Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Болотіна Право соціального захисту / Право Соц.Зах.Укр. (Ч.2) (ВИПРАВЛЕНО).doc
Скачиваний:
18
Добавлен:
25.02.2016
Размер:
3.09 Mб
Скачать

Глава 23

мацевтичні працівники мають право на скорочений робочий день і додаткову оплачувану відпустку у випадках, встановлених законодавством. Відповіднодо статті 51 Кодексу законів про працю України скорочений робочий час вста­новлюється для окремих категорій працівників, зокрема лікарів. Керуючись цими нормами, Міністерство охорони здоров'я України своїм наказом від 25 травня 2006 р. № 319 (зі змінами) затвердило норми робочого часу для пра­цівників закладів та установ охорони здоров'я. Норми робочого часу, встанов­лені у цьому наказі, застосовуються для медичних працівників незалежно від відомчого підпорядкування та форм власності. Окрім цього, постановою Кабі­нету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 163 затверджено Перелік ви­робництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня. Зокрема право на 36-годин-ний робочий тиждень мають працівники, які безпосередньо обслуговують хво­рих в інфекційних, туберкульозних (протитуберкульозних), протилепризних, психіатричних (психоневрологічних), геріатричних, нейрохірургічних, нарко­логічних, лікувально-профілактичних установах, закладах, відділеннях, кабі­нетах тощо.

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про відпустки" всім працівникам, які перебувають у трудових правовідносинах з підприємствами, установами, органі­заціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належ­ності, а також працюють за трудовим договором у роботодавця — фізичної особи, надається основна щорічна оплачувана відпустка тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Окрім основної щорічної відпустки медичні пра­цівники також мають право на додаткову щорічну відпустку за роботу в шкідли­вих умовах праці, за особливий характер праці. Законодавство встановлює два види додаткових відпусток за особливі умови праці: 1) за роботу, яка пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або ви­конується в особливих природних географічних і геологічних умовах підвище­ного ризику для здоров'я (тривалістю до 35 календарних днів); 2) за ненормований режим праці (до 7 календарних днів). Наприклад, постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1290 затверджено Список вироб­ництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвище­ним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах підвищеного ризику для здоров'я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий ха­рактер праці, який у розділі XVII "Охорона здоров'я, освіта та соціальна допо­мога" містить назви конкретних посад і тривалість такої додаткової відпустки відповідним медичним працівникам від 4 до 25 календарних днів.

Окрім того Законом України "Про внесення змін до статті 77 Основ законо­давства України про охорону здоров'я" від 12 лютого 2008 р. № 121-УІ встанов­лено новий вид додаткової відпустки для окремих медичних працівників — до­даткову оплачувану відпустку за безперервну роботу тривалістю 3 календар­них дні.

634

Правові засади надання медичної допомоги в Україні

Протягом трудової діяльності медичні працівники періодично проходятьатестацію. Ці відносини регулюються такими нормативно-правовими актами: Положенням про порядок проведення атестації лікарів, затверджене наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 грудня 1997 р. № 359 (зі зміна­ми); Положення про атестацію середніх медичних працівників, затверджене наказом Міністерства охорони здоров'я України від 23 жовтня 1991 р. № 146 (зі змінами); Положенням про порядок проведення атестації провізорів і Поло­женням про атестацію фармацевтів, затвердженими наказом Міністерства охо­рони здоров'я України від 12 грудня 2006 р. № 818 (зі змінами).

Протягом трудової діяльності медичні працівники за скоєні ними правопо­рушення можуть бути притягнені до дисциплінарної і матеріальної відпові­дальності. Слід звернути увагу, що за шкоду, заподіяну медичним працівни­ком здоров'ю пацієнта внаслідок неналежного лікування, майнову відпові­дальність перед пацієнтом несе заклад охорони здоров'я, з яким медичний працівник перебуває у трудових правовідносинах. Медичний працівник, вину якого у неналежному лікуванні встановлено, у свою чергу, несе матеріальну відповідальність перед закладом охорони здоров'я. Умови та порядок матері­альної відповідальності працівників встановлені статтями 130—138 Кзпп України.

Не можна оминути й питання про соціальний захист медичних працівників. Передусім як наймані працівники вини підлягають загальнообов'язковому дер­жавному соціальному страхуванню на випадок безробіття, тимчасової втрати працездатності, нещасного випадку на виробництві та професійного захворю­вання, пенсійного страхування. При настанні відповідного страхового випадку медичному працівникові надаються соціальні грошові допомоги та соціальні послуги з відповідного соціального страхового фонду.

Окрім того, визначені у законі категорії медичних працівників мають право на обов'язкове державне особисте страхування на випадок професійного ризи­ку. Згідно зі статтею 28 Закону України "Про психіатричну допомогу" праці­вники, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади, на випа­док заподіяння шкоди їх здоров'ю або смерті, пов'язаних з виконанням ними службових обов'язків, підлягають державному обов'язковому страхуванню. Перелік цих працівників та порядок їх страхування встановлюються Кабіне­том Міністрів України.

Особливістю медичної діяльності є необхідність дотримання певних медико-спеціальних норм, пов'язаних з методикою лікування, встановленням ступеня втрати працездатності, проведенням медичних маніпуляцій, операцій на лю­дині, штучним заплідненням, стерилізацією чоловіків і жінок, констатацією смерті тощо. Такі норми, з медичною "забарвленістю", є формально обов'язко­вими для медичних працівників усіх медичних закладів незалежно від форми власності. Прикладом є різні методики діагностики та лікування, наприклад Методичні рекомендації з удосконалення надання медичної допомоги дорослим, хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД та Методичні рекомендації з удосконалення на-

635

Соседние файлы в папке Болотіна Право соціального захисту