§ 4. Орфоепія і культура усного мовлення

Орфоепія—ис розділ науки про мову, шо вивчас систему норм іітературноі вимови.

Предметом вивчення орфоепії с:

• звукові особливості мовлення (усік мокзенмя розглядається не взагалі, а тільки з погляду Його відповідності сучасним літературним нормам):

• правильна вимова зву ків мовлення (голос них і приголосних);

• правильна вимова івукосіюлучснь,

• правильна вимова окремих слів і їх форм.

Сучасні норми української орфоепії склалися історично на ос­нові вимови, властивої ссрсдіиюнаддніирянським іоворвм.

Практичне значення орфоепії винятково важливе, оскільки до­тримання орфоепічних норм, як й інших тітературннх норм, удо­сконалює мову як засіб спілкування, полегшує обмін думками. Унормована вимова є однією з оінак культури мовлення

Нивчення правильної вимови спрямовується на подолання ло­ми юк, серед яких насамперед виділяються фонематичні та фоно­логічні.

416 Роїаїл VI

Фонематичні помилка - ис порушення правильної вимови івуків. іаміна одній фонеми іншою, наприклад: вимова |с| «мість | л] вегти - лести. Такі помилки спотворюють зміст слова

Фонетичні помилки — цс суто вимовні недогляди, шо вияв­ляються у вимові рпннх варіанпв шуків: вимова |ш'| замість (с*] у словах іганмі. смоу.

Вимова мі. і осині ін>кІв

Усі голосні звуки під наголосім вимовляються чітко й вира шо: по* типово, ліан. жити. В інших іюінціях вимова голосних маг такі особливості:

1. Голосні \и\. [у] — в усіх позиціях вимовляються виразно: [в'ї'ра]. | ."і,/"її-1. [*зу)и*].

2. Звук [о] внчовлясться мірпио й здебільшого не ІМІНКМЛЬСЯ. ■інше перед склалоч і постійно наголошеним (т) внмоялягтьсі з наближенням ло [>•(: [го*лу*бка\

3. 'інуки |е|.\и\ в ненаголошеній поліції вимовляються нечітко: [е] — з наближенням до \и) [и\ — і наближенням ло [е|: [ме'та]. [мтґт'.а*].

Пам'ятайте]

Українській літературній мові невластива вимова [а] на місці немл олошемою [о|. [махори^рга'рма). Грубо пору­шує вимовну норму той. хто говорить: [ди*ре'ктшр]. іямрови'й].

Вичовя приіаіоснні івукІв

1. Дзвінкі приголосні в кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко; {норо'д], [соб]. \три'дцат\

П р ■ м 11 ■ а 1 уси овал гцяшмюспп тіамш іііпшаиЯ вуї (/] аккяиа-

лкі а [лг'іжо]. (аоЧаш), [<1 '</«>] (орфографічно «т>. аоламі амлаю).

2. Оглушуннься прийменник і префікс і- перед глухими при­тіненими: |і тів'ю'й) 1. [(шЛи'тн].

3. Префікси рої-, беї- можуть внмовлятиея дзвінко Й глухо (за­лежно ви темпу вимови): \роти\ки\ і [роеписка]. [роїшиї'ти] і \р»н'каіа'ти\.

4 Губні, шиплячі (крім поліпшених) та шдльомзнкові и кінці слон га складу вимовляються твердо: |іиов], \ві-'чич\. {• ім_т [я'убо'вйуі, \обчи\ле*н'м\.

Лише перел І'І пі приішіоспі вимовляються як наїнпм'які:

[б'Іл'], \ш'іс'т'\, \к'іно\ Подовжені шиплячі вимовляються як напівм'які \з6'Гж':а\, [рТч'у].

5. Африкати [Щ, вимовляються як неподільні івухи: [ом]віи ■■. прису\аЖ\\'вати, ни)ря[алк]ення. насоро[дж]сніоі.

Звукосполучення \д\ і [т|, [д] і \ж) вимовляються як два окремі тяуки: ві\ді\шити, т\<)і\«ітний, ясре\ді\ ІіОі«,ький. пї\<іж\ему.

6. Передньоязикові [б], [т], [с\, [ц], [ і|. (н) перед м'якими приголосними гя перед [і] вимовляються м'яко: \майб\тнє], [наш'ак\. |і '(і '|

7. Звук 1»| слід вимовляти у словак, гатунок, івагт. ґречний, ірунт. іанок. ірунтовішй. ірати (рос. решетка). іраегвати (роз­чищати) їв їй.

Внчовв звукосполучень

1. Сполучення -міґя і -мься у дієслівних формах вимовляються

як \с'.а\, [ц':а\. \т'іту'йес':а\, [у'чи*ц':а]. \пґстуиец' а) (орфо­графічно: тітуешся. учиться, листується).

2. Сполучення -дитя, -чел у дієсловах наказовою способу ви­мовляються як і/'і'ігі, Іч'го]: не \ур'і'і'с'а\, не [моро'ц'с'и] (орфо-ірафічно: не вріжся, не морочся).

3. Групи прнішккннх. що з'являються у словах внаслідок сло­вотворення, спрощуються: пройд * ніийі -* [прошти'й]. Таку ви­мову іфнголосннх іакріплюс український правопис: пісний, тижневий, якісно. Проте написання окремих слів, зокрема чис­лівників шістнадцять, шістсот, шістдесят, не відповіла' вимо­ві: [т'існа'дцатУ, [шїі.о'т|. [шізде'с'а'т]. Така ж нсвіліювід* нитті, епосіерпмться і в багатьох словах, утворених ви іншомов­них івірннх основ прешдентський [пре'яґдені 'кий]. а.-ентський [аге'нс'кий].

Пранітіа Ніагма їм еврошувлься муюсаоаучешм \**р\, [гщр]. \оярУ | Я^фиЯВВВВ, іИЗгчррч. \(Пр)ава

Вимова слів івшомовиого походження

Іншомовні слова в українській мові фоіклично Й граматично алапгуються, проте деякі з них характеризуються орфоепічними особливостями:

І. Голосні [.і та |и| слід завжди вимовляти відповідно до їх написання. Після приголосних [д], [т\. [і], [с\, [ц\. [р\. [ж]. [ч\. [ш] постійно внмовля'ться \и]. а не [і] тираж, режим, шифр.

Початковий [і] вимовляється чітко, а наближена до [и] вимова [і] е орфоепічною ПОМИЛКОЮ.

2. В іншомовних словак неваголошский [о] ніколи ис иерехс-днть в [у]: документ, корупція, доручення (навіть перед складом з постіЙво наголошеним [>]).

3. Ненаголошепі [е], [и] після приголосних вимовляються з на­ближенням ло [и], [е]: [те*нде'ни'іші}.

•гнавша 234. ЗДтшоскть телефонну розмову вчителя з батьками (ма­тір'ю чи батмом) учня,

влрма 239. Усно амодалюйгв ситуацію в) знайомства; б) пред­ставлення.

■права 296. наомтії типи візитних карток та з якою мстою їх можна вм*осл*стап*.

* а

1>

Українсьісг>американсл.їсе товарнство з обмеженою вілповІдальністю «Престиж інформ»

пр. Першоги. ЗО,

т« /фис {044) 274-89 76

	костюк	'- І/'1'
та:-'»»	Павло Іванович
г.- ».*//»•.**•
		и. \'«рі ів

ii-ч!"

,,,, ТИЩЕНКО 1тЛ$1*Пг**** Ольга Іванівна

лі С"

г ■». -

ЧИ*

. г*с. .

Тея.2:34і2-3«

_ £»

¹' * ГТЇТЧРПЯ ■>ч.^иесгер<ч»,3

ЛЧ^уЛ м.КиЛ, 03057

МАКАРЕВИЧ Сергій Олександрович _е директор

тсл./ф*к <044) 446-40-21

■орав» 237. Прочитайте вголос текст за правилами української літературно! вимови. Проаналізуйте вимову голосних та приголосних звуків.

На початку бесіди слід передусім заручитися прихильністю сйоґоспів­бесідника: якаю ви зустрічаєтеся вперше, треба тазннайині оозиааюмн-тнсь, викликати до себе симпатію, а ажс потім, дебмзшясь його уваги, мовна викладати свої думки, аргументи» наміри» міркутмціня. Читач, пев­на, пам'ятає, що бесіда як ферма слідкування складається зі вступної, осеовної й задершальиої частик. Так-от; саме початок рожояи яііиТрає особлнау роль у створенні сорнятлнвої атмосфери спілкування, Істотна позначається на подальшому перебігу розмови і, безумовно, на її резуль­татах. Проте наненльаішмй фгунеетневлртооатжвкдаие^тн ва початку розмови,бо ж ідеться не про письмове повідомленая, де нййосрскошнвіші докази традіщійж>розмйітлтоть спочатку, щоб викликати інтерес у читача і бажанні довідатися, ідо там далі У оесіді аіч-на-віч краще приберегти переконливі докази на кінець розмови, щоб <шгтиг©ломішсгю> нкмн парт­нера зненацька, коли він трохи втратить піїпьиість і буде оереюямшЙ, що нічого цікавого вже не буде. Л ось про надзвичайну важливість кеяер-бальнмх форм взаємодії саме на початку бесіди не треба забувати, бо з виразу обличчя, пози, вітального жесту можна скласти певне враження про свого гіаржера — орнязне, байдужо чн вороже — довідатись про рівень його культури і навіть про ставлення до мети зустріч:. Більшість дослід­ників погоджується, що словами передається а основному інформація, а ставлення до неї висловлюється задопомогоюжестіе.міміки тощо, до того ж ьербальнніі компонент розмови займає 35 %, а (клзербааьвшй — 65 % часу, кує одне: коли почнете бесіду з докладного викладу позиції свого еоівроз мовника, твердить Андре Моруа, тни самим виб'єте грунт у нього а-оід ніг.

Щоб досягти мети бесіди, вн маєте з першого до останнього слова іодірнмуввти лсихолосічниЙ контакт зі своїм спіарозмовнизом, викли­каючи й постійно стимулкночн в нього заліладлекіст* рошоесю. Слід "''ян&ати н* шугоне тільки 5а доос**огоюяогікл, розумовю мігжуьань,ай шати його почутті. Адже сняьні емо ції завжди позначаються ва думках,

нідоію залишаються в нам'яті. Ті ви не повниш виходити та межі так­товної повелиш шд час розмови — не слід влаштеяп/вати СВОфІДНОГО міш-цвзу з голосними витухамм, мДяими запевненнями чи. іивіпиги. і гіркими сльозами (Оіки Корміяка)