Глава 23

коштовного отримання такої моделі коляски. В інших випадках коляска по­вертається органам праці та соціального захисту населення для подальшого передання інвалідам, які перебувають на обліку і потребують забезпечення таким засобом пересування.

23.7. Правовий статус пацієнта

9 січня 2002 р. Кабінет Міністрів України затвердив Міжгалузеву комплексну програму "Здоров'я нації" на 2002—2011 роки, яка передбачає, крім іншого, роз­роблення проекту закону про захист прав пацієнтів і медичних працівників. Ха­рактерною ознакою відносин, що регулюються медичним правом, є наявність двох основних суб'єктів — пацієнта і медичного працівника, і визначення правового статусу таких суб'єктів має практичне значення у справі реалізації прав громадян на одержання медичної допомоги. За визначеннями теорії права правовий статус складається з таких елементів: права суб'єкта; гарантії прав суб'єкта; обов'язки суб'єкта; відповідальність суб'єкта за порушення обов'язків.

Як уже зазначалось, слід відрізняти права та обов'язки громадян у сфері охорони здоров'я і права пацієнтів при здійсненні медичної допомоги. Перша група прав має загальний характер і торкається усіх сфер, що оточують жит­тєдіяльність людини. Такі права сформульовані у статті 6 Основ законодавства про охорону здоров'я. Громадянин як суб'єкт права на охорону здоров'я може й не бути пацієнтом, а стає ним за певних юридичних обставин. Очевидно, що вживаючи термін "пацієнт" кожен розуміє, що йдеться про надання медичної допомоги конкретній людині. У законодавстві досить широко застосовується термін "пацієнт", в окремих нормативно-правових актах регламентуються його права та обов'язки. Між тим, не визначено самого поняття "пацієнт", його пра­вового статусу, а також не встановлено належним чином правові зв'язки між пацієнтом та медичним працівником, між пацієнтом та іншими суб'єктами медичних правовідносин.

Термін "пацієнт" широко застосовується у медичному законодавстві, як міжнародному, так і вітчизняному.

Права та обов'язки пацієнтів передбачаються у міжнародно-правових ак­тах: Міжнародному кодексі медичної етики (жовтень 1949 р., з поправками, внесеними у серпні 1968 р. та жовтні 1983 р.); Лісабонській декларації сто­совно прав пацієнтів (ВМА, 1981 р.); Положенні про захист прав і конфіден­ційності пацієнта (ВМА, жовтень 1993 р.); Рекомендаціях Комітету міністрів державам-учасницями стосовно проблеми пацієнта як активного учасника свого власного лікування № К (80) 4 (Рада Європи, квітень 1980 р.); Декла­рації про розвиток прав пацієнтів у Європі (ВООЗ, Європейське регіональне бюро, 1994 р.); Конвенції про захист прав та гідності людини у зв'язку з ви­користанням досягнень біології та медицини (Конвенція про права людини та біомедицину) (ЕТ8-164, Ов'єдо,1997 р.); Декларації стосовно трансплан-

622

Правові засади надання медичної допомоги в Україні

тації людських органів (ВМА, 1987 р.); Положенні про запліднення; ВМА, 1987 р.); Положенні і поглядах Всесвітньої психіатричної асоціації про права і юридичний захист психічно хворих (жовтень 1989 р.); Гавайській декларації Всесвітньої психіатричної асоціації (липень 1983 р.); Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Принципи захисту психічно хворих осіб і поліп­шення психіатричної допомоги" (17 грудня 1991 р.); Рекомендації Парламен­тської асамблеї Ради Європи "Про ситуацію з психічними захворюваннями" (жов­тень 1977 р.); Рекомендації Комітету міністрів держав-учасниць стосовно правового захисту осіб, які страждають психічними захворюваннями та приму­сово утримуються як пацієнти (лютий 1983 р.); Резолюції 37/194 Генераль­ної Асамблеї ООН "Принципи медичної етики", що стосуються ролі праців­ників охорони здоров'я у захисті ув'язнених осіб від тортур та інших жорсто­ких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і пока­рання (18 грудня 1982 р.) тощо.

ВУкраїні права та обов'язки пацієнта регламентуються Основами законодав­ства України про охорону здоров'я (1992 р.), законами України "Про забезпечен­ня санітарного та епідемічного благополуччя населення" (1994 р.), "Про запобі­гання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення" (1991 р.), "Про донорство крові та її компонентів" (1995 р.), "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживан­ню ними" (1995 р.), "Про лікарські засоби" (1996 р.), "Про трансплантацію органів і тканин людині"(1999 р.), "Про психіатричну допомогу" (2000 р.), "Про захист від інфекційних хвороб" (2000 р.), "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" (2001 р.), постановами Кабінету Міністрів України, нормативни­ми наказами Міністерства охорони здоров'я, інструкціями тощо.

Поряд з терміном "пацієнт" досить часто вживається термін "хворий". Роз­межування цих понять має саме юридичне значення, оскільки поняття "хво­рий" має медичний зміст, а поняття "пацієнт" — медичний і юридичний зміст одночасно. Як правило, ці стани у людини збігаються. Проте слід враховувати різницю між цими поняттями, адже хвора людина може й не стати пацієнтом (наприклад, лікуватися самостійно або за допомогою членів сім'ї та знайомих, або бути хворою — мати хворобу, і не лікуватися взагалі). Водночас пацієнт може не бути хворим, наприклад пацієнтами є здорові особи, які за власними уподобаннями звертаються по косметичні послуги до лікаря-косметолога і отри­мують косметологічну медичну допомогу. Здорові особи можуть бути пацієн­тами під час проведення за їх участю медико-біологічних дослідів.

Для визначенні поняття "пацієнт" цікаво звернутися до міжнародних актів. Зокрема Резолюція 46/119 Генеральної Асамблеї ООН на 75-му пленарному засіданні 17 грудня 1991 р. затвердила "Принципи захисту психічно хворих осіб та поліпшення психіатричної допомоги". У цьому акті "пацієнт" визна­чається як особа, яка одержує психіатричну допомогу, включаючи осіб, гос­піталізованих до психіатричних установ. Як бачимо, в основу цього поняття покладено факт отримання особою медичної допомоги.

Видається можливим виділити такі юридичні факти, які слугують підста­вою для виникнення правовідносин між пацієнтом і медичним працівником:

623