72. Як духовне життя комсомольця наповнити думками про соціалістичну батьківщину

Йдеться знову ж таки про тонкий і складний — про особисту, індивідуальну натхненність величчю, красою, піднесеністю патріотичного служіння Батьківщині. Натхненності, що будить глибокі роздуми, приносить тривожні дні і безсонні ночі. Я не уявляю собі комсомольської педагогіки без того, щоб Коловши А. і Любима Ш., Ваня Р. і Галя М., Зіна Р. і Шура Ч. не просиділи ніч над книгою і не зустріли світанок — чотирнадцятирічні, одержимі думками про мету і сенс життя — над книгою про Маркса, Леніна, Олександра Ульянове, Миколу Кибальчиче, Фелікса Дзержінськом або Юліусе Фучике. Кожний з них, натхненний вогненним словом вихователя про патріотичне служіння Батьківщині, шукав і знайшов свою книгу, зустрів свою яскраву зірку на небозводі Батьківщини. Кожне серце, здивоване і зачароване яскравим прикладом відданості Батьківщині, прискорено билося в ці весняні ночі над сторінками своєї чудової книги. Без глибоко особистих, індивідуальних роздумів: хто я, який я, як я жив до цих пір і як житиму, яку користь принесу соціалістичній Вітчизні, - дійсна комсомольська педагогіка перетворилася б на пустопорожние розмови.

Якщо ви хочете, мій юний друг, стати справжнім вихователем комсомольців, поцікавтеся, що роблять, чим зайняті, що читають, що думають хлопчики і дівчатка, хлопці і дівчата в той годинник і дні, коли вони залишаються наодинці з собою. Чи хочеться їм залишитися наодинці з собою? Якщо не хочеться — дуже погано, - значить, немає індивідуального духовного світу, немає особи, а значить немає і колективу.

Є у нас в школі кімната, яку ми називаємо Кімнатою Думки. Тут завжди тиша. У шафах книги про дійсних синів Вітчизни — дивіться, шукайте свою книгу, знаходьте свою зірку і свій дороговказний вогник. Щоб жоден підліток не пройшов мимо цієї книги — в цьому бачу я одне з найважливіших завдань вихователя юнацтва. Після кожної бесіди про патріотів, коли мені вдається доторкнутися до чуйних струн в найпотаємніших куточках юних сердець, я бачу — декілька хлопчиків і дівчаток прямують в Кімнату Думки. У добру годину, юні друзі, - ви піднімаєтеся на найважчу сходинку самовиховання. Ось я вперше побачив біля вікна, поряд з кущем троянди, блакитноокого велетня, як звуть його товариші, Ваню Г. Ему чотирнадцять років а він вже вище за батька; мене вже турбують занадто дитячі погляди Вані на світ, я чекаю не дочекаюся, коли серце і розум схвилюють дорослі думки. І ось я бачу в його руках книгу про Юліусе Фучике... Будь чоловіком, Ваня. Бери книгу додому, читай, думай, хай не спиться тобі всю ніч, хай хвилюють тебе дорослі думи. З цього починається юнацьке самовиховання. Тільки починається. Необхідна величезна праця, щоб юність стала духовною зрілістю.

73. Як же приходить духовна зрілість юнацтва

Можна почути спори: коли починається рання юність — в чотирнадцять або шістнадцять років? З якого віку краще приймати в комсомол — з 14 або з 15-річного? Останніми роками учених турбує акселерація — прискорення фізичного розвитку хлопцем і дівчат і в той же час відставання розвитку соціального, духовного, етичного.

Юність, на тверде переконання нашого педагогічного колективу, починається в 12—13-річному віці. Якщо ви хочете, щоб хлопчик став духовно зрілою людиною, допоможіть йому зробити перші кроки на цивільному терені. Абсолютно безтурботне дитинство і отроцтво — ось коріння духовного інфантилізму. Турботи в житті юнацтва повинні бути. Я маю з причини турботи і тривоги нашого народу, суспільства, Батьківщини. Хай все, що оточує наших хлопчиків і дівчаток, вже на зорі їх юності турбує, хвилює, турбує їх серця. Нічого в житті — ні безпосередньо поряд з ними, ні десь далеко, на краю світу, - не повинно бути такого, що не стосувалося б їх особисто. Дати підліткові цивільне бачення миру — одна з вершин педагогічної мудрості. Найголовніше — щоб хлопчики і дівчатка жили турботами і тривогами суспільства. Щоб суспільне стало особистим. Як це досягається практично?

Цивільне змужніння приходить з думкою про те, що ти щось зробив для людей, щось дав їм. Це найважливіше джерело морального багатства юності. Спіткати Батьківщину розумом і серцем може лише той, хто в 12—13-річному віці вже придбав своє моральне багатство. Якщо не придбав — безсилим виявиться ваше слово, не може стати воно тим вогненним словом, яке одухотворяє серця, примушує хлопців і дівчат задуматися: навіщо я живу на світі? завдяки чому, думаючи про подвиг Сергія Лазо, молода людина думає про себе, і у нього завмирає і прискорено б'ється серце від свідомості свого залучення до великого і священного. Можливо, вам доводилося чути скарги вихователів юнацтва: ти їм говориш про святі речі, про героїзм, мужність, самопожертвування, але слово твоє чомусь не доходить до душі... А не доходить воно тому, що душа повна тільки радістю споживання, на самій же справі вона убога, порожня, в ній немає морального багатства — радощі творіння для людей.

По крупинці, по зернятку накопичуйте моральне багатство юності — накопичуйте з дитинства, з отроцтва. У 12—13-річному віці людина винна, озирнувшись назад, побачити те, що він зробив для людей, і пережити гордість: ось це моя праця. Ця гордість і є духовним зарядом комуністичної ідейності, основою ідейної однодумності.

Коли моїм юним друзям було по десять років, ми вирішили створити Виноградник для Людей. Перед нами — випалений пекучим сонцем, млявий південний схил горба, неродючий грунт. Адже з цього гектара можна зібрати десятки центнерів «сонячних ягід». І ось ми трудимося: очищаємо схил від бур'янів, копаємо ями — сотні ям; носимо до кожної ями мул і перегній і ще, за порадою старших, ґрунт з-під коріння тих рослин, які вбивають шкідників виноградників (є така народна «рослинна медицина»). Перетягуємо з одного місця на інше сотні тонн землі: треба навколо кожного куща зробити захисні вали, щоб вода не стікала. Для вихователя це найважчий період: адже одноманітна фізична праця сама по собі не може бути приємною і не приносить ніякого задоволення. Що ж спонукає підлітків до цієї праці? Слово, тільки вогненне слово, що запалює в юних серцях порох цивільного служіння людям. Вірю у величезну силу слова, натхненного комуністичними переконаннями.

Зазеленіли перші втечі виноградних ліз, тепер ми вже милуємося своєю працею. Тепер мене вже не страхає, що важка фізична напруга може надломити у декого духовні сили, породити зневагу до праці. А праця у нас лише почалася: треба поливати рослини, оберігати їх від спеки і холоду.

Проходять місяці і роки, турбота про виноградник стає для кожного з нас чимось дорогим, рідним. Ми дужий міцно приростаємо до землі. З'являються перші плоди, наступають дні торжества наших цивільних відчуттів. До нас приходять маленькі діти і люди похилого віку, ми пригощаємо їх плодами. Несемо сонячні ягоди хворим, серця наші б'ються прискорено, коли нам дякують і бажають нам добра.

Ось вона, одна з вершин педагогічної мудрості: хай 13—14-річні хлопчики і дівчатка почують подяку за щирість, душевність, людяність. Важко знайти силу, яка одухотворяла б в більшій мірі, чим ці прості слова. Мої вихованці переживають ні з чим не порівнянну радість творіння добра для людей. Тепер уже вогненне слово поселилося в їх серцях, тепер натхнення, спонукаюче до нової і нової праці, стало внутрішньою духовною силою кожного серця. Тепер кожен — я в цьому твердо переконаний — здатний проявити цивільну самовідданість не тільки в колективі, але і наодинці з самим собою.

Ось за якої умови суспільне стає особистим, серцевим, мій юний друг: коли власна совість не дозволяє бути байдужим до людей.

Поле, на якому ми виростили Виноградник для Людей, стало для моїх вихованців полем цивільного самовиховання. Їх очі знайшли цивільне бачення миру. В світі немає нічого, що не стосувалося б кожного з них особисто. Нелегка фізична праця духовно загартувала їх. Хлопці стали справжніми чоловіками. Я з радістю бачу, що в ті періоди, коли фізичні зусилля досягають особливо великої напруги, хлопці і мислять якось по-іншому: вони думають про те, як подолати трудність, а не про те, можна або не можна її подолати.