Глава 23

ми державних і громадських заходів щодо охорони та зміцнення здоров'я;в) надання всім громадянам гарантованого рівня медико-санітарної допомоги в обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України; г) здійснення дер­жавного і по можливості громадського контролю та нагляду в галузі охорони здоров'я; д) організація державної системи збирання, обробки й аналізу со­ціальної, екологічної та спеціальної медичної статистичної інформації; є) вста­новлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у галузі охорони здоров'я.

Основне місце в системі державних гарантій належить конституційним гарантіям права громадян на охорону здоров'я та медичну допомогу в Україні. Конституція встановлює суттєві гарантії щодо забезпечення таких прав. Зокрема передбачено, що охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-про­філактичних програм. Держава бере на себе обов'язок щодо створення умов для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. Кон­ституційними гарантіями також є безоплатність медичної допомоги у держав­них і комунальних закладах охорони здоров'я; заборона скорочення кількості таких закладів; державне забезпечення норм санітарно-епідемічного стану.

Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров'я і забезпечує його захист. У разі порушення законних прав та інтересів громадян у сфері охорони здоров'я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов'я­зані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інте­ресів та відшкодування заподіяної шкоди. Судовий захист права на охорону здоров'я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

Рішення про обмеження прав громадян, пов'язані зі станом їхнього здоро­в'я, можуть бути оскаржені в судовому порядку не лише на підставі окремих нормативних актів, а й на підставі Конституції. В Україні є можливість судо­вого захисту для всіх прав, встановлених Конституцією. Легальною основою для цього є положення статті 8, де встановлено, що норми Конституції Укра­їни є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гаран­тується.

Суттєвою гарантією для забезпечення права на охорону здоров'я та медичну допомогу виступає медичне страхування. Проте закону про медичне страху­вання ще не прийнято. Не визначено також на законодавчому рівні такий ба­зовий соціальний стандарт, як обсяг гарантованої медичної допомоги.

Обов'язки громадян у галузі охорони здоров'я. Громадяни України мають не лише права, а й певні обов'язки у сфері охорони здоров'я. Вони зобов'я­зані: а) піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити про­філактичні медичні огляди і робити щеплення; в) подавати невідкладну до­помогу іншим громадянам, які перебувають у загрозливому для життя і здо-

590

г) виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про і-: :; :ну здоров'я.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають на торії України, користуються такими ж правами і несуть такі ж обов'язки »тадузі охорони здоров'я, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами чи законодавством України.

Права та обов'язки в галузі охорони здоров'я іноземних громадян та осіб без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, визначаються законодавством і відповідними міжнародними договорами.

23.2. Медична допомога, її види та правове регулювання

Постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2007 р. № 815 затвер-хзено Національний план розвитку системи охорони здоров'я на період до 2010 р. Передбачається запровадження загальнообовязкового державного медичного гграхування; удосконалення порядку організації медичного обслуговування заселення та діяльності закладів охорони здоровя; запровадження державного замовлення у сфері медичного обслуговування; визначення нормативів надан­ня медичної допомоги населенню; першочергове забезпечення розвитку пер-зннної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини тощо.

Згідно зі статтею 33 Основ законодавства України про охорону здоров'я гро­мадянам України надається лікувально-профілактична допомога поліклініка­ми, лікарнями, диспансерами, клініками науково-дослідних інститутів та шти­хи акредитованими закладами охорони здоров'я, службою швидкої медичної допомоги, а також окремими медичними працівниками, які мають відповідну ліцензію.

Медична допомога — комплекс заходів лікувального, діагностичного, про­філактичного, реабілітаційного характеру, що надається пацієнтам медичними грацівниками.

Медичну допомогу поділяють на кілька видів, кожен з яких має особливості у правовому регулюванні. Залежно від рівня кваліфікації та складності ме­дичної допомоги розрізняють первинну, спеціалізовану (вторинну) і високо-спеціалізовану (третинну) лікувально-профілактичну допомогу як основну час­тину медико-санітарної допомоги населенню. Окрім того розрізняють медичну допомогу: залежно від виду захворювання (наприклад, медична допомога при захворюванні на туберкульоз, при трансплантації органів, психіатрична, аку­шерсько-гінекологічна, педіатрична, геріатрична медична допомога тощо); залежно від рівня небезпеки виділяють медичну допомогу особливого соціаль­ного значення (при захворюванні від інфекційних захворювань, від небезпеч­них інфекційних захворювань, при захворюванні на СНІД, наркоманію, алко­голізм тощо); залежно від швидкості надання розрізняють швидку (невідклад­ну) медичну допомогу; також виділяють медичну допомогу, що надається в

591