46. Поради вчителеві, що працює у великій школі

Вчителеві школи, де колектив складається з декількох десятків педагогів, незрівнянно легше удосконалювати свою майстерність, чим в маленькій школі. У великому колективі завжди є досвідчені педагоги. Але запозичення педагогічного досвіду — дуже складна справа, творчість.

Ви закінчили вуз, у вас — диплом вчителя, скажімо, початкових класів. Окрім вас, в школі, куди ви отримали призначення, працює шістнадцять вчителів початкових класів. Про одних з них говорять на засіданнях педагогічної ради як про кращих майстрів, інших ніде не згадують, третім час від часу указують на недоліки. Вам, новачкові на педагогічному терені, є чому повчитися майже у кожного педагога, що пропрацював в школі хоч би декілька років. Але, запозичуючи досвід, треба економити час. Важко було б дістатися до витоків майстерності, якби ви стали відвідувати уроки всіх педагогів по черзі.

Я б радив спочатку проглянути зошити всіх колег по роботі в початкових класах. Побачите красивий, чіткий, грамотний лист переважної більшості дітей — це вже прямий орієнтир: у даному класі можна повчитися багато чому. Учнівські зошити — дзеркало всієї виховної роботи. Підіть на урок до цього вчителя. Не тільки па урок листа. Зошити — це результат всього педагогічного процесу. Лист залежить і від того, як діти читають, що і скільки вони читають.

Зрозуміти якусь одну сторону педагогічного досвіду не можна без глибокого розуміння всього, що робить вчитель, того, як сприймають його дію діти. Вперше відвідавши урок досвідченого педагога лише для того, щоб зрозуміти, як він зумів навчити дітей добре писати, ви побачите багато такого, що, здавалося б, не пов'язано безпосередньо з об'єктом ваших спостережень. Не розгубіться в складних залежностях явищ. Спіткати досвід — це перш за все зрозуміти, що від чого залежить. Інакше ні осмислити, ні запозичувати чужий досвід неможливо. Адже запозичення самого кращого досвіду — це не механічне перенесення окремих методів і прийомів в свою роботу, а перенесення ідеї. Щоб вчитися у кращих майстрів, треба в чомусь переконатися.

Ось ви побачили, що у вашого колеги, чиї зошити привернули вашу увагу, учні чудово читають: швидко схоплюють очима слова і частини пропозицій, читаючи думають, а звідси і яскраве емоційно-інтонаційне забарвлення читання. Ви уважно придивляєтеся до методики читання, по нічого несподіваного і нового для себе не бачите. Відвідуєте ще один урок, потім — ще і ще. Зіставляєте все з своїми уроками. Ви робите все так само, але результат далеко не той же. Шукайте, наполегливо шукайте, від чого ж залежить прекрасний результат.

Ви розпитуєте учнів, прагнете дізнатися життя їх сім'ї, - і перед вами поступово відкривається залежність прекрасного читання що вчаться від безлічі речей: п від інтелектуального життя сім'ї, і від того, які казки слухали малюки в дитинстві, і від системи позакласного читання, і від того, як піклується вчитель про співвідношення знань і практичних умінь. Ви приходите до висновку:

немає в педагогічній справі одного результату, який залежав би тільки від чогось одного: роби от так — і вийде обов'язково ось те-то. Кожен результат залежить від десятка, від сотні даних, іноді, здавалося б, дуже віддалених, безпосередньо не пов'язаних з предметом вивчення, спостереження, дослідження.

Осмислення досвіду вчителя майстра допомагає вам бачити, що від чого залежить у вашій власній практиці.

Вдосконалення педагогічної майстерності — це перш за все самоосвіта, особисті ваші зусилля, направлені на підвищення власної культури праці і в першу чергу культури мислення. Без індивідуальної думки, без допитливого погляду на власну працю немислима ніяка методична робота.

Чим більше ви вивчаєте і спостерігаєте досвід своїх старших колег, тим більше необхідні вам самоспостереження, самоаналіз, самосовершенствование, самовиховання. На основі самоспостереження, самоаналізу у вас народжуватимуться власні педагогічні ідеї. Вивчаючи, наприклад, зв'язки тим часом, що робиться, і тим, що виходить в результаті, ви приходите до висновку: від зерна, посадженого в чудово оброблений грунт сьогодні, далеко не завжди можна чекати паростка, вже завтра. Те, що робиться сьогодні, у багатьох випадках можна оцінити лише через декілька років. Це одна з дуже важливих закономірностей педагогічної праці. Вона примушує завжди думати про перспективу.