Соціально-політичні погляді Лесі Українки:

1. вона боролася за знищення експлуататорського ладу і встановлення справжнього народовладдя;

2. віддавала критиці різновиди ідеалістичної філософії (спіритуалізм, містицизм, неокантіанство);

3. для неї був характерним історичний оптимізм;

4. у своїх філософських поглядах вона виходила з того, що природа перебуває в постійних змінах і розвиткові;

5. не визнавала надприродних сил;

6. рішуче критикувала пасивне ставлення до дійсності;

7. на її думку, філософія повинна активно служити справі перетворення світу;

8. у творах: «В катакомбах», «Руфін і Присцілла», «Пророчій сон», «Прокляття Рахілі», «Три миті», «Стародавня історія східних народів», письменниця показувала справжню роль релігії у суспільстві, заперечувала спроби представити раннє християнство як комуністичну течію;

9. вбачала в народі могутню силу суспільного розвитку, вважала його творцем усіх матеріальних та духовних благ;

10. була полум’яним борцем за дружбу народів.

3. Філософська думка в українській діаспорі.

Існує ще один пласт української духовності, досить значний. Це творчий доробок українців, що проживають за межами України. Йдеться про філософію української діаспори.

Історично склалося так, що за межами української держави опинилися мільйони українців. Живучи в різних країнах світу, зокрема в США, Канаді, Франції, ФРН та інших країнах, вони були і залишаються частиною українського народу. Знаходячись в іншому національному середовищі, українці зуміли зберегти традиції, культуру свого народу, внести творчий доробок у розвиток його духовної культури. Звичайно, не все рівнозначне у цьому доробку українців за кордоном. Проте ігнорувати надбання української діаспори було б невиправдано. Такий підхід збіднював би українську культуру, насамперед у сфері мистецтва, літератури, філософії.

Умовно можна виділити три напрями розвитку української філософії в діаспорі:

1) розробка проблем політичної філософії;

2) аналіз філософської проблематики в дусі традиційної класичної філософії, який можна назвати академічним;

3) український персоналізм.

Найвизначнішим представником першого напряму є Д. Донцов, другого – Д. Чижевський, третього – О. Кульчицький.

Особливість філософських досліджень в діаспорі полягає в тому, що майже всі представники наукового потенціалу зосереджують увагу на розгляді передусім національних особливостей розвитку філософії взагалі і української зокрема, виходячи при цьому на аналіз національного характеру, досліджуючи вплив його на формування духовної культури народу.

А) д.Донцов

Що ж до творчості Д. Донцова (1883-1973), то в ній знайшла своє відображення політична філософія діаспори. Теоретична і практична діяльність Донцова пов’язана з розробкою і захистом ідеології українського націоналізму. Теоретичні засади так званого українського інтегрального націоналізму, а також концепцію національної еліти Донців виклав у багатьох творах. Найбільш значущими є «Націоналізм», «Дух нашої давнини», «Хрестом і мечем», «Незримі скрижалі Кобзаря», «Клич доби» та інші.

Філософським фундаментом світогляду Д.Донцова стали волюнтаризм і ірраціоналізм.

1. він вважає, що головним мотором наших вчинків є власне бажання, афекти, пристрасті, за якими йдуть мотиви;

2. стверджує думку про неспроможність розуму взагалі, про те, що не розум, а воля є рушійною силою розвитку суспільства;

3. вважає, що у взаєминах між націями діє універсальний закон боротьби за існування;

4. доходить висновку, що в боротьбі за існування перемагають сильніші нації, які мають право панувати над слабшими;

5. в націоналізмі виділив романтизм і фанатизм;

6. формує головні принципи націоналізму: зміцнювати волю нації до життя, до влади, до експансії; прагнути до боротьби та свідомості її конечності.

Тому, політична філософія Донцова ґрунтується на двох основоположних принципах – принципові «інтегрального націоналізму» та принципі національної еліти.