26. Боріться за думку і серце своїх вихованців

У школі, де вивчає прекрасного математика, коханим, найцікавішим предметом стає математика! відкриваються неабиякі математичні здібності у багатьох учнів. Приїхав в школу талановитий біолог — дивитеся, через два роки улюблений предмет в школі — біологія, з'явився десяток обдарованих юних біологів, закоханих в рослини, в досліди і дослідження на шкільній ділянці.

Ключем б'є інтелектуальне життя в тій школі, де викладання предметів виливається як би в добре змагання педагогів за думку, за душу вихованців, те змагання — ціла сфера творчої праці педагогічного колективу. Виражається воно в тому, що кожен педагог прагне збудити інтерес до свого предмету, затвердити захопленість своїм предметом. Уявимо собі, Що дитина, що почала вчитися в IV класі, потрапила до рук колективу, в якому всі вчителі, — талановиті, принаймні закохані кожен в свій предмет люди, що уміють запалити вогник любові кожен до своєї, — найцікавішій науці. У таких умовах обов'язково розкриваються природні завдатки кожної дитини, відбувається становлення схильностей, здібностей, покликання, обдарованості.

Тут ми вступаємо в цікаву сферу педагогічного процесу, - в ту сферу, яка в практичній роботі в багатьох школах є ще незвіданою цілиною. Виховна сторона учення розкривається, на моє тверде переконання, перш за все в тому, що, образно виражаючись, в стрункому оркестрі основ наук кожен учень знаходить свій улюблений інструмент і свою улюблену мелодію. Немає інтелектуальної повноти, духовного багатства життя особи без закоханості в конкретний предмет, в конкретну галузь знань.

Вважайте справою своєї честі, щоб предмет, що викладається вами, учні знаходили найцікавішим, щоб якомога більше підлітків як про щастя мріяли про творчість у сфері науки, основи якої ви висловлюєте їм в школі. Боріться за думку і серце своїх вихованців; змагайтеся з своїми колегами — викладачами інших предметів. Ви викладаєте, скажімо, фізику 200 учням VIII—X класів, всі вони —ваши учні. Але у вас повинно бути ще і інше поняття мої учні. У вас повинно бути 10 або більше (може бути менше, 5—6 чоловік, буває і так, нічого тут не немає негожого) своїх учнів — молоді люди, що назавжди віддали своє серце фізиці, твердо вирішили зв'язати своє життя насилу в області техніки, науково-технічної думки. У вас повинно бути, крім того, десяток-другой підлітків, у яких інтерес до фізики ще тільки, як то кажуть, «прокльовувався»; одні з них в майбутньому закохуються у ваш предмет, інші знайдуть свою золоту жилу десь в іншій області знань, - немає нічого складнішого в розвитку життєвих ідеалів, чим становлення покликання. Ви учите 200 учнів; дати їм всім міцні знання елементарного шкільного курсу фізики — це одна сторона вашої роботи. Але не забувайте, що на вашій совісті і інша сторона педагогічного творчества—забота про становлення покликання до фізики — техніки, машин, механізмів, науково-технічних знань у юнацтва, одержимого захопленістю фізикою як наукою, з якої на уроках дізнатися можна лише ази. У школі у вас повинні бути своя школа — школа юних фізиків.

Як же все це робиться? Що тут найважливіше, з чого починати?

У вас, звичайно, є фізичний кабінет. Ви, звичайно, щодня працюєте в нім час-другой — чи то сидите над книгою, чи то пробуєте «в чернетці» майбутню лабораторну роботу, чи то сушите голову над кресленням або моделлю приладу. Я скажу вам, що б я робив в цей годинник на вашому місці. Я запрошую в кабінет Ваню і Колю, Генку і Славку, Петра і Сашу — тих хлопців, які вже закохані у фізику. Сюди ж приходять і восьмикласники, і навіть семикласники — вони ще не закохалися в мій предмет остаточно, але я бачу, як у них спалахують очі, коли я розповідаю про античастки і фотонні ракети... у них тягнуться руки до цікавої книжки про ядерну фізику. Є у мене у фізичному кабінеті куточок, який я називаю Куточок Думки. Тут на стінці гравюра — «Мислитель» Родена, а в шафі — невелика бібліотека — книжки і брошури про новітні проблеми науки і техніки. Це вогники, що ваблять юнацтво за межі програми, в невідому далечінь. Є у мене і інший куточок — Куточок Важких Справ. Тут креслення декількох моделей, в основі яких лежить хитромудра, незвичайна конструкторська ідея; щоб утілити її в метал і пластмасу, треба подолати значні розумові труднощі; лінь думки тут нетерпима, інтелектуальний порив і осмілення — головна умова того, щоб бути в Куточку Важких Справ не спостерігачем, що роззявив рот від здивування, а творцем. Є у мене тут і моя маленька педагогічна творча лабораторія — куточок підготовки до майбутніх уроків. Тут я чаклую над новими навчальними посібниками. Разом зі мною працюють мої лаборанти — учні старших класів, що допомагають мені готуватися до уроків.

Ось я і відкриваю двері у всі ці куточки ученикам,«любленным у фізику або ж ще не остаточно закоханим, але з очима, що горять, захопленими.

Особливо велике значення я надаю Куточку Мрії. Тут від великого багаття наукових знань запалюються вогники покликання. Тут підлітки переконуються, що мысль—это величезна праця, праця нелегка, пекельно складний, часом виснажливий, але такий, що обіцяє ні з чим не порівнянні радощі — радощі пізнання, інтелектуальну гордість від свідомості того, що я володарюю над знаннями. З Куточка Думки починається залучення до наукових знань. Тут у мене є книжки і для тих, хто ще тільки відправляється в плавання по морю наукових знань, і для випускників, що вже твердо вирішили вибрати своєю спеціальністю науку або техніку, праця в лабораторії або у складного верстата на промисловому підприємстві. Я дуже стурбований тим, щоб чубаті хлопчиська, у яких під час моєї розповіді на уроці спалахують в очах вогники допитливості, у кого завжди є десятки питань чому, обов'язково пришли в Куточок Думки. Знаючи, хто про що мріє, я для кожного ставлю на полку декілька книжок.

У багатьох розумних, від природи обдарованих дітей і підлітків інтерес до знань прокидається лише тоді, коли їх рука, кінчики пальців включаються в творчу працю ³. Якщо я бачу, що у дитини, підлітка тягнуться руки до моделей машин і механізмів, до приладів і різних пристроїв, я обов'язково провожу його через Куточок Важких Справ.

Є школярі, які дуже довго ні до чого не виявляють особливої цікавості. Якщо в школі немає боротьби педагогів за думку і душу вихованців, то у багатьох з них ні до чого ніколи інтерес не розкривається. Чим більше в школі підлітків, хлопців і дівчат, байдужих до учення, до знань, що не знайшли для себе нічого цікавого, - тим вірогідніше, що у педагогів немає своїх вихованців, яким би вони з серця в серці передавали вогник захопленості знаннями. Найгнітючіше, безрадісне відносно школярів до знань — це байдужість... Відставання, неуспішність учня по тому або іншому предмету — це не страшно; набагато страшніше — байдужість.

Будіть свідомість байдужих, байдужих. Не може бути, щоб у людини ні до чого не виявився інтерес. Вірний шлях до байдужого розуму — думка. Думка прокидається тільки думкою. По відношенню до байдужих, байдужих до знань, до розумової праці школярам кожен педагог повинен випробувати всі свої інтелектуальні інструменти. Тут вже йдеться не про змагання, а скоріше про порятунок людини від розумової інертності. У нашому педагогічному колективі стало правилом: про школяра, байдужого, байдужого до знань, ми говоримо на засіданні психологічної комісії. Ми думаємо, де знайти ту сферу взаємодії людини з природою, із знаннями, в якій його можна одухотворити пізнанням. Найголовніше тут те, щоб людина врешті-решт знайшла в собі володаря знань, випробував відчуття владарювання над істинами і закономірностями. Одухотворити пізнанням — це означає досягти того, щоб думка злилася з відчуттям людської гідності. Шлях до цього душевного стану — дієвість, активність знань. Пробудження байдужого, порятунок від розумової інертності ми бачимо в тому, щоб учень в чомусь проявив свої знання, виразив себе, свою особу в діяльності інтелекту.

Я декілька років викладав математику в V—VII класах. У мене були два математичні кружки — один для самих здатних, обдарованих від природи, інший — для байдужих, байдужих до знань. Розповідь про те, як прокидалася свідомість цих школярів, була б дуже цікавим оповіданням про боротьбу за їх думку, душу. Я прагнув до того, щоб знання, що набувають в кухлі, зачіпали людські відносини в колективі — затверджували достоїнства особи. До тих пір, поки людина не відчула в собі мислителя, він не може по-справжньому пережити гордість за те, що він людина. Як досягти злиття думки і цивільного відчуття людської гордості — про це необхідна спеціальна рада.

Досвідчений вчитель-вихователь добивається того, щоб по предмету, в який закоханий його вихованець, він знав в десять, в двадцять разів більше, ніж потрібний програмою. Переживання влади над знаннями в улюбленому предметі є одним з наймогутніших стимулів загального інтелектуального розвитку. Якщо у школяра є улюблений предмет, хай не турбує вас те, що не по всіх інших предметах у нього п'ятірки. Набагато більшу тривогу повинен викликати відмінник, у якого немає улюбленого предмету. Багаторічний досвід переконав мене в тому, що такий ученик—это безлика істота, що не знає радості розумової праці.