96. Володарюйте над душею дитини книгою, розумом, переконаннями

Був у мене розумний, але примхливий вихованець Юріївна. Як тонка стеблинка очерету чуйна до щонайменшого подиху вітерця, так він, Юріївна, був чуйний до правди і брехні, чесності і безчестя.

Приніс я в Кімнату Думки декілька книжок про дальні країни, про природні явища. Зажевріли очі у Юріївни, коли він побачив яскраву, барвисту обкладинку книги про морські глибини. Він попросив почитати, і коли я дав йому книгу, хлопчик з хвилюванням запитав: «А коли прочитаю — ще дасте?»

«Звичайно, - відповів я. — Хоч і щодня читай по книзі».

Я необачно перебільшив: книг про дальні країни, про морські глибини, про тропічні ліси і арктичну безмовність, про незвичайні пригоди у мене в ту пору не вистачило б на кожен день. А Юріївна якраз через день приніс книгу і попросив нову. Декілька тижнів пройшли непомітно. Але полиця з книгами, що зацікавили Юріївну, була невелика. І ось прийшов день, коли тривожна думка позбавила мене спокою: що ж буде через тиждень? Адже хлопчик, п'ятикласник Юріївна, і уявити собі не може, що запас книг у мене раптом вичерпається. Що ж буде, коли він зрозуміє, що я обдурив його? Річ не лише в тому, що наша дружба розпадеться. Не тільки в тому, що я не побачу більше в своїй маленькій кімнатці довірливих дитячих очей, не почую питання: «А у вас ще багато книг?» (У сусідній кімнаті була моя, маленька тоді, бібліотека, і я не дозволяв Юріївні проглянути її, боячись, що він відразу ж розчарується в мені). Річ у тому, що я втрачу владу над душею цієї примхливої дитини, що володіє, — в цьому я був убежден— єдиним в світі, неповторним характером: тяжінням до людей, у яких слово не розходиться із справою в найдрібніших деталях.

І ось прийшов день, коли я відправився з свого далекого села в подорож по містах — Харкові, Полтаві, Києві. Я витратив двомісячну зарплату, але повернувся додому радісний. Ледве доніс зв'язки з книгами. Боявся потрапити на очі Юріївні.

Три роки вчився Юріївна до закінчення VII класу (тоді була семирічна школа), і три роки я щодня думав про те, яку цікаву книгу я дам йому прочитати. Я відчував, що хлопчик думає не тільки про зміст прочитаної книги. Він як би судить по книгах про той, хто читає ці книги. Вдумливий, вимогливий, він був в ті роки моїм суддею. Чим глибше був сенс прочитаної книги, чим цікавіше була наша бесіда, тим більше тягнувся він до мене, тим більше радості давала мені хвилини і годинник бесід.

Ці три роки були для мене справжнім випробуванням. З тих пір у мене щороку є декілька таких — з допитливим розумом і чуйною душею — вихованців, як Юріївна. Я не міг би володарювати над їх волею, коли б не книга. Від книги запалювалися, як маленькі вогники, дитячі і юнацькі інтереси. Я відчував себе під невсипущим контролем моїх вихованців. Якби хоч на один день припинилося моє активне життя в світі книг, я б втратив владу над душами моїх вихованців. Я б став непотрібний їм, тому що нічого більше не міг би їм дати. А вчитель, якого більше нічого не дає, стає для вихованців прикрим наглядачем, якого в міру сил, терплять, але не поважають.

Дорогий друг, хочу порадити вам: володарюйте над розумом своїх вихованців. Немає сильнішого засобу підпорядкувати волю свого вихованця, чим підпорядкування його думок. Але володарювати над думками можна лише тоді, коли у вас багате, повнокровне життя в світі книг. Найчуйніші, такі, що володіють неповторною індивідуальністю, примхлива, «бунтівна», непокірна натура і характери при умілому підході стають книжниками. Впокорюйте їх книгами і розумом.