Існує 2 типа руху:

1. рух, коли зберігається якість предмету – збереження, стійкість предмета та його властивостей;

2. рух зі зміною якісного стану предмета – розпад його на частки, руйнування, яке представляє собою нові властивості пов’язані з розвитком.

Процес розвитку – це завжди перехід одної якості в другу, направлене на формування нових систем, нових типів організації, які народжуються із попередніх.

Розвиток має 2 особливості:

1. процеси якісних перетворень, які не виходять за рамки відповідного виду матерії;

2. процеси переходу від одного рівня до іншого.

Класифікація форм руху проводиться за трьома принципами:

1. кожна з форм руху пов’язана з конкретним носієм;

2. всі форми руху матерії пов’язані між собою, але відрізняються по ступені складності. Більш складні форми виникають на базі менш складних;

3. при визначених умовах форми руху матерії переходять один в одного.

Форми руху виходячи з цих принципів:

1) механічна; 2) фізична; 3) хімічна;

4) біологічна; 5) соціальна.

Форми руху перераховані в даній класифікації можна розбити на 3 блоки:

1. нежива природа (механічний, фізичний, хімічний рух);

2. жива природа (біологічний рух);

3. суспільство (соціальний рух).

Основою та початком будь-якого перетворення є саморух матерії, без чого вона була б мертва.

Саморух – це самостійний, раптовий, внутрішній рух, який являється імпульсом різних змін та діяльності.

Саморух речей невід’ємно пов’язаний з рухом придбаним. В нескінченному потоці світового процесу придбаний рух тіл є тільки вираженням та миттю саморуху матерії. В саморусі речей – ключ до їх взаємодії.

4. Простір та час як форми існування матерії.

Простір є форма координації існуючих разом об’єктів стану матерії.

Час – це форма координації змінних об’єктів і їх стану.

Уявлення про час і поняття часу має зміст тільки тоді, коли світ знаходиться в стані руху і розвитку, якщо б матерія була поза рухом, поняття часу не мало б змісту.

Простір – це форма буття, яка характеризує порядок існування і ряду розміщення матеріальних утворень, їх структурність.

Час – це форма буття матерії, яка характеризує взаємодію об’єктів, зміну їх стану, послідовність процесів та їх тривалість.

В повсякденному житті і в практиці поняття часу утворюється завдяки порівнянню процесів руху.

Простір та час – це всезагальні форми існування матерії.

Концепції простору та часу:

► Субстанціальна – розглядає простір та час як особливі сутності, які існують самі по собі. Вони як би арена, на якій знаходяться об’єкти і в якій розвертаються процеси. Подібно тому як арена може існувати і без того, що на ній розміщені відповідні об’єкти, рухаються актори, коли розігрують якусь виставу, так і простір та час можуть існувати незалежно від матеріальних об’єктів та процесів.

► Реляційна. В противагу субстанціальному підходу в історії філософії розвивалася ця концепція простору та часу. Цю концепцію можна трактувати як матеріалістичну, так і ідеалістичну.

З позицій ідеалізму: простір та час – це особливі відношення між об’єктами і процесами і в не їх не існують.

З позицій матеріалізму: простір та час розглядається як форми існування матерії, які не існують без неї.

У простору та часу як форм буття матерії виділяють ряд загальних та специфічних властивостей, які можуть бути представлені наступним чином.