Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
100_porad.doc
Скачиваний:
17
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
1.23 Mб
Скачать

54. Як добитися, щоб батько і мати як вихователі виступали в єдності

Ми повинні піклуватися, щоб у матері і батька було єдине уявлення про той, кого вони разом з школою виховують, а звідси і про єдність їх вимог, перш за все — до самих собі. Добитися того, щоб батько і мати як вихователі виступали в єдності — це означає навчити мудрості материнської і батьківської любові, гармонії доброти і строгості, ласки і вимогливості. З великим тактом, не торкаючись до особистого, часто хворобливому, ми прагнемо запобігти помилкам батьків в цій найтоншій сфері духовного життя. Там, де немає мудрості батьківської педагогіки, любов матері і батька спотворює дітей. Ми на конкретних прикладах показуємо, яка велика шкода приносить дітям любов розчулення, любов деспотична, любов відкупу.

Любов розчулення — це найсумніше, що можна собі представити у відносинах батьків і дітей. Це інстинктивна, безрозсудна, іноді — напрошуються слова — куряча любов. Мати і батько радіють кожному кроку дитини, не замислюючись, який це крок і до чого він може привести. Дитина, виховувана у дусі розчулення, не знає, що в людському гуртожитку є поняття «можна», не «можна», «треба». Йому здається, що йому все можна. Він зростає капризною, нерідко хворобливою істотою, для якої щонайменша трудність в житті стає непосильною тяжкістю. Вихований у дусі розчулення — егоїст, як мовиться, до мозку кісток. Він не знає свого боргу перед батьками, не уміє і не хоче трудитися, тому що не помічає людей і не відчуває серцем, що у тих, хто його оточує, і перш за все у матері, батька, дідуся, бабусі, є свої бажання, свої потреби, свій духовний світ. Йому здається, що він приносить радість, щастя батькам вже тим, що він живе на світі, існує.

Запобігти любові розчулення можна лише за умови, коли ви говоритимете одночасно і з матір'ю і з батьком. Йдеться про виховання батьківських відчуттів, а відчуття — дуже тонка річ. З метою виховання відчуттів молодих батьків ми, вчителі, запрошуємо матерів і батьків дошкільників —- наших майбутніх учнів — не тільки на заняття педагогічної школи, але і на своєрідний практикум. У ті дні, коли учні молодших класів

(особливо I і II) виконують колективну суспільно корисну роботу, нам допомагають молоді батьки і матері. Разом з нами, керуючи працею, вони учать дітей управляти своїми бажаннями, підпорядковувати їх праці, дисципліні, волі колективу. Учать дітей і завдяки цьому вчаться самі як вихователі.

Застерігайте батьків ще від одного різновиду безрозсудної інстинктивної любові. Це любов деспотична. Грунтом тут є суміш егоїзму і безкультурності деяких батьків. До своїх дітей вони відносяться, як до речей: мій стіл — де захочу, там і поставлю; моя дочка — що захочу, то і скажу, що прийде в голову — те і зажадаю. Я знав батька, який дійшов ось до чого: купив 15-річній дочці, учениці VIII класу, модні туфлі і хороше плаття. Туфлі наказав поставити поряд із столом, за яким дівчина готує уроки, плаття повісив тут же. І попередив: буде по всіх предметах до кінця чверті відмітки не нижче за четвірку — надягай плаття і туфлі. Буде хоч одна трійка — не торкайся до обновок.

Є ще, мій юний друг, в нашому суспільстві люди, що переживають задоволення від деспотичного захвату владою над іншою людиною. Знайте, що боротьба з цим явищем дуже важка і складна. І боротися з ним треба перш за все нам, педагогам.

Не допускайте виникнення хоч би в одній сім'ї обстановки дріб'язкових причіпок, докорів, істеричних скарг і звинувачень — в такій атмосфері маленька людина робиться жорстоким, і це, на мій погляд, один з найстрашніших ударів по юному серцю. У лекціях, бесідах розповідайте, як дріб'язковість перетворює добру людину на самодура, як самодурство виганяє те душевний рух, який в нормальних сім'ях є джерелом доброти, розумної стриманості і поступливості дітей. Це рух душі — ласка. Що не знає ласки в дитинстві стає грубим, безсердечним в роки отроцтва і ранньої юності.

Ви, напевно, чули тривожні роздуми батьків: був син маленькою дитиною — був добрим, згідливим, слухняним; підріс — став грубим, примхливим. Чому так відбувається? Як роз'яснити і що порадити батькам? Я тисячу разів переконувався, що причина цього явища — в невмінні користуватися батьківською владою. Ось тут особливо важливо говорити одночасно і з батьком, і з матір'ю —ведь батьківська влада —это і є поєднання мудрості, єдність волі, відчуттів, бажань матері і батька. Там, де немає злиття мудрості двох дорослих людей, гаряче закоханих в своє творіння, влада батьків перетворюється на свавілля. Якщо тільки дитина відчула, що мати і батько по-різному дивляться на поняття можна, не можна, треба — для нього найрозумніші речі здаються насильством, примушенням, знехтуванням його свободи; ось тоді батьку і матері і доводиться дивуватися: чому це дитини неможливо навчити жити без ляпанців і запотиличників, без ремінця і палиці? Та тому, що розумні, необхідні вимоги дитина усвідомлює і переживає як злу силу, переважну його волю.

Застерігайте ще проти одного різновиду безрозсудної батьківської любові — любові відкупу. Є батьки і матері, щиро переконані в тому, що, забезпечуючи всі матеріальні потреби дітей, вони виконують свій батьківський обов'язок. Дитина одягнена, озута, сита, здорова, у нього є всі підручники і наочна допомога — що ж вам ще треба? Матеріальними витратами, вважають такі батьки, можна зміряти батьківську любов. В даному випадку школа має справу з невеликим числом батьків, страждаючих етично-емоційною толстокожестью. По суті, вони не знають, що таке батьківська любов. Серед матерів, якщо вони пов'язані з дітьми узами повсякденної духовної спільності, таких майже немає. Етично-емоційна толстокожесть, бездушне відношення до своїх дітей — далеко не завжди результат низького рівня освіти батька. Це результат погляду на виховання дітей, як на щось абсолютно відособлене, відокремлене кам'яною стіною від суспільних обов'язків.

Попередження цього пороку вимагає того, щоб ради батькам, особливо батькам, про виховання їх дітей пронизувала червоною ниткою думку про громадський обов'язок батька і матір, про їх відповідальність за майбутнє своїх дітей.

Якщо в сім'ї, де батько розуміє свої обов'язки лише як забезпечення матеріальних потреб дітей, і мати не стала центром їх духовного життя, дітей оточує атмосфера духовної порожнечі, убозтво. Вони живуть серед людей і не знають людей — ось що найнебезпечніше в таких сім'ях; дитячим серцям незнайомі і недоступні тонкі людські відчуття, перш за все ласка, співчутливість, співчуття, милосердя. Вони можуть вирости емоційно неосвіченими людьми. По відношенню до цих дітей виховний борг школи особливо великий: вони повинні пройти в стінах учбово-виховного закладу спеціальну школу виховання відчуттів. Це ціла проблема теоретичної і практичної педагогіки; на жаль, цього розділу в теорії виховання по суті немає: ніхто спеціально не досліджує того, як виховувати відчуття, особливо як виховувати дітей, емоційно етичний мир яких через сімейні обставини спустошений, знеособлений.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]