Фізична особа має право на вільний вибір сфер, змісту та форм (способів, прийомів) творчості.
- •Фізична особа не може бути видворена з обраного нею місця перебування, доступ до якого не заборонений законом.
- •Законом можуть бути встановлені особливі правила доступу на окремі території, якщо цього потребують інтереси державної безпеки, охорони громадського порядку, життя та здоров'я людей.
- •Глава 23 Загальні положення про право власності
- •2. Особливим видом права власності є право довірчо)' власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.
- •Держава не втручається у здійснення власником права власності.
- •Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
- •Особливості здійснення права власності на національні, культурні та історичні цінності встановлюються законом.
- •Глава 24 Набуття права власності
- •3. Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною дав ністю, крім випадків, встановлених статтями 336, 338, 341 і 343 цього Кодексу.
- •5. Положення цієї статті не поширюються на осіб, які виявили скарб під час розкопок, пошуків, що проводилися відповідно до їхніх трудових або договірних обов'язків.
- •Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.
- •4. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
- •Глава 25 Припинення права власності
- •Викуплена пам'ятка історії та культури переходить у власність держави.
- •Викупна ціна пам'ятки історії та культури визначається за згодою сторін, а в разі спору — судом.
- •Глава 26 Право спільної власності
- •5. Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.
- •Суб'єктами права спільної сумісно)' власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.
- •Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
- •Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
- •Глава 27 Право власності на землю (земельну ділянку)
- •Глава 28 Право власності на житло
- •Глава 29 Захист права власності
- •Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
- •3. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
- •Глава зо Загальні положення про речові права на чуже майно
- •Глава 31 Право володіння чужим майном
- •Глава 32 Право користування чужим майном
- •Глава 33 Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб
- •2. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.
- •Глава 34 Право користування чужою земельною ділянкою для забудови
- •Право користування земельною ділянкою, наданою для забудови, може бути відчужене землекористувачем або передаватися у порядку спадкування.
- •Право користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути встановлено на визначений або на невизначений строк.
- •2. Власник земельної ділянки має право володіти, користуватися нею в обсязі, встановленому договором із землекористувачем.
- •Глава 35 Загальні положення про право інтелектуальної власності
- •Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
- •4. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом.
- •Глава 36 Право інтелектуальної власності на літературний, художній та іншій твір (авторське право)
- •Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має самостійне значення.
- •Відносини між співавторами можуть бути визначені договором. У разі відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно.
- •Твір не може бути опублікований, якщо він порушує права людини на таємницю Ті особистого і сімейного життя, завдає шкоди громадському порядку, здоров ю та моральності населення.
- •Ніхто не має права опублікувати твір без згоди автора, крім випадків, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
- •У разі смерті автора його правонаступники мають право на опублікування твору, якщо це не суперечить волі автора.
- •Глава 37
- •Право інтелектуальної власності на виконання,
- •Фонограму, відеограму та програму (передачу)
- •Організації мовлення (суміжні права)
- •2. Суб 'єктами суміжних прав є також інші особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону.
- •Оренда оригіналу чи примірника запису виконання;
- •Забезпечення засобами зв язку можливості доступу будь-якої особи до записаного виконання з місця та в час, обраних нею.
- •2. Використанням виконання є також інші дії, встановлені законом.
- •Глава 38 Право інтелектуальної власності на наукове відкриття
- •Глава 39 Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок
- •Об'єктом корисної моделі може бути продукт ( пристрій, речовина тощо) або процес у будь-якій сфері технології.
- •Законом можуть бути встановлені продукти та процеси, які не є придатними для набуття права інтелектуальної власності на них відповідно до цієї статті.
- •Обсяг правової охорони визначається формулою винаходу, корисної моделі, сукупністю суттєвих ознак промислового зразка.
- •Умови та порядок видачі патенту встановлюються законом.
- •Глава 40 Право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми
- •Глава 41 Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію
- •Глава 42 Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин
- •Автор сорту рослин, породи тварин;
- •Інші особи, які набули майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин за договором чи законом.
- •Глава 43 Право інтелектуальної власності на комерційне найменування
- •Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом.
- •Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються.
- •Глава 44 Право інтелектуальної власності на торговельну марку
- •Глава 45 Право інтелектуальної власності на географічне зазначення
- •Глава 46 Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю
- •2. Органи державної влади зобов 'язані охороняти комерційну таємницю також в інших випадках, передбачених законом.
- •Книга третя
- •Коментар цивільного кодексу україни
- •09117, М. Біла Церква, вул. Леся Курбаса, 4.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров я, в якому вона проживає.
Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання Ті опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Фізична особа може мати кілька місць проживання.
і. При визначенні поняття «місце проживання» законодавець передбачає обов'язкову відповідність таким основним вимогам:
а) це повинен бути житловий будинок, квартира, інше місце проживання (гур тожиток, готель, будинок сімейного типу, будинок пристарілих, будинок-інтер- нат, будинок відпочинку, лікарня, пансіонат тощо);
б) дане приміщення повинно бути придатне для проживання у ньому фізич них осіб;
в) це приміщення повинно знаходитись у відповідному населеному пункті;
г) у такому приміщенні фізична особа повинна проживати постійно, пере важно або тимчасово.
Відповідно до ст. 389 ЦК під поняттям «житловий будинок» необхідно розуміти будівлю капітального типу, споруджену з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначену для постійного у ній проживання. Згідно із ч. 1 ст. 382 ЦК квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.
Місцем проживання може бути також гуртожиток (спеціально споруджені або переобладнані житлові будинки, які призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання) та готель (підприємство будь-якої форми власності, яке надає сервісні послуги).
Суттєве значення має така ознака місця проживання фізичної особи, як відповідність санітарним та технічним нормам, а також правилам пожежної безпеки тощо. Це ознака придатності приміщення для проживання фізичної особи.
За місцем проживання визначається місце знаходження особи. Останнє обумовлено впровадженням в Україні адміністративно-територіального устрою, відповідно до якого уся її територія поділена на 25 областей та Автономну Республіку Крим. Місце проживання встановлюється за певною адресою: у відповідному селі, селищі чи місті, у межах конкретної адміністративно-територіальної одиниці.
Оскільки законодавець не визначає конкретного темпорального відрізку часу, протягом якого фізична особа повинна знаходитись у місці свого проживання, вбачається, що до уваги слід брати не стільки строк цього проживання, скільки
71
намір особи. Наприклад, коли фізична особа переїздить в інше приміщення з метою подальшого постійного проживання, то, незважаючи на відносно недовгу тривалість такого проживання, це приміщення повинно розглядатись як місце проживання, оскільки у ньому вона має намір здійснювати своє подальше постійне проживання.
У нормах ст. 29 ЦК немає прямої вказівки на те, що місце проживання фізичної особи повинно перебувати у неї на праві власності. А це означає, що фізична особа може мати місце проживання і на інших підставах. Наприклад, члени сім'ї власника житлового будинку мають право проживати разом з ним (ст. 405 ЦК).
Основне значення місця постійного проживання особи полягає в тому, що:
у разі відсутності фізичної особи чи відомостей про місце її перебування впродовж певного строку у місці постійного її проживання, заінтересованими особами може порушуватись питання про визнання її безвісно відсутньою чи про оголошення її померлою (статті 43, 46 ЦК);
за місцем проживання фізичної особи, як правило, встановлюється опіка чи піклування над нею (ст. 62 ЦК);
за місцем проживання кредитора виконується грошове зобов'язання (п. 4 ч. 1 ст. 532 ЦК);
за місцем проживання боржника виконуються зобов'язання, якщо інше місце їх виконання не встановлено законом (п. 5 ч. 1 ст. 532 ЦК);
за місцем проживання фізичної особи, яка запропонувала укласти договір визначається місце укладення цього договору (ст. 647 ЦК);
за місцем останнього проживання спадкодавця відкривається його спадщина (ч. 1 ст. 1221 ЦК) тощо.
Однак слід звернути увагу на те, що те місце проживання, яким оперує законодавець у коментованій статті, можна вважати певним чином місцем проживання у приватноправовому розумінні. Річ у тім, що чинне законодавство містить ще одне, так зване публічно-правове визначення місця проживання. Так, відповідно до ст. З Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» під поняття «місце проживання» підпадає адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Поряд з ним законодавець вводить ще й інше поняття — «місце перебування», під яким розуміється адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік. Відмінність між вказаними поняттями є очевидною. Адже якщо в розумінні коментованої статті місцем проживання вважається відповідне приміщення, що чітко визначене та має належну поштову адресу, то в публічно-правовому це є сама адміністративно-територіальна одиниця, тобто АРК, область, район, місто, район у місті, селище чи село де особа фактично перебуває (місце перебування).
2. Коментована стаття проголошує право фізичної особи, яка досягла 14 років вільно обирати місце свого проживання. Більш детально це право регламентоване ст. 310 ЦК. Однак відповідно до ст. 13 Закону України «Про вільний вибір місця проживання та свободу пересування», вільний вибір місця проживання фізичними особами, які досягли 14 років, може обмежуватись в адміністративно-територіальних одиницях, які знаходяться: а) у прикордонній смузі; б) на те-
72
риторіях військових об'єктів; в) у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом; г) на території, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності; д) на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан.
Окрім цього, вільний вибір місця проживання відповідно до вказаного Закону обмежується щодо: а) осіб, які не досягли 16-річного віку (хоча це положення за своїм змістом суперечить положенню коментованої статті); б) осіб, до яких згідно із процесуальним законодавством застосовано запобіжні заходи, пов'язані з обмеженням або позбавленням волі; в) осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі; г) осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом; д) осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню; є) іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України.
3. Стаття 29 ЦК закріплює також низку інших можливих обмежень щодо вільного вибору місця проживання фізичною особою. До таких обмежень відно ситься так зване легальне місце проживання, яке визначається законом: для фізичних осіб у віці від 10 до 14 років; фізичних осіб до 10 років; недієздатних фізичних осіб.
Що стосується місця проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років, то законодавець визначає його як: місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає; місце проживання опікуна; місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає.
При цьому таке місце проживання буде визнаватись легальним лише за умови, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років визначається органом опіки та піклування або судом, у порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до положень коментованої статті місце проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, визнається: місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає; місце проживання опікуна; місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
І ще одним легальним місцем проживання законодавець визнає місце проживання недієздатної особи, яке визначається як місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.
4. Стаття 29 ЦК закріплює норму, відповідно до якої фізична особа може мати декілька місць проживання. Однак ця норма повинна поширюватись вик лючно на місце проживання у розумінні цієї статті, і аж ніяк не на місце прожи вання фізичної особи з урахуванням положень Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», оскільки відповідно до нього,
73
фізична особа може мати лише одне місце проживання, за яким вона повинна бути зареєстрована.
Стаття ЗО. Цивільна дієздатність фізичної особи
/. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.
Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
2. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.
1. Стаття ЗО ЦК визначає поняття однієї із найбільш фундаментальних кате горій цивільного права — дієздатності фізичної особи. Під поняттям «цивільна дієздатність» законодавець у коментованій статті розуміє здатність фізичної особи своїми діями: а) набувати для себе цивільних прав; б) здійснювати набуті цивільні права; в) створювати для себе цивільні обов'язки; г) виконувати ство рені цивільні обов'язки; д) нести відповідальність у разі невиконання створених для себе обов'язків.
Деякі автори висловлюють точку зору, що до складу цивільної дієздатності додатково слід включати також і здатність фізичної особи нести відповідальність за спричинену нею шкоду, а не тільки невиконання обов'язків1. На нашу думку, коли фізична особа заподіює своїми діями шкоду іншій особі, то вона вже не виконує покладений на неї ч. З ст. 13 ЦК обов'язок, відповідно до якого не допускаються дії особи з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Внаслідок цього таку складову цивільної дієздатності, як здатність фізичної особи нести відповідальність за спричинену нею шкоду, не потрібно відокремлювати, оскільки вона включає і здатність нести відповідальність у разі невиконання створених для неї обов'язків.
На відміну від того визначення цивільної дієздатності, яке наводив ЦК У РСР 1963 p., положення коментованої статті вказують на динаміку цієї юридичної категорії. Це означає, що фізична особа з метою забезпечення власних інтересів та потреб може не лише набувати цивільних прав, але й здійснювати їх. У той самий час для досягнення вказаної мети фізична особа може не лише набувати цивільних обов'язків, але й виконувати їх. Невиконання покладених на неї цивільних обов'язків за загальним принципом юридичної синхронності повинно тягнути за собою цивільну відповідальність.
2. За юридичною природою цивільна дієздатність, як і цивільна право здатність фізичної особи, є специфічним суб'єктним цивільним правом. З огля ду на зміст цивільної дієздатності законодавець абсолютно справедливо вказує, що її має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати
1 Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: В 4 т. / А. Г. Ярема, В. Я. Карабань, В. В. Кривенко, В. Г. Ротань. — К.: АСК.; Севастополь: Інститут юридичних досліджень, 2004. - Т. 1. - С 174.
74
ними. Тобто фізична особа повинна бути здатною адекватно відображати у своїй свідомості значення своїх дій та передбачати їх наслідки. Вольовий аспект даної категорії виявляється в тому, що фізична особа при здійсненні своєї цивільної дієздатності в змозі керувати своїми діями, тобто за допомогою своєї волі робити свої дії відповідними до своїх обов'язків.
У випадку, коли фізична особа нездатна усвідомлювати значення своїх дій чи керувати ними, вона може бути певним чином ущемлена в обсязі та у змісті своєї дієздатності. Таких правових наслідків неспроможності особою усвідомлювати значення своїх дій чи керувати ними законодавець передбачає декілька:
обмеження цивільної дієздатності з огляду на вік фізичної особи, що обумовлюється недостатнім досвідом для адекватного сприйняття дійсності і, відповідно, належного здійснення дієздатності в повному обсязі (статті 31—32 ЦК);
обмеження цивільної дієздатності фізичної особи з огляду на психічний розлад, на який вона страждає, чи наявність у неї певних зловживань, що унеможливлюють адекватність її поведінки (ст. 36 ЦК);
визнання фізичної особи недієздатною внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу;
обмеження дієздатності фізичної особи в частині відшкодування завданої нею шкоди, коли вона була завдана нею у стані адієздатності, зумовленої раптовою втратою усвідомлення значення своїх дій та змоги керувати ними (ст. 1186 ЦК).
3. Цивільна дієздатність на відміну від правоздатності не може бути однаковою для усіх фізичних осіб. Вона може суттєво змінюватись і за змістом, і за обсягом залежно від обставин. Обсяг дієздатності встановлюється ЦК відповідно до віку для кожної категорії фізичних осіб: повнолітніх (ст. 34 ЦК), неповнолітніх (ст. 32 ЦК) та малолітніх (ст. 31 ЦК). Окремо обсяг цивільної дієздатності може встановлюватись ЦК залежно і від інших індивідуалізуючих обставин, зокрема, таких як громадянство, стать, стан здоров'я тощо. В окремих випадках обсяг цивільної дієздатності фізичної особи може зумовлюватись її специфічним правовим статусом. Так, наприклад, кожен із подружжя при розпорядженні майном, що перебуває у праві спільної сумісної власності, повинен отримати згоду на це від іншого із подружжя. При цьому для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (ч. З ст. 65 СК).
Обмеження цивільної дієздатності можливе лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Так, наприклад, загальні підстави та порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи передбачається ст. 36 ЦК.
Стаття 31. Часткова цивільна дієздатність фізичної особи, яка не досягла чотирнадцяти років
/. Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право:
1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини.
Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає Ті фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;
75