Принципи узагальнення історико-культурного матеріалу:

1) історія людства має певний напрям, але нерівномірно охоплює різні народи, культури і держави, а тому являє собою череду «зльотів» і «падінь» різних народів культур і держав в різні епохи і в різних місцях;

2) на кожному з витків цього процесу зберігається деяка спадкоємність, попередній виток не зникає в «нікуди», він продовжує жити в новій епосі у вигляді техніки, технологій, культури і світогляді людей;

3) не існує єдиного ритму всесвітньо-історичного процесу, він утворюється з ланцюжка «критичних точок» як для окремих народів, так і цілих епох, маючи випадковий характер;

4) особливостей у соціально-економічному, політичному устрої, духовному житті різних країн і народів більше, ніж спільних для них рис;

5) вплив розвитку техніки і технології на історичний розвиток;

6) на історико-культурний процес істотно впливають природно-космічні чинники.

а) наприклад - «етнокосмологічна гіпотеза» російського вченого та письменника Льва Гумільова, яка проголошує, що:

- всесвітня історія складається з послідовного або одночасного домінування в ній приблизно десяти окремих народів ( етносів),що створюють власні могутні держави);

- вибухоподібне зростання могутності того або іншого етносу відбувається за рахунок впливу на нього космічної енергії;

- ії носіями виступають особливі люди - пасіонарії, які ставлять досягнення великих цілей вище від інстинкту самозбереження і надихають інших людей;

- однак, через певний проміжок часу ( понад тисячі років) енергія згасає.

4. Внутрішня і зовнішня детермінація культури.

Внутрішня детермінація культури виявляється у спадкоємстві, тобто культура у культурі. _в

К↔К

Спадкоємність – це не тільки використання накопиченого досвіду, але й вплив досвіду на культуру майбутнього на основі внутрішньої логіки і відношень самостійності культури.

Зовнішня детермінація культури – культура не може існувати й розвиватися поза соціальної детермінації (технічної, соціальної, економічної, політичної).

_в

К↔С

Культура Др. Греції←Рабство

Культура Відродження←Зародження капіталістичних відношень

Економіка, матеріальне виробництво детермінують явища культури, а роблять культуру люди.

Людина діє під тиском внутрішніх спонукань, але самий процес його творіння відбувається у певних суспільних умовах та відповідає певним суспільним потребам, а самі потреби залежать від матеріальних відношень людей. Не під кожним явищем та процесом у культурі є економічні причини, шукати їх – це значить виражати позицію не історичного матеріалізму, а економічного матеріалізму.

5. Соціальні функції культури.

Будь-який зовнішній вияв культури-господарська діяльність чи наука, архітектура, література, мистецтво є проявом міри розвитку людини.

Гуманістична, людино-творча сутність культури розкривається через пізнання її соціальних функцій:

1. Пізнавальна функція культури полягає в тому, що культура дає можливість людині краще й глибше пізнати навколишній світ, себе і суспільство. Зрозуміло, що для забезпечення запитів суспільства та перетворення дійсності у потрібному напрямку люди повинні мати певну суму відомостей про речі, явища, а також про самих себе. Це втілюється в таких елементах культури, як знання, трудові навички, звичаї і закони логіки. Їх засвоєння допомагає оволодіти нагромадженим досвідом людства, орієнтуватися у навколишньому як природному, так і соціальному середовищі. Тому кожний етап пізнання є своєрідною сходинкою розвитку людини.

2. Суспільно-перетворювальна функція культури визначається тим, що культура слугує цілям перетворення природи, суспільства і людини. Культура є знаряддям перетворювальної діяльності людей в інтересах задоволення невпинних потреб суспільства. Здійсненню цієї функції сприяють засоби праці, наукові дослідження та багато інших форм і продуктів творчих зусиль людини.

3. Виховна і нормативна функція культури полягає у формуванні певного типу особистості, а також у регулюванні поведінки людей через систему норм і правил, відповідно до вимог суспільства. Існують завжди, наприклад, норми поведінки на виробництві, у побуті, сім’ї, у міжособистісних стосунках. Такі норми закріплюються в юридичних актах, кодексах моралі, статутах.

4. Комунікативна функція зводиться до передавання історичного досвіду поколінь через культурну спадковість та формування на цій основі різноманітних типів і способів спілкування між людьми (мова, обряди, засоби виробництва, предмети споживання, побуту). Вона пов’язана з тим, що культура є засобом спілкування між людьми, обміну інформацією, матеріальними цінностями. Вирішенню цих завдань сприяє мова, засоби зв’язку, транспорту, книговидавництво, кіно, радіо, телебачення і особливо в наш час – комп'ютерні засоби, Інтернет.

5. Цілісно-орієнтаційна функція реалізується через систему цінностей і норм, які є регулятором суспільних відносин, культурно-духовними орієнтирами на кожному етапі розвитку суспільства.

6. Інтегративна функція культури проявляється у здатності об’єднувати людей незалежно від їх світоглядної орієнтації, національної чи расової належності, а народи – у світову цивілізацію.