Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Navchalny_posibnik.doc
Скачиваний:
12
Добавлен:
10.11.2019
Размер:
15.93 Mб
Скачать

Проблеми, над розв’язанням яких працювали середньовічні філософи:

1) проблема універсалів - співвідношення одиничного і загального, окремих речей і загальних понять поро ці речі. У цих спробах мислителі розділились на номіналістів і реалістів.

2) Проблема доказів Божого Буття. Відмінності між філософією та богослов'ям:

філософія (і наука) ру­хаються від часткового до загального (індукція), а богослов'я – від загального до часткового (дедукція),

філософія та наука є сферами теорії, а богослов'я етики та життєвої практики.

Фома Аквінський (1225-1274 рр.) став засновником томізму одного з найвпливовіших напрямів християнської фі­лософії. Фома Аквінський створив всеохопну філософсько-теоло­гічну концепцію, що ввібрала в себе май­же всю проблематику теології і піднесла її на новий рівень розв'язання. Вчення Томи Аквінського досить часто характеризують як концепцію «сим­фонії (співзвучності) розуму та віри».

Вчення Фоми Аквінського про умови симфонії розуму та віри:

  • існують істини, які можна осягнути природним розумом (царина науки та філософії),

  • існують істини, які перевищують людські можливості (вони даються лише в божественному об'явленні і торкаються питань створення світу, спасіння та безсмертя душі),

  • існують істини, що їх можна розуміти як і з допомогою розуму, так і з допомогою віри (тут філософія і теологія повинні співпрацювати, але філософія повинна узгоджуватись із теологією).

Фома поділяв усі знання й науки на:

  • теологію об'явлення,

  • природну теологію,

  • філософію (яка об'єднувала всі науки).

Найвідомішими містиками періоду розвиненого Середньовіч­чя були:

  • Франциск Асизький (1182-1226 рр.);

  • Бернар Клервоський (1091-1153 рр.);

  • Джованні Бонавентура (1221-1274 рр.).

Джованні Бонавентура у своєму творі «Путівник душі до Бога» окреслив досить струнку для свого часу класифікацію пізнавальних здібностей людини:

  1. чуття,

  2. уява,

  3. розум,

  4. розумове споглядання та розрізняння добра і зла.

А в праці «Про повернення наук до теології» Бонавентура дав перелік відомих на той час наук, зарахувавши туди й технічні науки (рукотворні). Але всі ці науки та здібності повинні були підвести людину до «обожнення», до споглядання Бога через самовіддану любов.

Представники містики пізнього Середньовіччя Мейстер Екхарт (1260-1327рр.), Иоганн Таулер (1300-1361рр.), Иоганн Рейсбрук (1293-1381рр.) відомі тим, що, майстерно володіючи словом, особ­ливо наголошували на значенні людської активності в питаннях вибору життєвого шляху та прилучення до божественної благодаті. Вони стверджували, що, відштовхуючись від того, що даровано Богом, людина сама визначає себе власними вчинками, бо здатна роздмухати полум'я із закладеної в неї Божої іскри.

Поштовхом до виникнення схоластики стало поширення у цей час єресей, коли релігійні постулати, які раніше сприймалися на віру, почали ставитись під сумнів і їм вимагали пояснення.

Представники схоластики:

1) У працях видатного схоласта Роджера Бекона (1214-1292 рр.) було високо піднесено роль наук у просвітленні людської душі. Бекон, зокрема, стверджував, що «знання є сила», що ґрунтом на­укових знань постає досвід (хоча у теології вирішальну роль відіграє об'явлення) і що Бог створив світ за допомогою матема­тики.

2) ЙоганнДунс Скотт (1265-1308 рр.) у своїх творах на перший план у сутності Бога виводив не розум чи ідеї, а волю, оскільки вона здатна визначати себе не лише ідеально, а й реально. Тому теологія, за Скоттом, є наукою практичною (дає настанови для життя), а філософія – теоретичною.

3) У часи пізньої схоластики Вільям Оккам (1285-1349 рр.), розвиваючи ідеї Й. Д. Скотта, наголошував на неможливості розумо­вого осягнення суті Бога: головне тут – творіння, а це акт волі, а не розуму.

Позитивними сторонами схоластики було те, що вона оживила на деякий час релігійно-філософську думку, познайомила Європу з багатьма працями древньогрецьких і арабських мислителів (передусім Платона і Арістотеля). Схоластика також розвивала формально-логiчне мислення, тренувала розум.

У XV-XVI ст. схоластика зжила себе, виродившись у формалізовану шкільну мудрість, що знаходилася в гострій суперечності з вимогами життя і представляла безплідні розмірковування. Середньовікова школа була повністю відірваною від життя. Схоластичне навчання вело до начотництва i догматизму. Зі схоластикою пов’язаний пануючий у тодішніх школах катехізичний спосіб навчання (у формі запитань i відповідей). Це приводило до заучування учнями напам’ять готових визначень i до відмови від самостійного мислення.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]