Специфіка використання формул мовного етикету в епістолярії лесі українки і михайла коцюбинського

СПЕЦИФИКА ИСПОЛЬЗОВАНИЯ ФОРМУЛ РЕЧЕВОГО ЭТИКЕТА В ЭПИСТОЛЯРИИ ЛЕСИ УКРАИНКИ И МИХАЙЛА КОЦЮБИНСКОГО

В статье рассматриваются основные этикетные формулы, которые используются Л.Украинкой и М.Коцюбинским, в частности формулы обращения, приветствия, пожелания, благодарности, извинения, одобрения, соглашения, отказа, прощания и т.д.

Леся Українка і Михайло Коцюбинський – найоригінальніші світові майстри художнього слова. Оригінальні вони саме тим, що їх своєрідність сполучається з численними особливостями народно – поетичної манери. Вибір і художня обробка звертань пов’язані з основними особливостями їх художніх уподобань і майстерності. З епістолярної спадщини Леся Українка і Михайло Коцюбинський постають перед нами не тільки як неперевершені майстри слова, але й передові громадсько-політичні діячі, критики і публіцисти, виявляють найкращі людські риси – чулість, щирість, увагу, працьовитість, відданість своїй справі і своєму народові. Кожний лист письменників – неповторний, своєрідний, глибоко індивідуальний твір. Це виявляється передовсім у тому, що зачин являє собою початкову формулу-звертання («Високоповажний Пане!» – Л.У.; «Дорогий Добродію!» – М.К.) чи формулу-вітання («З Новим роком, з новим щастям! Запізнений привіт, але ж від того він не менш щирий» – Л.У.: «З Новим роком!» – М.К.).

Структура листів письменників різна. Якщо у М.Коцюбинського після звертання здебільшого починається розповідь, то у Лесі Українки розповіді передують ще кілька етапів: констатація про одержання листа («Тільки що поклала папір і написала дату, як мені принесли твого листа») чи його відсутність («Що се ми одна одній не пишемо? Аж чудно!»). Іноді, як і в листах М.Коцюбинського, одразу ж починається виклад основного змісту (дуже часто – у листах до матері, батька, сестри): Люба мамочка! Ото я тепер знов задумалась над своїми подорожами...

Перед основною частиною можуть вживатися формули ввічливості: вибачення («... але вже вибачте мені мою українську halb (пів (нім.)) азіятську негречність», «О, якби мої думки мали голос, й хтось чув би його, встаючи й лягаючи, чув би щось таке ніжне, як плескіт легкої хвилі по дрібній ріні, і може хтось не гнівався б на когось і простив би всі його провини»); схвалення («Ніхто ніколи не писав мені так часто і так любо, як ти, і, запевне, ніхто й не писатиме»); подяка («Спасибі за повіншування і за добрі слова», «Чорненьку дитинку хтось цілує і дякує за пам’ять про когось»); прохання («Якби мені не сором нав’язувати тобі ще лишню роботу, то просила б тебе...», «Прошу Вас хорошенько, абисьте...»).

Кінцівка – завершальні прощальні формули («Лапку твою стискаю», «Па! Па! Па!», «Бувайте здорові, красно вітаю Вас»), побажання («Жичу Вам кращого здоров’я, ніж собі», «Ти ж, моя Лілея Лілейная, не хили головки на чужині, а держи її стрімко і гордо, як годиться Лілеям огнистим». Можливі також antescriptum i postcriptum («P.S. Дуже прошу прислати колядки»).

У кожному листі довільно функціонують формули мовленнєвого етикету. Ці формули і структура листа виступають як взаємозумовлені елементи, вживаються в залежності від основної текстової інформації. Використання формул -звертань, -вітань, -побажань, -подяки, -вибачення, -схвалення, -згоди, -відмови, -прощання є найголовнішою ознакою епістолярного стилю. Як термінальні сигнали вони відіграють важливу роль у композиції листа, впливають на чіткий, послідовний виклад думок.

Ретельний добір письменниками мовленнєвих виразів зумовлений, в першу чергу, спрямуванням листа. Від цього залежить стиль мовлення (художній, діловий, публіцистичний, розмовний), відповідно до якого автори використовують спеціальні мовні засоби. Так, у листі до редактора «Киевской газеты» М.Коцюбинський використовує діловий стиль мовлення: «Милостивый Государь Господин Редактор!» Про це свідчить не тільки офіційність звертань, а й використання таких граматичних засобів, як: розповідні речення, ускладнені зворотами, складні речення з підрядними умови, наслідку, допусту, а також похідні прийменники та сполучники.

Окрім спрямування листа, специфіка мовленнєвого етикету залежить від уподобань автора і зумовлюється фактором адресата. Наприклад, якщо до своїх рідних Леся Українка звертається найтеплішими, найніжнішими словами («Mio Giglio d’oro!» («Моя золота Лілеє!») (італ.)), то в офіційно-ділових листах вона використовує принципово інші звертання («Вельмишановний Пане!»).

На вибір тієї чи іншої формули впливає також ступінь спорідненості, вік адресатів, конкретна ситуація спілкування. Крім того, фактор адресата передбачає врахування соціального становища, рівня культури і освіти співрозмовника.

Інший чинник – це тип спілкування. Обов’язково адресати виходять із того, контактне чи дистактне спілкування, як воно вимірюється у часі. Зрозуміло, що в епістолярному стилі воно відбувається на відстані (дистактне) і триває у часі.

Отже, ми можемо виділити основні елементи комунікативної ситуації, від яких залежить вибір звертань:

спрямування листа;

зовнішні обставини, за яких відбувається спілкування і які залежать від місця, часу, характеру комунікації (офіційного чи неофіційного);

стосунки між адресатами, кожний з яких має певний набір соціальних ролей.

Умови вибору формули-звертання вказують на основні ознаки звертань:

адресація – зверненість до адресата; вокативність – кличність; віднесеність до 2-ої особи; спонукальність.

За своїми структурними і семантичними ознаками звертання є особливого роду ім’ям, а за функціональними – висловлюванням, оскільки характеризується «ознакою комунікативної автономності, тобто здатністю виступати в мовленні як окреме повідомлення», – як стверджує Н.Д.Арутюнова.

Щодо власних уподобань авторів, ми можемо стверджувати, що вони мали свої улюблені вирази, до яких найчастіше вдавалися. Так, у Лесі Українки - це звертання «Високоповажаний Пане», у М.Коцюбинського – «Високоповажаний Добродію» – у високій тональності і численні індивідуально-авторські звертання у фамільярній тональності.

Добір адресантами формул-звертань і формул-вітань визначає тональність спілкування. Так, лише за звертанням Лесі Українки «Лілічко, серце моє!» ми можемо сказати, що лист буде дружнім, а не офіційним чи діловим. Як бачимо, добором звертання визначається і ставлення до адресата, бо мовленнєвий етикет – це особлива система усталених формул спілкування, за допомогою якої людина може визначитися відносно співрозмовника, передати адресату інформацію типу: «Ми рівні», «Я хочу контактувати».

З листів Лесі Українки і М.Коцюбинського розкривається світогляд письменників, їх естетичні смаки й інтереси, індивідуальні риси характеру, а також ступінь спорідненості і знайомства авторів з адресатами, близькість інтересів та переконань, спільність мети і уподобань. Панує невимушеність у доборі мовних засобів, безпосередність у вираженні емоцій. Академік І.К.Білодід писав про листи Лесі Українки: «Мовностилістичну основу, лексико-фразеологічну і структурно-синтаксичну композиційну тональність [листів Лесі Українки] ... становить українська усно-розмовна мова, та жива буденна мовна реалістична проза, що являє собою неповторну поезію життя, неосяжні в своїй розмаїтості відтінків мовлення конструкції діалога, монолога чи авторських партій, скомпонованих знов-таки в дусі цього ж мовлення».

З погляду функціонування етикетних формул, у листах розрізняють основні і факультативні компоненти. До основних належать розповідь, прохання і привітання – прощання (як кільцеве композиційне обрамлення листа). До факультативних – домагання прихильності. В листах часто відбувається певна дифузія структурних елементів: формула привітання накладається на формулу домагання прихильності, а розповідь нерозривно пов’язується з висловленим у листі проханням. Проте найважливішим чинником, який зумовлює і структуру листа, і вибір формул мовного етикету, є авторська особистість, власні смаки і уподобання адресанта, його духовний світ, моральні якості.

С.Н. Артаев

Россия г. Элиста

КОМПЛИМЕНТ В РУССКОМ И КАЛМЫЦКОМ РЕЧЕВОМ ЭТИКЕТЕ

В последнее время в современной лингвистике появилось множество исследований, посвященных коммуникативно-прагматическим и смежным аспектам функционирования различных форм речевого этикета. Актуальность лингвистического изучения таких ситуаций как сочувствие, утешение, комплимент, одобрение обусловлена все возрастающей значимостью проблем межличностного вербального общения и взаимодействия людей между собой.

    Прагматический фактор, пронизывающий речевую деятельность субъектов, прослеживается в сфере социального поведения человека и выражается в элементарных речевых актах, включающих формулы речевого этикета (приказание, просьба, одобрение, комплимент). Речевой этикет, в свою очередь, рассматривается отечественными и зарубежными лингвистами как знаковая система в структуре речевой деятельности. Знаковый характер речевого этикета прежде всего обусловлен его национально-культурной спецификой.

Социальный аспект этикета как межличностного поведения представляет собой систему способов поддержания коммуникативного взаимодействия между субъектами, относящимися как к определенной социальной группе, так и к разным социальным группам.

Владение речевым этикетом предполагает умение правильно выбирать формы общения и способы речевого воздействия, в соответствии с типом ситуации, социальным статусом коммуникантов, характером отношений между ними и характером самих собеседников.

В связи с общей прагматической направленностью на успешную реализацию языковой коммуникации особый интерес представляют формулы, включающие комплиментарные высказывания,.

Комплимент, как вежливый речевой акт отражает экспрессивную оценку, чувства и психологическое состояние говорящего

Однако основная цель комплимента состоит не столько в объективной положительной оценке адресата или предметов, входящих в его личную сферу, сколько в оказании положительного воздействия на эмоции адресата.

Объект комплиментарной оценки – это лицо (адресат комплимента), а также опосредованные его личностью предметы, события или положения вещей в целом. Говорящий (субъект комплимента) выделяет из числа известных ему свойств объекта комплимента те, которые могут быть квалифицированы как его достоинства, и обращает их к адресату.

Комплимент в русском и калмыцком речевом этикете реализуется в стереотипных и более или менее свободно построенных высказываниях, структурной основой которых являются, в основном, двусоставные предложения с подлежащим местоимением или дополнением-местоимением второго лица – обозначающим адресата. Одним из способов выражения речевого акта комплимента в русском языке является перформативное высказывание Вы (ты) хорошо выглядите (-шь). В калмыцком языке чаще всего используются положительные оценочные слова Сян «хорошо», Сяяхн «красиво», Залу «мужчина» и т.д. В качестве факультативных компонентов в состав конструкций входят усилители: Йир, Маш, Эвртэ «очень», Улм «слишком», Йоста «настоящий». Комплиментом служит прямое указание на положительные качества собеседника. Эти высказывания формируются в русском языке краткими и полными прилагательными-сказуемыми Вы (ты) умен (-ы, -а), Вы (ты) умный (-ая). В русском языке краткое прилагательное выражает временный признак, полное – постоянный, а в калмыцком прилагательное не подвергается склонению и изменению, так как для выражения временного признака применяются временные дейксисы.

Общая положительная оценка собеседника, его дела, может быть выражена глаголом, который в русском языке во фразе-комплименте чаще употребляется в значении настоящего постоянного: Вы (ты) замечательно играете (-ешь) в шахматы. В калмыцком же данное видовое значение передается в основном вспомогательным глаголом прошедшего времени: Та (чи) йир сяяняр нааддг бяяджит.

В обоих языках комплименты могут быть выражены перформативными высказываниями, которые оформляются предложениями со значением принадлежности. Ее центром является местоимение 2-го лица в родительном падеже: У Вас (тебя) хороший голос. Тана дуутн сяяхн.

Когда люди встречаются после длительной разлуки, они делают друг другу комплименты относительно внешности. В этом отношении русский язык располагает богатым набором комплиментов: Вы(ты) не меняетесь (-ешься)! Вы (ты) все молодеете (-ешь)! Время Вас не берет! В калмыцком языке подобные комплименты выражаются высказываниям Та (чи) тер кевярн (букв. Вы не изменились),

Нередко комплиментом в русском и калмыцком речевом этикете является положительная оценка собеседника с точки зрения его манеры общаться с окружающими, оценка может касаться особенностей характера или степени умения общаться: С Вами (тобой) интересно разговаривать. Танла кююндхд йир соньн.

Распространенным нейтрально-вежливым типом комплимента является оценка манеры одеваться, стричься, носить тот или иной цвет, что относится преимущественно к женщинам. Конструктивным центром является стереотип Вам (тебе) идет. Танд (чамд) зокчана.

В русском и калмыцком речевом этикете при вежливом общении комплимент может быть сделан родным и близким собеседника. В отличие от русского калмыцкий речевой этикет считает предосудительным во многих случаях хвалить человека в лицо или говорить ему комплименты. Сдержанность и скромность являются доминирующими признаками при коммуникации калмыков. Коммуниканты предпочитают косвенные речевые акты для выражения комплимента, иносказательную замену откровенной похвале. В традиции комплименты в калмыцком обиходе в чистом виде не обнаруживались, вследствие чего считаем, что к речевым актам выражения комплимента можно отнести один из жанров калмыцкого фольклора – магтал «восхваление». Например, в магтале «восхвалении» табунщику говорится о том, что он даже в кромешной темноте хорошо стережет свой табун, не потеряв ни одного коня: Нюкн болсн бёёргт, нюдм чичм харнгуд, алдл уга хаяд, тявл уга татдг. Туульсн мёрняс унад уга, тордсн агтыг алдад уга, Аля-дюювр залк – аргмджин хан – адуч! «На тесной, как яма, равнине, в кромешной темноте, бросает без промаха, тянет не отпуская, не падавший с брыкливого коня, не упускавший промелькнувшего коня, молодцеватый мужчина – хан (властелин) аркана – табунщик!». Главный комплимент заключен в последних словах комплимента-восхваления. В основном магталы встречаются в калмыцком героичесом эпосе "Джангар". Например, для описания несравненной красоты ханши Ага Шавдал используются такие выражения Цааран хяляхнь, цаад далан джирмяхяс тоолггдм, нааран хяляхнь, наад далан джирмяхяс тоолгдм, цуснас улан халхта, цаснас цаган саната. «Глянет направо – можно увидеть в сиянии её правой щеки мелкие рыбки дальнего океана, глянет налево – можно увидеть в сиянии её левой щеки мелкие рыбки ближнего океана, крови алее щеки её, снега белее мысли её». Многочисленны также восхваления, воспевающие богатырей владыки Джангара и их богатырских скакунов.

Если в русскоязычной культуре основными объектами комплимента служат внешность, артефакты, способности и личные достижения адресата, то в калмыцкой – в основном, его личные достижения, поступки и заслуги. В калмыцком обиходе обычной реакцией на комплимент являются прерывание, шутливое несогласие или неприятие. Молчаливое, с опущенным взглядом, легкое смущение считается признаком воспитанности адресата.

Наблюдения показывают, что калмыцкая языковая культура, по сравнению с русской, отличается меньшей распространенностью комплимента в бытовом диалоге. Особенность применения речевого акта комплимента в русском и калмыцком речевом этикете обусловлена национально-культурной спецификой этих народов в восприятии мира, которое отражено в национальной языковой картине мира.

Литература

 

1. Агаркова О.А. Прагматические аспекты комплимента аспекты комплимента как формы речевого этикета. Автореф.канд.дис. Ч., 2004.

2. Вежбицка А. Речевые акты.// НЭП. вып. XVI. Лингвистическая прагматика.– М., 1985.– С. 251-275.

3. Гловинская М.Я. Русские речевые акты и вид глагола.// Логический анализ языка, вып.5. Модели действия.– М., 1992.

4. Дякиева Р.Б. Некотрые средства традиционного вопистания детей у калмыков. - Элиста, 1995.

5. Национально-культурная специфика речевого общения народов СССР.- /Отв.ред. Тарасов Е.Ф. - М., 1982.

6. Пюрбеев Г.Ц. Речевой этикет и язык жестов у монголов и калмыков.// Национально-культурная специфика речевого общения народов СССР. - М., 1982.

7. Формановская Н.И.Коммуникативно-прагматические аспекты единиц общения. - М., 1998.

8. Чойдон З. Сопоставительное описание русского и монгольского речвого этикета (с позиции категории вежливости). - Улаанбаатор, 2000.

Дальдинова Э.О-Г.

Россия, Элиста