58. Як спільно з сім'єю керувати дитячою працею

Я ще раз підкреслюю виняткову важливість того, щоб дитяча, підліткова, юнацька праця включалася в економічне, матеріальне життя сім'ї, була в ній органічною необхідністю, щоб мати і батько розглядали його як святий борг дітей. Якщо цього немає, ніякі педагогічні хитрування школи не дадуть абсолютно ніяких результатів. Якщо дитяча праця сім'ї не потрібна, якщо батьки самі, буває і так, з шкіри лізуть, щоб полегшити життя дітей, звільнивши їх від праці, ніякі тижневі, двотижневі, місячні практикуми, організовувані школою, не стануть для дітей працею, вони залишаться грою і лише грою — правда, докучливою і обтяжливою, від якої хочеться скоріше звільнитися. Виховну силу праця знаходить лише тоді, коли він стає економічною необхідністю. Якщо це є, тоді і все інше, як мовиться, прикладеться: і учення стає працею, і те, що батько захворів і не може працювати, викликає у підлітка сьогодення, дорослі роздуми.

У сільській школі дуже легко вирішувати організаційно-педагогічні питання дитячої праці. Так, повторюю, йдеться саме про дитячу працю. Справжнім трудівником і взагалі справжньою людиною істота, що народилася людиною, стає лише тоді, коли праця для нього не абстрактна педагогічна вправа, а справа, без якої нічого буде є, не в що буде одягнутися і взутися. Ми разом з батьками піклуємося про те, щоб знайти для дітей посильну і в той же час значну по своїй продуктивності роботу. 7—8-річні діти працюють разом з матерями і старшими сестрами і братами в шовківницьких ланках: заготовляють (срезывают) вітки шовковиці, приносять їх до стелажів, розкладають, прибирають сміття. 9—10-річні хлопчики і дівчатка, окрім роботи в шовківницьких ланках, відбирають насінні качани кукурудзи, готують насіння овочевих рослин, збирають і вносять до ґрунту на овочевих грядках місцеві добрива. 11—12-річні діти сушать сіно, збирають овочі і фрукти, пасуть овець і худобу.

Підлітки залицяються за худобою на тваринницьких фермах, силосують кормові культури, очищають насіння; окремі хлопчики 12—14-річного віку працюють на городніх тракторах. Хлопці і дівчата управляють різними сільськогосподарськими машинами, обробляють ґрунт, спушують міжряддя технічних і овочевих культур, сіють, прибирають урожай.

Може бути вам, мій юний друг, покажеться незвичайним раннє залучення дітей до справжньої продуктивної праці. Я знаю, що у окремих педагогів наша система трудового виховання викликає побоювання: чи є у дітей час для відпочинку, чи не переобтяжені вони? У нас цих побоювань немає. Ми не придумували цієї системи. Це вікові традиції народної педагогіки: діти допомагають трудитися батькам, батьки не можуть в своїй праці обійтися без дітей; як тільки дитина навчилася нести своєю рукою ложку від тарілки до рота, він працює — не для того, щоб поуправлятися в праці, а тому, що ніхто з людей, що оточують дитину, без зусиль не уявляє собі життя.

Народна педагогіка знає, що дитині посильно і що непосильно. Тому що в ній органічно поєднується життєва мудрість з материнською і батьківською любов'ю. Народна педагогіка не боїться того, що працю приносить втома, вона знає, що праця неможлива без поту і мозолів.

Народна педагогіка, що знає чарівну силу праці, відкрила перед нами нові джерела виховної мудрості, невідомі в книжковій педагогічній теорії. Ми переконалися, що тільки завдяки праці, в якій є і піт, і мозолі, і втома, людське серце стає чуйним, ніжним. Завдяки праці чоловік знаходить здатність пізнавати навколишній світ серцем. Дитина-трудівник, підліток-трудівник бачить людей зовсім не так, як той, хто не знає справжньої праці.