1. явища сфери суспільної свідомості, тобто політична культура, світоглядна культура (філософські, політичні, соціальні та інші ідеї і погляди людей),

2. моральна культура (норми поведінки, «культурні форми спілкування», культура почуттів),

3. естетична культура (література й мистецтво, художнє конструювання, технічна естетика),

4. Науково-технічна творчість,

5. Мова, мислення. Дві форми духовної культури:

1) духовні якості людини і діяльність з їх реалізації;

2) духовні цінності, які існують відносно самостійно ( у вигляді наукових теорій, творів мистецтв, норм права).

Різні соціальні інститути й організації, які здійснюють духовне виробництво, регулюють і спрямовують культурно-історичний процес відповідно до політики держави.

Матеріально-технічна база духовної культури, яка використовується для виробництва і поширення досягнень культури серед населення (окремі галузі промисловості-поліграфічна, паперова, книговидавництво, театри, музеї, палаци культури, бібліотеки, а також засоби зв’язку, масової інформації).

Духовна культура – є вищим проявом і керівним чинником у системах цілісної людської культури, оскільки саме вона орієнтує, мотивує, формує, визначає, надає сенсу всім сферам діяльності людини, у тому числі сфері матеріального виробництва.

Духовна культура культивує гуманність сутнісних сил людини–почуттів, розуму, волі, освітлюючи їх вищими духовними цінностями: добром, правдою, красою та любов’ю, яка є вищим проявом і реалізацією духовної людини.

Особливі ролі, які виконують матеріальна та духовна культура:

1) матеріальна культура є фундаментом, базою життя суспільства, вона відіграє основну роль;

2) духовна культура пробуджує в людині особистість, відіграє головну роль в піднесенні людини та ії ролі у світі до найвищих цілей і завдань. Культурний рівень не співпадає з рівнем грамотності чи освіченості. Культура не вручається разом с дипломом. Людина є суб’єктом культури, ії творцем, вона формує себе в процесі своєї діяльності.

Разом узяті матеріальна та духовна культури являють собою особливий спосіб взаємодії людини та навколишнього природного середовища.

Особливості культури:

1) культура є засобом взаємозв’язку, засадою людської єдності з природою;

2) культура сприяє виділенню людини (суспільства) з природи;

3) культура є засобом поєднання людини з природою.

3. Культура і цивілізація.

Культура – це специфічний спосіб організації та розвитку людської життєдіяльності, представлений у продуктах матеріального і духовного виробництва;

– у системі соціальних (суспільних) норм, цінностей, знань;

– системі відношень до світу й себе;

– у сукупності практичних здібностей освоєння і перетворення світу.

До закономірностей розвитку культури слід віднести:

• взаємозв'язок та взаємодія складених її елементі,

• нерівномірний розвиток окремих сторін та елементів культури,

• спадкоємність культури, виходячи з її відносної самостійності.

Видатний німецький філософ І.Кант, культуру пов’язував з моральним категоричним імперативом, який мав практичну силу і був зорієнтованим головним чином на розум самої людини, її совість.

Цивілізація – це сукупність усіх форм та видів матеріального вираження культурної діяльності людини та суспільства:

– техніки, форм та способів організації матеріального виробництва;

– усіх видів комунікацій;

– соціальних інститутів.