Глава 23

дання медичної допомоги дітям, хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД, затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я від 15 грудня 2000 р. № 344.

Особливістю правового статусу медичного працівника також є наявність серед трудових обов'язків зобов'язань морального змісту. Такі обов'язки, будучи включеними до нормативних актів (законів, постанов, нормативних наказів МОЗ, посадових інструкцій), набувають юридичної форми і юридичної обов'язковості та підлягають не менш сумлінному виконанню, ніж інші про­фесійні обов'язки. Таким чином, етичні норми є частиною юридичних обо­в'язків лікаря і їх порушення може стати підставою для застосування юридич­ної відповідальності.

Зауважимо, що крім лікаря, такі самі етичні вимоги стосуються й медич­них сестер та інших працівників охорони здоров'я, які безпосередньо за родом своєї трудової діяльності зайняті обслуговуванням пацієнтів.

На міжнародному рівні прийнято значне число декларацій про етичні обо­в'язки медичних працівників, зокрема лікарів. Серед них можна назвати такі: Декларація з прав людини і особистої свободи медичних працівників (ВМА,

1985. р.); Декларація відносно незалежності і професійної свободи лікаря (ВМА,

1986. р.); Гельсінкська декларація "Рекомендації для лікарів, які проводять біомедичні досліди на людині" (ВМА, 1964 р.); Сіднейська декларація відносно смерті (ВМА, 1983 р.); Декларація відносно евтаназії (ВМА, 1987 р.); Положення про доступність медичної допомоги (ВМА, 1988 р.) та ін.

У Міжнародному кодексі медичної етики, прийнятому 3-ю Генеральною асамблеєю Всесвітньої медичної асоціації у жовтні 1949 р., закріплено загальні обов'язки лікаря. Лікар зобов'язаний: постійно стверджувати найвищі стан­дарти професійної діяльності; не повинен дозволяти фінансовим інтересам впли­вати на вільне і незалежне виконання професійних рішень в інтересах пацієнтів; незалежно від виду медичної практики самовіддано надавати компетентну медичну допомогу з повною технічною і моральною незалежністю, зі співчут­тям та повагою до людської гідності; бути чесним з пацієнтами і колегами; повинен боротися з професійними та особистими недоліками інших лікарів, викривати обман і шахрайство; лікар повинен поважати права пацієнта, ко­лег, іншого медичного персоналу і додержувати конфіденційності у відноси­нах стосовно пацієнта; діяти тільки в інтересах пацієнта у тих випадках, коли застосовує такі види медичної допомоги, які можуть ослабити фізичний або психічний стан пацієнта; додержувати обережності, поширюючи відкриття, нові техніки, або медичні методики, за непрофесійними каналами; повинен завіряти тільки те, що сам перевірив. Стовно хворих лікар повинен завжди пам'ятати про обов'язок зберегти людське життя; надати пацієнту всі ресурси своєї науки. Якщо лікар не має можливості провести обстеження або лікуван­ня, він повинен залучити іншого лікаря, який має такі можливості. Лікар повинен додержувати в абсолютній таємниці все, що він знає про свого паціє­нта навіть після смерті останнього. Лікар повинен надавати невідкладну допо­могу як виконання гуманітарного обов'язку, якщо не має впевненості в тому, що інші бажають і можуть надати таку допомогу.

636

Правові засади надання медичної допомоги в Україні

Неетичними вважаються самореклама лікаря, крім випадків, коли це доз­волено законом країни; оплата та одержання винагороди тільки за передачурекомендацій або видачу пацієнту направлення і рекомендацій будь-якого характеру.

Міжнародний кодекс медичної етики також встановлює обов'язки лікаря стосовно інших осіб. Зокрема лікар повинен поводитись щодо своїх колег так, як він би хотів, щоб вони поводились щодо нього. Лікар не повинен переманю­вати пацієнтів у своїх колег.

Лікар повинен дотримувати принципів Женевської декларації, яка була прийнята 2-ю Генеральною асамблеєю ВМА у вересні 1948 р. (зі змін, і доп.). Вона передбачає текст присяги лікаря, яку він повинен скласти, вступаючи у співтовариство лікарів: "Вступаючи у співтовариство лікарів, урочисто прися­гаюсь: присвятити своє життя службі на благо людини; з повагою і вдячністю ставитися до моїх вчителів; сумлінно і гідно виконувати свій професійний обо­в'язок; піклуватися передусім про здоров'я мого пацієнта; берегти довірені мені таємниці, навіть після смерті пацієнта; усіма доступними мені засобами утвер­джувати чесні та благородні традиції лікаря; ставитися до моїх колег, як до братів і сестер; не дозволяти обставинам, пов'язаним з віком, станом здоров'я, віросповіданням, расовою належністю, статтю, національністю, політичними переконаннями, сексуальною орієнтацією або соціальним становищем, пере­шкоджати виконанню мого обов'язку перед пацієнтом; незважаючи ні на що, утверджувати людське життя від самого його початку як найвищу цінність, і не використовувати свої знання лікаря всупереч гуманності; цю урочисту при­сягу я приймаю добровільно і клянусь честю дотримуватись її"¹³.

В усьому світі асоціації медиків мають переважний вплив на становлення медичних стандартів, вони надають дозволи на впровадження в практику но­вих ліків, лікувальних методик. В Україні ведеться робота над проектом зако­ну про українську медичну асоціацію, яка повинна перебрати на себе багато міністерських функцій — акредитування, ліцензування тощо¹⁴.

Контрольні запитання та завдання

1. Назвіть міжнародні правові акти, в яких закріплено право людини на охорону здоров'я. Які з цих актів ратифіковано Україною?

2. Проаналізуйте зміст статей у Конституції України та Основах законодавства України про охорону здоров'я щодо права людини на охорону здоров'я і медичну допомогу. У чому полягають відмінності між обсягом цих прав?

3. Назвіть державні гарантії права громадян на охорону здоров'я та медич ну допомогу.

¹³Права человека и профессиональная ответственность врача в документах между-народных организаций. — К.: Сфера, 1999.

¹⁴Українська медицина чекає рішучих змін: Розмова з Міністром охорони здоров'я України М. Поліщуком // Урядовий кур'єр. — 2005. — 29 березня.

637