Особливості постмодерністських уявлень про сучасну соціокультурну ситуацію:

1. Ми живемо в епоху тотального ускладнення наших поглядів на світ і форму нашої поведінки в цьому світі;

2. Науково-технічний розвиток триває, але людина не в змозі встигнути за його досягненнями;

3. Людство відмовляється від ідеалу загального звільнення завдяки НТП;

4. Оскільки індивідуальних цінностей виявилося забагато, людина вимушена втілювати їх в життя у формі гри.

Особливості постмодерністських уявлень про статус філософії:

1. Постмодерн у філософії виникає із радикального сумніву в її можливостях як єдиної світоглядно-теоретичної і жанрової системи;

2. Метою пізнавальної діяльності проголошується не отримання абсолютного достовірного знання про світ, а визначення умов можливості і кордонів застосування тих чи інших знань;

3. Відбувається розпад суб’єкта як центру системи уявлень, як наслідок, місце категорії «суб’єктивність» займають «потоки бажання», «імперсональні швидкості»;

4. Сам процес філософствування є утвердженням культурних значень ;

5. Постмодерн руйнує кордони між видами, родами, формами культурної діяльності, коли в еклектичній єдності виступають не лірика і епос, не поезія і живопис, а наука і мистецтво, філософія і релігія.

Тема 8. Специфіка соціальної форми руху матерії.

План

1. Матеріальне і духовне життя людей.

2. Спосіб матеріального виробництва. Діалектика продуктивних сил і виробничих відносин.

3. Базис і надбудова та їх діалектичний зв'язок.

1. Матеріальне і духовне життя людей.

Соціофілософський підхід передбачає вирішення таких загальнотеоретичних проблем як:

а) природа суспільства, його якісна специфіка;

б) суспільство як цілісна система;

в) прогнози майбутнього, переспективи розвитку суспільства;

г) особливості пізнання суспільства, соціальне гноселогія.

Аналіз суспільства в різні епохи, як предмету філософського осмислення:

1) класична атична філософія розглядає не історико-економічні а політичні аспекти: головну проблему філософи бачили в тому, щоб знайти найбільш розумну модель управління або класифікувати усі можливі моделі.

Фундаментальою тезою грецької ідеї держави була гармонія (пропорційність), справедливість життя усіх її громадян.

2) у середньовічну добу загальноприйнятою стає християнська концепція історичного соціального розвитку. Вважалось, що влада має сакральний характер, оскільки іерархічність передбачена Богом та притаманна навіть небесному порядку.

3) мислителі XVII-XVIII ст. вважали, що незмінній природі людини має відповідати ідеальна для неї форма суспільства, яку можна ералізувати через поширення знань ( Б.Спіноза, Д.Дідро, П.Гольбах).

4) у XIXcт. філософи розглядали суспільство як природний організм, який повинен мати природні межі між економікою та політикою.

5) на початку XX ст. Е.Дюркгейм розглядав суспільство як здійснювану солідарність, композицію, різноманітних ідей, вірувань, почувань (релігійних, моральних, естетичних,правових,політичних), що реалізуються завдяки посередництву індивідів. Суспільство постає своєрідним божеством, «органчіною» солідарністю, що може існувати «тільки в нас і звадяки нам.» Іншими словами, «суспільство існує не на індивідами, воно - плід їх взаємозумовленності.

Суспільство – це процес і результат взаємодії конкретних людей.

Висхідним пунктом цього процесу є суспільне виробництво.

Історична практика засвідчує, що суспільне виробництво досить складне утворення. Суспільне виробництво включає в себе дві підсистеми:

1) матеріальне виробництво; 2) духовне виробництво.

Матеріальне виробництво націлене на задоволення потреб людей (харчування, одяг, житло тощо).

Духовне виробництво створює певне духовно-теоретичне середовище, дає необхідні знання, творить ціннісні парадигми.

Система суспільного виробництва забезпечує:

1) життєдіяльність суспільства; 2) відтворення людини;

3) розвиток особистості.

Ставлення людей до природи та міжсуб'єктні відносини задають суспільному виробництву напрям розвитку, забезпечують функціонування його окремих складових.