36. Наочність — стежинка пізнання і світло, що осяває цю стежину

Єдиним засобом виховання уважності є дія на думку, і наочність лише в тій мірі сприяє розвитку і поглибленню уважності, в якій вона стимулює процес мислення. Наочний образ предмету може сам по собі привернути увагу на тривалий час, але мета застосування наочності полягає зовсім не в тому, щоб на важ урок прикувати увагу учня — засіб наочності приноситься на урок для того, щоб на якомусь етапі пізнання діти відвернулися від образу, перейшли в думках до узагальнювальної істини, закономірності. У практиці бувають досить несподівані випадки, коли наочна допомога, прикувавши увагу дітей якоюсь деталлю, не допомагає, а вирішує осмислити абстрактну істину, до якої хотів підвести дітей вчитель. Одного разу я приніс дітям модель водяної турбіни, що діяла. Струмінь води, що рухав колесо, розбиваючись, утворював дрібний пил, в якому сонячні промені відбивалися веселкою. Я не відмітив веселки, діти ж її відмітили, і вся їх увага була прикована не до узагальнювальних висновків, до яких я хотів їх підвести, а до цікавого явища природи, в даному випадку абсолютно випадковому. Урок не дав позитивного результату.

Застосування засобів наочності вимагає великої науково-педагогічної підготовленості вчителя, знання психології дитини, підлітка, хлопця, знання процесу оволодіння знанням.

Перш за все треба пам'ятати, що наочність — це загальний принцип розумової праці маленьких школярів. К. Д. Ушинський писав, що діти мислять «формами, звуками, фарбами і відчуттями» ⁴. Ця вікова закономірність вимагає, щоб мислення маленької дитини розвивалося серед природи, щоб він одночасно бачив, чув, переживав і думав. Наочність — сила, що розвиває уважність, мислення, вона додає емоційне забарвлення пізнанню. Завдяки одночасності бачення, слухового сприйняття, переживання і мислення в свідомості дитини формується те, що в психології називається емоційною пам'яттю; з кожним уявленням і поняттям, що відклалося в пам'яті, зв'язується не тільки думка, але і відчуття, переживання. Без формування розвиненої, багатої емоційної пам'яті не може бути і мови про повноцінний розумовий розвиток в дитинстві. Я раджу вчителям початкових класів: учите дітей мислити у першоджерела мислення, серед природи і праці. Хай слово, яке входить в свідомість дитини, набуває яскравого емоційного забарвлення. Принцип наочності повинен пронизувати не тільки урок, але і інші сторони учбово-виховного процесу, все пізнання.

По-друге, застосовуючи наочність, треба замислюватися над тим, як від конкретного перейти до абстрактного, на якому етапі уроку засіб наочності перестане бути необхідним, коли учні вже не повинні звертати на нього увагу. Це дуже важливий момент інтелектуального виховання: засіб наочності потрібний лише на певному етапі активізації думки.

По-третє, поступово треба переходити від натуральних до образотворчих засобів наочності, а потім до таких, які дають символічне зображення предметів, явищ. Вже в I—II класах треба поступово відучувати дітей від натуральних засобів наочності, але це жодною мірою не означає, що можна взагалі відмовитися від неї. Принцип наочності досвідчені педагоги використовують протягом всіх років навчання — від I до X класу, але з року в рік утілюють його у все складніших методах і прийомах роботи. І в десятому класі досвідчений словесник веде своїх вихованців в ліс, на берег річки, у весняний квітучий сад — тут відбувається, можна сказати, шліфовка відтінків емоційного забарвлення слова, поглиблення і розвиток емоційної пам'яті юнацтва.

Перехід до образотворчих засобів наочності — тривалий процес. Він не зводиться до того, що вчитель замість живого кошеняти приносить на урок кошеняти намальованого. Образотворчий засіб наочності, навіть якщо воно в точності передає форму, колір та інші

особливості засобу натурального, завжди є узагальненням. І завдання педагога полягає в тому, щоб поступово переходити до все більш складних узагальнень в застосуванні образотворчих засобів наочності. Особливо важливо навчити дітей розуміти символічні зображення — зарисовки, схеми. Вони грають дуже велику роль в розвитку абстрактного мислення. У зв'язку з цим я б хотів висловити побажання щодо методики використання класної дошки.

Класна дошка існує не тільки для того, щоб писати на ній, але і для того, щоб вчитель робив на ній зарисовки, схеми, креслення — в процесі розповіді, пояснення, лекції. Викладаючи історію, ботаніку, зоологію, фізику, географію, математику, я майже на всіх уроках (приблизно на 80 % уроків історії, на 90 % уроків ботаніки, зоології і географії, на 100 % уроків фізики і математики) використовував дошку і різноколірну крейду. Без цього, на мій погляд, неможливо представити процес розвитку абстрактного мислення. Образотворчу наочність я розглядаю не тільки як засіб конкретизації уявлень і понять, але і як засіб виходу з світу уявлень в світ абстрактної думки.

Образотворча наочність є разом з тим і засобом розумового самовиховання. У II і III класах мої учні завжди розділяли зошит по арифметиці на дві «смуги»: ліва смуга — рішення; права полоса— наочне, схематичне зображення завдання. Перш ніж приступити до рішення, учень малює завдання. Навчити намалювати завдання — означає забезпечити перехід від конкретного мислення до абстрактного. Діти спочатку малюють предмети (яблука, кошики, дерева, пташок), потім переходять до схематичного зображення, позначаючи їх квадратами, кружечками і т.п. Персоною моєю турботою було малювання завдання трудноуспевающими учнями. Навряд чи навчилися б вони вирішувати задачу, думати над її умовою, коли б не цей методичний прийом. Якщо малюк навчився малювати завдання, я з упевненістю міг сказати, що вирішувати їх він буде. Окремі учні не могли навчитися зображати умову завдання декілька місяців — це означало, що вони не уміли мислити не тільки абстрактно, але і «формами, звуками, фарбами і відчуттями», їх треба було учити образному мисленню, а вже потім поступово переводити до мислення абстрактному.

Якщо у вас в початкових класах є трудноуспевающие по математиці, спробуйте навчити їх малювати завдання. Треба провести дитину від яскравих образів до їх символічних зображень, від зображень до розуміння відносин, залежностей.

По-четверте, від образотворчої наочності поступово переходите до словесно-образної. Словесний образ — це крок на шляху переходу від мислення «формами, звуками, фарбами і відчуттями» до мислення поняттями. Досвідчені вчителі початкових класів створюють словом образ не тільки того, що неможливо показати (наприклад, крижані тороси в Арктиці, виверження вулканів і т. п.), але і того, що можна побачити в природі, в людській праці навколо нас. Ці словесні образи мають виключно важливе значення у формуванні емоційної пам'яті, в збагаченні того, що в психології називається внутрішньою мовою.

Тут знову треба говорити про роботу з трудноуспевающими учнями. Їх розумовий розвиток, як показує досвід, великою мірою залежить від того, наскільки тривалий, поступовий перехід від образного мислення до мислення понятійному. Окремі трудноуспевающие учні назавжди залишаються безнадійними, і вчитель не знає, що з ними "робити, як збудити їх мислення, - головним чином через те, що вони не проходять тривалої школи «образного мислення»; вчитель квапить їх скоріше переходити до мислення абстрактному, а вони до нього абсолютно не підготовлені. Адже нерідко трудноуспевающие учні не можуть привести свій приклад до завченого насилу правила — це і є одне із следствий розриву між образним і понятійним мисленням, результат поспішності вчителя.

По-п'яте, засіб наочності повинен бути таким, щоб діти звертали увагу на найголовніше, найістотніше.

Повторимо: наочність вимагає великого мистецтва в її використанні, знання душі, думки учня.