2. Об’єктивний критерій прогресу і типи соціального прогресу.

На необхідності об'єктивного критерію суспільного про­гресу наголошує марксизм, беручи за такий критерій рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

Сучасна суспільна думка не заперечує евристичних мож­ливостей об'єктивного критерію суспільного розвитку, об­ґрунтованого марксизмом, але не визнає його єдиним і вирі­шальним.

Сьогодні соціальні системи порівнюються за та­кими критеріями, як:

1) рівень споживання матеріальних і ду­ховних благ,

2) якість продукції,

3) рівень розвитку соціальної інфраструктури;

4) характер функціонування інформаційних систем,

5) зайнятість населення і можливість оперативної пе­рекваліфікації,

6) рівень розвитку культури, освіти, науки, виховання, взяті в системній єдності.

На думку вчених, універсальним критерієм суспільного прогресу є:

1) загальне становище люди­ни в соціальній системі,

2) діапазон її загальнокультурного роз­витку,

3) рівень матеріальної, соціально-політичної і духовної свободи.

Прогресивнішою вважатиметься та система, яка:

а) відкриває ширші можливості для задоволення людських життєвих потреб,

б) забезпечення такого рівня і структури створення та споживання загальнокультурних благ і цінностей, що найповніше відповідають природі та призначенню люди­ни,

в) створюють сприятливіші умови для самореалізації її як особистості,

г) розкриття індивідуальних обдаровань,

д) реалізації повної духовної свободи,

є) психологічної вдоволеності люди­ни своїм життєвим статусом та життєдіяльністю.

Суспільний прогрес – це такий поступальний розвиток суспільства, що сприяє збільшенню міри свобо­ди людини, розширенню можливостей для вільного роз­витку її індивідуальності, утвердженню у взаєминах між людьми і соціальними групами гуманізму, соціальної справедливості, злагоди і демократії.

Типи суспільного прогресу:

1) прогрес антагоністичного суспільства (який є тимчасовим і досягається в результаті утиску експлуататорських класів);

2) прогрес неантагоністичного суспільства (який є постійним і досягається рівномірно всіма класами та групами суспільства).

3. Необхідність і свобода.

Співвідношення історичної закономірності і свідомої діяльності людей треба розглядати в діалектичному взаємозв’язку, який розкривається в категоріях необхідності і свободи.

Історична необхідність – це те, що закономірно з дією об’єктивних законів приводить до розвитку суспільства.

Вона впливає на дії, вчинки людей, які, в свою чергу, зворотно впливають (як позитивно, так і негативно) на цю необхідність. Тим самим людина (суспільство) відкриває шляхи для розширення своєї свободи.

Свобода є продуктом історичного розвитку людства. Дії об’єктивних законів людина уникнути не може.

Свобода зовсім не означає протиставлення суб’єкта цим законам або «звільнення» від них. Такий шлях до свободи є ілюзорним. Від необхідності втекти неможливо. Реальна свобода досягається шляхом пізнання і використання необхідності. Свобода людини, полягає не в уявній незалежності від законів природи й суспільства, а в пізнанні їх та вмінні використовувати у своїй діяльності.

Оволодіння природною необхідністю реалізується в розвитку продуктивних сил. Їх прогрес можна інтерпретувати як поступовий процес звільнення людства від підкорення стихійним силам природи, тобто розширення свободи суспільства стосовно природи. Відношення до природи завжди опосередковане певною формою суспільних відносин, законами суспільного розвитку. Свобода суспільства визначається мірою оволодіння цими законами, їх перебування під свідомим контролем, подолання панування соціальної стихії. В міру розвитку суспільства, його продуктивних сил і виробничих відносин свобода розширює свої межі, панування людини над природними і суспільними процесами посилюється.

У живій і неживій природі немає прикладів абсолютної свободи від усього, від будь-якої залежності. Ще складнішим і багатограннішим є соціальний зміст поняття свободи.

Абсолютна свобода неможлива не тільки тому, що людина включена у всезагальні зв’язки з природою і суспільством, а ще й тому, що завжди обмеженими є її власні можливості. Природні й соціальні умови завжди обмежували і будуть обмежувати свободу особи.

Для розуміння свободи важливе значення має пізнання необхідності.

Однією із особливостей взаємозв’язку свободи і необхідності є те, що необхідності виступає основним елементом свободи, її об’єктивним змістом.

Існування необхідності в реальному світі створює умови для свідомої діяльності особи, для вибору.

Чим краще ми пізнаємо природні і суспільні явища, власну природу, потреби, ідеали, тим ефективніше використовуємо свої сили, тим ширшої свободи набуваємо.