23.3. Безоплатні і платні медичні послуги

Європейські стандарти надання медичної допомоги допускають надання хдатних медичних послуг у державі. Європейський кодекс соціального забез­печення (16 квітня 1964 р.) у ст. 10 передбачає, що "бенефіціарій чи його году-зальник може частково сплачувати витрати на медичну допомогу, що надаєть-са бенефіціарію у зв'язку із хворобливим станом; правила, що стосуються такої часткової сплати витрат, мають бути складені таким чином, щоб запобігати створенню труднощів".

Протокол до Європейського кодексу соціального забезпечення, що встанов-хює більш високі стандарти забезпечення, передбачає більш конкретні зобо-з"язання щодо оплати медичної допомоги пацієнтом. Зокрема було встановлено,

603

Глава 23

що "бенефіціарій чи його годувальник може частково сплачувати витрати намедичну допомогу, що надається бенефіціарію у випадку хворобливого стану, за умови, що правила такої часткової сплати витрат запобігають створенню труд­нощів і що частка витрат, яку сплачує бенефіціарій чи його годувальник, не перевищує: а) 25 відсотків для допомоги, яка надається лікарями загального профілю та лікарями-спеціалістами поза межами лікарень; б) 25 відсотків для лі­кування у лікарні; в) 25 відсотків у середньому для лікарських засобів; г) 33 1/3 від­сотка для лікувальної стоматологічної допомоги; д) у випадку вагітності, родів і їхніх наслідків, стосовно виключно лікарських засобів частка витрат, яку спла­чує пацієнтка чи її годувальник, не перевищує у середньому 25 відсотків; прави­ла такої часткової сплати витрат мають запобігати створенню труднощів".

Водночас Європейський кодекс соціального забезпечення (переглянутий) містить лише загальну норму: "Якщо законодавство Держави вимагає від бе­нефіціанта розділу вартості медичної допомоги, правила мають бути такими, щоб не створювати труднощів і не призводити до того, щоб медична допомога і соціальний захист були менш ефективними".

Згідно з Конституцією України у державних та комунальних закладах охо­рони здоров'я медична допомога має надаватися безоплатно, а існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена (ст. 49).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 955 затвер­джено Програму подання громадянам гарантованої державної безоплатної ме­дичної допомоги. Програма містить перелік видів безоплатної медичної допо­моги, обсяг медичної допомоги, нормативи фінансування охорони здоров'я.

Державними та комунальними закладами охорони здоров'я надається без­оплатна медична допомога таких видів: 1) швидка та невідкладна — на догоспітальному етапі станціями (відділеннями) швидкої медичної допомоги, пунктами невідкладної медичної допомоги у стані, що загрожує життю люди­ни; 2) амбулаторно-поліклінічна; 3) стаціонарна — у разі гострого захворюван­ня та в невідкладних випадках, коли потрібне інтенсивне лікування, цілодобо­вий медичний нагляд та госпіталізація, в тому числі за епідемічними показан­нями, дітям, вагітним та породіллям, хворим за направленнями медико-соці-альних експертних комісій, лікарсько-консультативних комісій; 4) невідклад­на стоматологічна допомога (у повному обсязі — дітям, інвалідам, пенсіоне­рам, студентам, вагітним, жінкам, які мають дітей до 3 років); 5) долікарська медична допомога сільським жителям; 6) санаторно-курортна допомога інвалі­дам і хворим у спеціалізованих та дитячих санаторіях; 7) утримання дітей у будинках дитини; 8) медико-соціальна експертиза втрати працездатності.

Безоплатна медична допомога перелічених видів надається дозволеними до застосування в Україні методами діагностики та лікування (відповідні прото­коли, стандарти), включаючи лікарські засоби, кров та її компоненти і препа­рати, апаратуру, лабораторні та інші дослідження з використанням наявної матеріально-технічної бази.

Держава гарантує надання медичної допомоги, передбаченої державними цільовими програмами.

604

Обсяг медичної допомоги, що надається населенню безоплатно, розраховуєть-ие на підставі нормативів подання амбулаторно-поліклінічної, стаціонарної і ппзждкої медичної допомоги, з розрахунку на 1 тис. осіб, протягом року одним за-ї-тадом охорони здоров'я. При цьому показники обсягу медичної допомоги визначаються: амбулаторно-поліклінічної допомоги — кількістю відвідувань ш 1 тле. осіб, стаціонарної медичної допомоги — кількістю ліжко-днів на 1 тис. сет, кількістю випадків госпіталізації на 1 тис. осіб, середньою тривалістю перебування одного хворого в стаціонарі; швидкої медичної допомоги — ас_тькістю викликів на 1 тис. осіб.

Нормативи фінансування охорони здоров'я на 1 жителя — це показники, що визначають розміри коштів для компенсації витрат на надання безоплатної ме-хзлної допомоги з розрахунку на 1 жителя згідно з бюджетними асигнуваннями вві. охорону здоров'я, які щороку затверджуються Верховною Радою України.

Нормативи фінансування на 1 жителя формуються органами виконавчої пади на підставі визначених ними показників вартості надання медичної до-юісоги за її видами згідно з методичними рекомендаціями.

Розрахунки показників обсягу та вартості медичної допомоги здійснюються їгідно з методичними рекомендаціями, які затверджуються наказами Міністер­ства охорони здоров'я.

Перелік платних послуг, які можуть надаватися в державних та комуналь­них закладах охорони здоров'я, вищих медичних навчальних закладах та на­уково-дослідних установах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 р. № 1138 (в ред. постанови КМУ від 11 липня 2002 р. № 989).

Державними і комунальними закладами охорони здоров'я на платних заса-хах надаються такі види медичної допомоги: 1) косметологічна допомога, крім ^І€Ї, що подається за медичними показаннями; 2) анонімне обстеження та ліку­вання хворих, заражених хворобами, що передаються статевим шляхом, а та­кож хворих на алкоголізм і наркоманію (крім обстежень на ВІЛ та СНІД); 3) лікування безпліддя, включаючи хірургічні методи, штучне запліднення та імплантацію ембріона; 4) оздоровчий масаж, гімнастика, бальнеологічні проце-г\~ри з метою профілактики захворювань та зміцнення здоров'я дорослого насе­лення; 5) консультування і лікування осіб з вокальними порушеннями або з метою їх профілактики, надання фоніатричної допомоги; 6) лікування логонев-розів у дорослих; 7) операції штучного переривання вагітності в амбулаторних умовах (методом вакуум-аспірації у разі затримки менструації терміном не більш як на 20 днів) та у стаціонарі (до 12 тижнів вагітності), крім абортів за медични­ми і соціальними показаннями; 8) медичні огляди: для отримання виїзної візи (крім службових відряджень державних службовців та при виїзді на лікування за наявності відповідних медичних документів); попередні профілактичні ме­дичні огляди при прийнятті на роботу, для отримання посвідчення водія транс­портних засобів, для отримання дозволу на право отримання та носіння зброї громадянами, а також відповідні періодичні профілактичні медичні огляди; 9) протезування в тому числі зубне, слухове та очне; 10) корекція зору за допо-

605