78. Різновікові колективи не можна будувати на порожньому місці

Звичайно, матеріальні, господарські відносини породжують відносини іншого роду — духовні. Чим цікавіше праця, що становить саму суть господарських відносин, тим глибше можуть бути духовні відносини між вихованцями різного віку. Праця ж стає цікавою тоді, коли діти, підлітки і хлопці, що працюють в одному колективі, управляють машинами і механізмами, опановують складними практичними уміннями і навиками, передають один одному знання і досвід — коли є духовні відносини. Без трудової захопленості, без жадання знань, без спільної діяльності, яка припускає оволодіння порівняльно складними уміннями і навиками, різновіковий колектив як інструмент виховання — неможливий. Але якщо вам вдалося досягти злиття праці і духовного життя вихованців різного віку, тоді у вас з'являється новий, дуже сильне джерело дії колективу на особу.

Суть цієї виховної дії полягає в тому, що дитини і підлітка, підлітка і хлопцеві притягає один до одного спільність інтересів, здібностей, схильностей, покликання. Риси особи при цьому виражаються в конкретній діяльності. Виховний ефект різновікового колективу полягає в тому, що під впливом яскравого позитивного прикладу дитина, підліток усвідомлює, якою людиною він хоче стати, у нього з'являється прагнення досягти ідеалу, зразка. Поза духовними відносинами, що виникли на ґрунті цікавої, увлекательного праці, прагнення стати такою-то людиною взагалі не може виникнути і опанувати думками вихованця.

Різновікові трудові — їх можна назвати ще і творчими — колективи повинні бути справою добровільним. Тут неприпустимо яке б то не було прикріплення одного учня до іншого. Піонери і комсомольці дуже тонко відчувають здібності, схильності, покликання, вони ніколи не виділять в бригаду механізаторів або рослинники того, хто не цікавиться відповідною працею.

Є різновікові колективи і іншого роду. В період літніх канікул наші вихованці, як правило, нікуди не виїжджають — умови відпочинку в селі прекрасні. На кожній вулиці, на кожному «кутку», як говорять на Україні, у нас є вогнища народної педагогіки. Так ми називаємо маленькі школи народного виховання. Душею кожною з цих шкіл є людина, що гаряче любить дітей. Це або ветеран виробництва, що пішов на відпочинок, або ж молодий робочий, колгоспник, службовець, для якого спілкування з дітьми — радість, повнота духовного життя. У себе в колективі ми називаємо таких людей хранителями вогнищ народної педагогіки. Їх виховна дія величезна: краса створюється тільки красою, людина твориться тільки людиною.

Третина сторіччя роботи в школі переконала мене в тому, що людина краще всього виховується тоді, коли він виховує інших, піклується про іншу людину. Наш педагогічний колектив прагне до того, щоб вже в підліткові роки кожен вихованець проявляв серцеву турботу про маленьку дитину. Чуйність, співчутливість, тривога про дитину — ці відчуття є благородною емоційною основою підліткового і юнацького колективу. Чим активніше виражаються ці відчуття в діяльності, тим ніжніше і мужніше стає серце підлітка — хлопчика і хлопця, тим більше жіночності в серці підлітка — дівчатка і дівчата.