Глава 22

22.8. Соціальний захист жертв політичних репресій

Закон України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. № 962-ХІІ¹² врегульовує відносини щодо соціального за­хисту осіб, які зазнали політичних репресій на Україні.

Згідно зі статтею 1 цього Закону реабілітованими вважаються особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репре­сіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливи­ми нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кри­мінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 р., за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

У постанові Верховної Ради України "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" від 24 грудня 1993 р. № 3812-ХІІ¹³ роз'яснено, що політичний мотив репресій (ст. 1) — це застосуван­ня державою примусових заходів щодо противників радянської влади у вигляді пред'явлення обвинувачення у вчиненні політичного (контрреволюційного) зло­чину або визнання особи соціально небезпечною у політичному відношенні за наявності достовірних матеріалів, застосування на цих підставах репресій у су­довому порядку відповідно до статей 33—34 Кримінального кодексу Українсь­кої РСР у редакції 1927 р. та в адміністративному порядку. Під територією Української РСР (стаття 1) розуміється територія України на час прийняття Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" — 17 квітня 1991 р. Під громадянами України розуміються особи, які постійно проживали на території України до застосування щодо них незаконних репресій, а також такі, які з різних причин були переміщені за межі України.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних реп­ресій в Україні" реабілітованими визнаються також громадяни, засуджені за:

• антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 р. і статтею 62 Кримінального кодексу Української РСР у редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 р. "Про затвердження Указу Пре­ зидії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 р. "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Укра­ їнської РСР";

• поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський дер­ жавний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу Укра­ їнської РСР;

¹²Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 22. — Ст. 262. ¹³Там само. — 1994. — № 15. — Ст. 88.

568

Соціальний захист окремих категорій населення

•порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від щюези, посягання на особу та права громадян під приводом справляння ре-лшг-жннх обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здо­рів >:> громадян чи статевою розпустою.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.

Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів за-овано примусові заходи медичного характеру, а також громадяни, заслані елані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням анів державної влади та управління з політичних, соціальних, національ-:. релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, про- колективізації, так званими бандопособниками та їх сім'ями. Підля-

пиоть також реабілітації громадяни, які займали адміністративні посади в період тимчасової німецької окупації території України, якщо буде встановле-шо. що вони надавали допомогу партизанам, підпільникам і частинам Радянсь­кої Армії чи саботували виконання вимог окупаційної влади, допомагали насе­ленню в приховуванні запасів продовольства та майна чи іншим шляхом спри-д~~и боротьбі з окупантами.

Реабілітації не підлягають особи, щодо яких у матеріалах кримінальних справ є сукупність доказів, які підтверджують обґрунтованість притяг­нення їх до відповідальності за: зраду батьківщини, шпигунство, диверсії, західництво, саботаж, терористичні акти; злочини проти людства і людя­ності, каральні акції щодо мирного населення, вбивства, мордування грома­дян і пособництво в цьому окупантам у період Великої Вітчизняної війни; збройні вторгнення на територію України, організацію збройних формувань, жкі чинили вбивства, розбої, грабежі та інші насильства, та особисту участь у вчиненні цих злочинів. Не підлягають реабілітації також особи, засу-хжені за злочини проти правосуддя, пов'язані з застосуванням репресій, навіть якщо вони самі згодом зазнали репресій. Не підлягають реабілітації відправлені в адміністративному порядку на спецпоселення радянські гро­мадяни, які перебували під час війни у полоні, а також репатрійовані грома­дяни, які служили у стройових формуваннях німецької армії, поліції, спе­ціальних німецьких формуваннях та брали участь у розвідувальних, караль­них та бойових діях проти Червоної Армії, партизанів, армій антигітле­рівської коаліції та мирного населення, за винятком тих, хто пізніше брав активну участь у складі Червоної Армії або партизанських загонів, а також у лавах руху Опору інших держав у бойових діях проти німецько-фашистсь­ких військ та їх сателітів.

Верховна Рада України розтлумачила, що не підлягають реабілітації особи (ст. 2, частина перша), щодо яких у матеріалах кримінальних справ є сукупність

569