С. В. Шевчук

УКРАЇНСЬКЕ

ДІЛОВЕ МОВЛЕННЯ

ПІДРУЧНИК

кітосрОжгно Мшіїтері-тваи освіти і науки України

київ Літера 2003

Чаїверджсііо Міністерством освіт і науки України (протоми) рішення колегії № ІЛІ-Ш9 від 16.04.2002)

Рецензенти:

ІД.'Д. ЛобоОаІ, д-р філей, наук > і- міжі аришшй університет паві-

Г. X- Щербатих, канд. фіші, па і£ї Мікттпут української мовн ПАН Укт ї*н)._ д О. Д. Гарбу*, д-р Іст. наук СІ ? !

(Український державний університет ларчоаі ь;7\4ояЬпіп)

лл • -

Шевчук С. В.

Ш 37 Українське ділове мовленії*: Підручник. — К.: Літера ЛІД, 2003. - 480 с

%6-7543-25-0

Підручник місшіь відомості про егнлі і уиеної української літературної мови, юкремоофіційно-ліловий. Наве.існокласифіка­цію ділових паперів та вимоїн до їх складання, зраїки оформленій ріишх вилш документів, а іакож пов'гишін ї темою ісорсіичіпій матеріал її сучасіюї українськиї мови. С исісмл вправ і «вдані* ИВС на меті як набуття студентами навичок складання ріишх ділових паперів, тав і іакрішісння чіань і мови

Для студентів вишні; іаклддіа освіти, а іаюж для учши ліцеїв, іімиапи. учителів шкіл. Станс у пригоді працівникам органі иіщй та установ.

БЬК НІ.2 УКР-5-923

ИЇМ 966-7543-25-0

ос в Шевчук.Золі

О «Літера Л7Л», 2001

ПЕРЕДМОВА

У лобу творення незалежної держави, у ів'язку із закріпленням Конституціпо України статусу української мови як державної, питання культури мовлення я Україні набувають особливої ваги. Шігршзс коло тих. хто розмовляє, пише ґі читає українською мовою як рілною. Писемне спілкування в державному, суспільному, полі­тичному, господарському житті, в лілових вілносинах між орга­нізаціями та установами також переходить на українську мову. Цс спричиняє появу чималої кількості помилок і на певний час знижує рівень культури мовлення в загальнонаціональному вимірі.

Пропонований підручник з українського лілового мовлення — тсореіично-практичішй. У ньому послідовно викладено теоретич­ний матеріал, подано систему вправ і завдань та зразки лілових паперів.

Теоретична частина містить такі розділи: «Вступ», ••Загальні вимоги до складання й оформлення документів». «Документація щодо особового складу», "Інформаційні документи», «Документи з господарсько-договірної діяльності», «Обліково-фінансові доку­менти» та «Усне ділове спілкування». Подано також відомості про складні випадки правопису найуживаніших у ділових паперах слів чи словосполучень, пояснено особливості стилістичною викори­стання слів, основні риси синтаксису.

Під час вивчення писемного ділового мовлення обов'яіково слід повторювати Й пунктуаційні норми української мови, адже будь-яка пунктуаційна помилка тією чи тією мірою порушує зміст висловлювання. Досконале знання пунктуаційних норм полегшу? писемне спілкування людей, сприяє піднесенню загальної мовної культури. Отже, поряд з орфографічними правилами подаємо й правила вживання розділових знаків.

Практична частина підручника спрямована на те, щоб студенти та учні набули навичок укладання конкретних документів, засвоїлн правописні норми, правила складання лілових паперів. Цьому сприяють різноманіпіі вправи н завдання, призначені як для аупи-юрною виконання, так і дія самостійної роботн. Значна частина вправ у підручнику — узагальнювального характеру Виконання їх передбачає груніовне інання теорії.

У підручнику подано тражн лілових папсрІн і витвореними на них рсквпктами Ними можна ефективно послуговуватися на всіх етапах вивчення матеріалу; піл час укріплення шані., для поточної перевірки роботи студентів та учнів як олннм п внлів контрольних робіт. У підручнику подано вправи на редагування текстів, шо сприятиме вихованню у студентів чуття слова, граматичної форми. \ ваги до стилістично точною вживання їх у мовленні. І Іісля основ­них ієн і розділів умішено «питання для самоконтролю та тексти лля контрольних і навчальних диктшпііі.

Засвоїти сучасну словникову граматичну чи мовну норму допо­можуть рубрики «Як правильно?». «Запам'ятанії: відповідники стійких вираив». «Запам'ятайте іначсння ісрмінів». Наприкіниі посібника вміщено варіанти контрольних робіт, а також «Росій­сько-утераїнський словник лілового мовлення», в якому подано слова, словосполучення й вираіи, в яких сіуденгн та учні нри-пускаюгься найбільше помн.юк.

ВСТУП

§ 1. Українська мова — національна мова українського народу

ИМ — ис «характерний лля людського суспільства специ­фічний вид шахової діяльності, пий полятас у застосуванні істо­рично усталених у певній етнічній спільноті артикуляшйно-зву-кових актів лля позначення явиш об'єктивної дійсності з метою обміну між членами спільнот інформацією»¹,

Вона г однією з найістотніших ознак нації і реально існує як мовна ліяльність членів відповідної етнічної спільноти.

Мова найважливіший, універсальний засіб спілкування, органіїашї та координації всіх видів суспільно* діяльності: галун виробництва, побуту, обслуговування, культури, освіти, науки.

Українська мова — глина національна мова українського на­роду. Не» послушвуються також українці, які проживають за ме­жами України: у Росії. Ьілорусі, Казахстані. Паїьші. Словаччині. Румунії. Канаді. СШЛ. Австралії та інших країнах. Українська мова входить до наніїоширенішнх мов світу, нею розмовляє близь­ко 45 мільйонів людей. Вона належить ло східної групи слов'ян­ських мов. шо входять до ііьіогвропейськоі мовної сім'ї

Відповідно до стагп 10 Конституції України, прийнятої Вер­ховною Радою 28 червня 1946 року, украпи ька мова є державною мовою в Україні, «держава ибсшсч>' всебічний розвиток і ф>нк-шоиувакнч української мови в усіх сферах суспільною життя на всій тсриіігрії України»

Державна мова не «икрипсна іродішию або законодаа-ством мова, вживаній якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, па шдприімствах. у закладах оевтти. науки, культури, у сферах ів'язку та інформатики)»².

¹ ВмТЯВВдЗИИ ммш. ВВВВВВЯЗВЯВВЯ - К Уц>. скім-юаиіа. 2000 — С ЛЯ.

¹ Тої гш. - С 126

Термін «державна чова» іяаився в часи виникненні наию-нальннх держав, Звичайно, в однонаїпональннх держввах немає нсобхідиосп конституційного закріплення державної мови В бага­тонаціональних країнах статус державні)) здкріилюгться за мовою більшості населення.

Українська мова мала статус, бдніькнй до державного, вже у XIV — першій половині XVI столгпа. оскільки функціонувала в законодавстві, судочинстві, гшшеляріях. державному і приватному лнетуванні

Утвердженні» української мови ак державної неможливе, як зазначають учені, "без органічної взаємодії принаймні двох засад

1. створення такої мовної ситуації, за якої б українська мова мала 6 усі можливості бетлерешкодного вживання, вияву кому­нікативних функцій, властивих іншим внеокороївпнутим літера­турним мовам у сучасних цивілізованих суспільствах;

2. ефективною вивчення на різних ділянках освіти у поєднанні з мовним вихованням)»'.

9 2. Поняття літературної мови

Українська національні мова існує:

а) у ннніїй формі загальнонародної мови — сучасній україн ській літературній мові;

б) у нижчих формах іагальтчтаролної мови - П територіаль- них діалектах.

Отже, не слід ототожякннгтн поняття «національна мовах і «літературна мова». II.ітональна мова охоплює літературну мову, територіальні діалекти, професійні Й соціальні ■аргони, суто роз­мовну іексику. я літературна мова є іншою формою національної мови. Національну мову творить народ, тоді як відіїьііфована її форма —літературна мова — внкристалізову'ться піл пером мит­ців слова

Літературна мова - це унормована, відшліфована форма за­гал ьнонаропної мови, то обслуговує найргиюманл ніші сфери су­спільної діяльності людей: державні іа громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона хя-рвктстжтусгься унормованіспо. уніфікованістю. стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні. їм власти­ві основні загальномовні норми, проте кожна з них маг й свої особливості, що ізояснюггься специфікою функнюнування літера­турної мовн в кожній із форм.

Писемна форма літературної кори функціонує у сфері держав­ної, полтіячиої, ітхіюдарсьлї, наукової і культурної діяльності.

Усна форма літервтурної мови обслуго вус безтюсереяж спілку­вання людей, побудові й виробничі погреби суспшьегва.

Сучасна українська літературна мова сформувалась на основі південно-східного наріччі, ввібравши в себе деякі діалектні риси інших нзріч. Зачинателем нової укрлшської літературної мови був І. П. Котляревський — автор перших великих художніх творів українською мовою («Енеіда», «Наталка Полтавка-, «Москаль-ча-рівннк») Він першим вніуористав народнорозмовні багатства пол­тавських говорів і фольклору

Основоположником сучасної української лгтературиої мови по праву вважають Тараса Григоровича Шевченка. Саме він уперше «своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклав підвалини для розвитку в ній наукового, п уб л іпиств чного та інших стилів літературно і мови... У мові творів Шевченка знайшли глибоке відображення народно­поетична творчість, усноротмовнї форми народної мовн>'. Тради­ції Т. Шевченка у розвитку української літературної мови ггродов-жувалн у своїй твердості І. Фрвяко, Леся Українка, Панас Мнрннй, М. Коцюбинський та інші письменники.

Українська літературна мова постійно розвивається і »6атаку­ється. Цей процес супроводжуеться усталенням, шліфуванням обо­в'язкових для всіх літературних норм.

$ 3. Можна норма

^: Утсраїнськя літературна мова як виша форма загальнонародної національної мовн. відл^пфоваиа ^майстрами слова, харвктериту-сться наявністю сталих норм, які є обов'язковими для всіх ЇЇ носіїв. Унормованість — головна ознака літературної мови.

\ Норма літературної мови — це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації.

^іТявіяіііія1|іііш'гірриапу умівсьото усаегеатеїттажюриакаппи. —к^

_{1965 —С. 12—13. і}

Розрізняють різнітипи норм: орфоепічні (вимова звуків і ікуко-сполучень). графічні (передавання звуків иа письмі), орфографічні' (написання слів), лексичні (слововживання), морфологічні (пра-

вильне зживання морфем), синтаксичні (усталені зразки побудови словоспатучень. речень), стилістичні (відбір мовних елементів від­повідно до умов спілкування), пунктуаційні (вживання розділових знаків).

Норми характеризуються системністю, історичною і соціаль­ною зумовленістю, стабільністю. Рротс з часом літературні норми можуть змінюватися. Тому в Межах норми співіснують мовні ва­ріанти — видозміни однієї й тісї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб су­спільства в кодифікації написань і відображають тимчасове спів­існування старого й нового в мові.

У словниках українського літературного слововживання розріз­няють варіанти акцентні {аіфавіт і алфавіт), фонематичні (вогонь і огонь), морфологічні (міст, а в Р. в. моста Й мосту).

У процесі розвитку літературної мовн кількість і якість мовних варіантів змінюється. Мовні норми найповніше іі у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і по­сібниках з української мовн.

* Культура писемного й усного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало знати мовні норми й послідовно дотримуватися їх. \