Повсякденна свідомість включає дві сторони:

1) практично-чуттєву (життєвий досвід),

2) розумова (рассудочная).

Теоретична свідомість – відображає істотні зв'язки і закономірності дійсності.

Характерними рисами теоретичної свідомості є:

а) систематичність,

б) раціональність,

в) чітке усвідомлення.

Повсякденна свідомість виступає, як суспільна психологія (емоційний шар).

Теоретична свідомість – як ідеологія (логічний шар).

Суспільна психологія (оцінка дійсності) – це сукупність поглядів, звичок, почуттів, мотивів, прагнень людей, що складаються під безпосереднім впливом умов їхнього існування.

Ідеологія – класово обумовлені ідеї та погляди, систематизовані і обґрунтовані теоретиками.

Характерні риси суспільної психології:

а) синкретична (поєднуються суперечливі погляди),

б) охоплює головним чином емоційну і вольову сфери,

в) вплетена в тканину практичної діяльності соціальних груп,

г) формується стихійно.

Класифікація суспільно-психологічних явищ. Групи соціально-психологічних утворень: психічні властивості (психічний склад):

1) соціальний характер, соціальні звички, традиції;

2) психологічний стан: соціальні почуття, умонастрої;

3) соціально-психологічні явища: мода, чутки.

Характерні риси ідеології:

1) система поглядів більш віддалена від безпосереднього процесу життя,

2) виражає корінні інтереси соціальних груп.

Класифікація ідеології:

а) ідеологія консервативних і революційних груп,

б) ідеологія експлуатованих і експлуататорів.

Форма ідеології – політична ідеологія.

4. Форми суспільної свідомості.

Форми свідомості не існують в реальності як якогось окремого, самостійного "царства розуму", що "саме по собі" виробляє ідеї, норми, цінності, а являють собою відображення і прояв живої практики мас і лише остільки дійсні, ефективні, оскільки є розумовим змістом і продуктом їх діяльності.

Принципи розмежування форм суспільної свідомості:

1) кожна форма має свій предмет відображення,

2) форми розрізняються за формами відображення та мають специфічний характер відображення,

3) форми відрізняються по особливостям свого розвитку,

4) форми відрізняються по виконуваним ними соціальним функціям.

1) і 2) Політичні відносини виникають тоді, коли суб’єкти змушені керувати один одним, а правові – коли виникає загальна потреба відрегулювати політичні відносини на основі законних прав суб’єктів відносин. Такі відносини виникають лише за умов істотно різкої спрямованості інтересів, коли ці інтереси суперечать один одному. У суспільствах різного типу суперечності вирішуються або шляхом придушення інтересів одних суб’єктів іншими в політиці і закріпленням цього придушення у праві, або шляхом керування узгодженням цих інтересів на ґрунти права, що виходить з максимально досяжної єдності інтересів окремих суб’єктів і суспільства загалом.

Природним є те, що в суспільстві, яке до узгодження інтересів, мають місце зловживання своїм положенням в інтересах групи (бюрократизація політики і права).

Ключовими цінностями політики і право є влада і закон, що гарантує дотримання прав та обов’язків.

Різні типи політичної і правової поведінки залежать від психології та ідеології, що панують у даному суспільстві або притаманні певній групі чи особистості.

Політика і право не тільки відображують суспільне буття, вони є програмою його зміни.

3) Моральні відносини можливі лише на об’єктивній основі збігання інтересів різних суб’єктів. Тому щоб зрозуміти реальний зміст закликів до совісті, обов’язку, добра, слід завжди піддавати його конкретно історичному аналізу.

Моральна свідомість існує у вигляді цінностей (що виражають уявлення про обов’язок, добро, честь, гідність), норм (що виражені у моральних кодексах, заповідях, прислів’ях, приказках) і знань (що розкривають та обґрунтовують моральні цінності та норми).

Рівень морального життя суспільства визначається нашими вчинками, тобто діями на основі вибору між моральними і аморальними ціннісними орієнтаціями (добром і злом, обов’язком і його відсутністю тощо).

Мораль – це не просто засіб підвищення продуктивності праці і регулятор спілкування (хоча вона є і такою).

Рівень моралі визначається ставленням до інших людей (людства в цілому, власного народу, родини, самого себе) і до діяльності (штучного середовища, «другої природи»), до природи.

4) Естетична свідомість регулює поведінку людини на такій же глибокій основі, як и моральна, але своїми особливими засобами.

Естетична свідомість містить людські відносини, побут, манери, упорядкування середовища.

Красу як ключову цінність естетичної свідомості можна визначити як символічне чуттєво-емоційне вираження відповідності реальності ідеалу. Краса визначає цілісний настрій життя людини.

Естетична свідомість виконує вельми важливу роль у бутті людини: надає її ставленню до життя чуттєво-емоційної цілісності, боронить її особистість від «розщеплення» у складних і суперечливих ситуаціях.

Повноцінний естетичний образ постає як єдність змісту (що хоче відобразити автор), форми (у звичайному він спромігся побачити щось нове, що у незвичайний спосіб діє на наші почуття) і того настрою до життя, який народжує цю злитість форми і змісту.

Естетичний настрій виражається в естетичному смаку, тобто і оцінці явищ дійсності з позицій прекрасного чи огидного. Смак відіграє таку ж роль в естетичній поведінці, як совість – у моральній.

5) Релігійна свідомість висвітлювалась вітчизняною літературою однобічно – «релігія – це опіум для народу». Негативну роль відіграли і недосконала мораль, і хибна критика, і поганий естетичний смак.