5.3 Форми забезпечення при проектному фінансуванні

Права власності на проект фіксуються у відповідних договорах. Їхнім підтвердженням, частіше за все, є конкретні цінні папери. Тобто в першу чергу сторони домовляються про права власності на проект в разі не вдалого його завершення.

Якщо це трапляється, у інвестора є три основні варіанти розпорядження, отриманими у вигляді забезпечення, активами (рис. 5.5):

• Розпродаж активів, які були створені під час реалізації проекту до його припинення.

• Набір нової команди та продовження робіт з реалізації проекту.

• Перепродаж прав на проект третім особам.

Розпродаж активів, які були створені проектом

Інвестор

Продовження робіт з новою командою

Перепродаж прав на реалізацію проекту

Рис. 5.5 Варіанти розпорядження предметом забезпечення в разі припинення проектних робіт.

Що стосується пріоритетів вибору конкретного напрямку розпорядження отриманими правами на проект, то перше місце слід поставити можливість подальшого продовження виконання проекту. Може статися, що невдача була обумовлена слабкістю проектної команди. На практиці досить часто трапляються випадки, коли перспективна ідея (а всі проекти є перспективними - в протилежному разі вони не були б прийняти до фінансування) не реалізується саме в наслідок безпорадних дій команди.

Якщо аналіз чинників невдач виявить саме таку причину, то підбір нової, більш кваліфікованої команди, яка здатна завершити його, є найбільш раціональним рішенням щодо розпорядження отриманими правами.

Значно менший, але більш стрімкий результат можна отримати за рахунок продажу прав на проект третій особі. Якщо вдасться знайти зацікавлених осіб, які проявлять інтерес до очікуваних результатів проекту, а запропонована ціна влаштовує інвестора, то вибір даного варіанту також є доволі привабливим.

Прийняття вказаних напрямків розпорядження об'єктом застави можуть розглядатися в тому випадку, якщо не втратив своєї привабливості, а його провал визначається суб'єктивними факторами. Але так буває далеко не завжди. Фактори, які привели до дострокового припинення робіт можуть бути продиктовані змінами ситуації на ринку. Зокрема:

• На ринок може потрапити новий продукт, з яким продукт даного проекту не може конкурувати.

• Витрати на завершення проекту можуть так перевищити запланований рівень, що під загрозою опиняться показники його ефективності.

• На певному етапі виконання робіт з'ясується, що проект не в змозі забезпечити декларовану якість продукту, а це, в свою чергу, на задовольнить вимог потенційних споживачів.

• Зміна законодавства чи то в країні замовника проекту, чи то в країні куди були наміри експортувати продукт може суттєво знизити його привабливість в очах зацікавлених осіб.

В разі виникнення подібних ситуацій залишається тільки розпродати ті активи, що були створенні під час виконання проектних робіт. Це можуть бути побудовані будівлі та споруди, придбанні машини, обладнання та матеріали, об'єкти нематеріальної власності, тощо.

Запам'ятайте:

Для інвесторів проект є досить цінним забезпеченням інвестованих коштів. В разі його невдалого завершення, права на проект переходять до інвестора, який, в першу чергу, повинен зробити аналіз причин невдач, після чого можуть виявитися перспективи розпорядження отриманими правами власника.

В крайньому випадку залишається можливість продажу активів проекту, що, зрозуміло, не покриє збитків, але з огляду на відповідність ризику очікуваним прибуткам, значно краще, ніж розпорядження заставою при традиційній схемі фінансування.

Як додаткове забезпечення, в практиці проектного фінансування використовуються регреси. Розрізняють три основні форми проектного фінансування:

• без права регресу;

• з повним регресом на позичальника;

• з частковим регресом на позичальника.

Перша з них припускає класичну форму інвестування в проект. Тобто проект є єдиним, що забезпечує можливість повернення вкладених коштів при припиненні виконання проекту. При цьому ризик інвестора максимальний, але в той же час і очікуваний прибуток значно перевищує його середній рівень.

Запам'ятайте:

Відсутність регресу означає, що проект є єдиним забезпеченням залучених для його реалізації коштів. Тобто в разі провалу плану інвестор лише отримує право на проект та створені при його виконанні активи. Дана схема максимально наближена до класичної схеми венчурного фінансування.

Якщо очікувана прибутковість проекту не дуже велика, а ділова репутація основного його учасника не дає повної впевненості в успіху, інвестор висуває вимоги повного чи часткового регресу. Тобто у випадку невдачі проекту основний учасник проекту зобов'язується цілком чи частково компенсувати втрати інвестора. Звичайно що при цьому у інвестора залишаться права на сам проект.

В наведеному в попередньому параграфі прикладі, де інвестиції здійснюються за допомогою придбання привілейованих акцій, в спеціальній додатковій угоді фіксується обов'язок емітента викупити їх за встановленим курсом у випадку недосягнення проектом планових фінансових показників. Для часткового регресу фіксована ціна може складати від 30 до 70% від номіналу, а для повного - 100%.

Взаємозв'язок типів регресу та важливіших параметрів проекту поданий в табл. 5.3.

Таблиця 5.3

Матриця залежності обраної форми регресу від ризикованості та очікуваної прибутковості проекту

Тип регресу	Рівень ризикованості	Рівень прибутковості
1. Без права регресу	Найнижчий	Найвищій
2. Частковий регрес	Середній	Середній
3. Повний регрес	Найвищій	Найнижчий

Тобто чим нижчий рівень регресу, тим більший очікуваний прибуток інвестора від участі в проекті (рис 5.6).

Очікувана доходність Регрес Рівень ризику інвестора

Найнижчий

Найвища

Найвищий

Середній

Середня

Середній

Найвищий

Найнижча

Найнижчий

Рис. 5.6 Взаємозв'язок ризику, регресу та очікуваної доходності

У більшості випадків використання регресу вигідно і споживачу результатів проекту, тому що вони значно знижують витрати на залучення інвестицій. Особливо це видно на прикладах не дуже капіталомістких бізнес-проектів. В цих випадках від підприємців не потребується мати великі активи, які необхідно надати в ролі застави.

Приклад. Розглянувши проект інвестор запропонував наступні варіанти додаткового забезпечення у вигляді регресу (табл.5.4):

Таблиця 5.4

Варіанти додаткового забезпечення у вигляді регресу

Вид регресу	Доля інвестора в прибутках проекту, %
1. Відсутність регресу	50
2. Частковий регрес у вигляді застави, яка покриває 70% від суми отриманих інвестицій	30
3. Частковий регрес у вигляді застави, яка покриває 40% від суми отриманих інвестицій	42
4. Повний регрес, у вигляді застави, яка складає 120% від суми отриманих інвестицій	25

В даних умовах рішення Замовника проекту повинно обґрунтовуватися з боку власного погляду на ризик реалізації проекту та можливостей забезпечення вимог про заставу.

Справа в тому, що Інвестор та Замовник проекту по різному дивляться на ризики, які можуть супроводжувати його впровадження у життя. Інвестор, який не є фахівцем в конкретній галузі здійснення проекту спирається здебільшого на формалізовані методи, які відомі з курсів "Проектний аналіз" та "Економічні ризики".

В той же час Замовник - підприємець більш довіряє інтуїтивним оцінкам ризикованості реалізації ділової ідеї. Його інтуїція базується на ґрунтовному розумінні ринкової ситуації, вимог та сподівань споживачів, нових можливостях, які відкриваються при здійсненні проекту, тощо. І, якщо на його погляд, ризик не настільки значний, то найбільш прийнятними варіантами забезпечення були би 2,3 та 4. А конкретний вибір залежить від можливості забезпечити необхідний рівень застави.

Якщо Замовник знайде можливість забезпечити свої зобов'язання на рівні 120% від отриманих інвестицій, то його доля від прибутків проекту складе 75%. А в разі можливості забезпечити вимоги про 40%-ий регрес, доля в прибутках буде вже значно нижчою - 58%.

В той же час, не маючи окрім ідеї ніяких інших здобутків, окрім ділової ідеї - відсутність регресу стає єдиною можливістю отримання інвестицій.

Запам'ятайте:

Надійних формалізованих методів, призначених для розрахунку ступеня регресу немає і не може бути. Можна лише оцінити рівень ризику та на основі цього зробити висновку про найбільш прийнятну форму регресу в даних умовах реалізації проекту. Причому різні інвестори в залежності від свого досвіду, фахового рівня, інформованості, тощо можуть по різному оцінювати ступень ризику і відповідну ним форму регресу.

В практиці проектного фінансування регреси застосовуються у відношеннях активного інвестора до пасивних інвесторів, а також материнської компанії до активного інвестора. В першому випадку у інвестиційному договорі фіксується зобов’язання АІ щодо компенсації втрат пасивних інвесторів при невдалому завершенні проекту. У другому випадку фіксуються зобов’язання МК перед АІ про часткове повернення інвестованих коштів, втрачених через невдачу проекту.