Три рівня практики, як пізнавальної діяльності:

— зовнішня діяльність;

— власно предметно-перетворююча діяльність;

— практика у поєднанні з науковим знанням.

6. Істина та її характеристика.

Істина – основна характеристика відношення пізнавального образу, людських знань до об’єкта. Істина є образ, адекватний відображеному об’єкту.

Істина – це мислене відображення предмета або явища об’єктивної реальності, їх властивостей розвитку в свідомості людини.

Основні характеристики істини:

1) об’єктивність,

2) абсолютність,

3) відносність,

4) конкретність,

5) суб`єктивність,

6) обгрунтованість.

Рівні (види) істин:

1) відносна,

2) абсолютна.

Істина – суб`єктивна як форма людської діяльності та об’єктивна по змісту.

Під істиною в філософії розуміють відповідність змісту наших знань предметам і явищам, які існують самі по собі. Істина не є об`єктом пізнання, це наші знання про предмети, явища, процеси. Як ідеальне явище, істина не містить ні грана матеріального.

Об’єктивна істина – це такий зміст наших знань, що не залежить від суб’єкта, тобто не залежить від людини чи людства.

Об’єктивна істина постійно розвивається, бо людина все глибше проникає в об’єкт пізнання, а його знання становиться все більш точним. З іншої сторони людину оточує світ як об’єкт пізнання, який знаходиться в постійному розвитку, що обумовлює зміну знань про світ.

Абсолютна істина – цілковито повне, точне, всебічне, вичерпне знання.

Щодо об’єкта пізнання – це таке історично завершене знання, яке відтворює реальність у всій її повноті, може мислитись лише як межа до якої ми безкінечно наближаємось. Постійний процес переходу від істин до об’єктивної істини є важливим проявом процесу пізнання. I все ж висновком буде визначення неухильного прогресу людського пізнання до дедалі повнішої істини про навколишній світ.

Відносність знання виявиться, як тільки ми спробуємо вийти за визначені межі – перейдемо до інших аспектів.

Відносна істина – це форма вираження об’єктивної істини, яка залежить від історичних умов, від людини котра характеризує степінь її точності, повноти, яка досягнута на даному рівні пізнання.

Абсолютна істина є повною відповідністю образу предмета в даному інтервалі.

Відносна істина виражає залежність будь-якої істини від тих чи інших об’єктивних та суб’єктивних умов, від меж наближення наших знань до реальності.

Істинність будь-якого знання оцінюється у його відношенні до предмета, що виявляється суб'єктом за допомогою певних засобів за певних об’єктивних умов. Через це саме взаємодія відносної істини й абсолютної є такою, що перша саме тому є істиною, що містить у собі момент абсолютної істини; абсолютна ж істина виступає як сума, підсумок відносних істин.

Відносна й абсолютна істини є різні види й рівні об`єктивної істини.

Кожна відносна істина містить в собі долю абсолютної істини.

Істина – це не картина реальності в людському розумінні, а складне процесуальне розумове утворення, яке дає змогу констатувати наявне, виявляти суттєве та пересвідчитись у можливостях знання.

Розвиток людського пізнання – є постійна зміна одних відносних істин іншими, які найбільш точно відображують об`єктивну істину.