Г) Універсалізм.

Однією з провідних характеристик погляду на історію, для діяча тієї доби, є універсалізм, що конкретизується передусім в:

• ідеї богоданості князівської влади;

• у прагненні історію кожного князівства включити в єдину історію землі Руської;

• уявленні про русичів як представників єдиної спільності слов’ян;

• включенні історії слов’ян до загальної історії християнського світу, яка ототожнюється з історією людства.

Звертаючись до теми «землі Руської», києво-руські мислителі надзвичайно гостро переживають проблему єдності держави. Звертання до цієї теми стимулює осмислення проблеми соціальних суперечностей, боротьба яких визначала зміст тогочасного суспільного життя.

Описаний тип філософствування становить зміст буття філософії в українській культурі протягом першого періоду її існування, що охоплює час з кінця X- середини XV ст.. Після навали татаро-монголів у XVII столітті цей тип філософської культури зберігається і одержує свій подальший розвиток у Галицько-Волинському князівстві, а потім, після втрати у 1340 році його незалежності, у складі Великого князівства Литовського, яке у сфері культури органічно продовжувало і розвивало форми духовності Київської Русі. Остаточно кінцем історії культури княжої доби слід вважати 1470 рік, коли було створене Київське удільне князівство, а влада перейшла до воєводи литвина-католика.

Другий період, пов'язаний з часом козаччини і боротьби українського народу за національне визволення, ознаменований розквітом культури:

• у XVI столітті на Україні поширюється масове книгодрукування;

• розгортається діяльність Острозького науково-освітницького центру;

• на XVII століття припадає час діяльності братств і заснування першого вищого навчального закладу – Києво–Могилянської академії.

Українська культура розвивається в процесі органічного засвоєння, на ґрунті здобутків києво-руської духовності, ідей західноєвропейського Ренесансу, культури барокко. Розвивається філософська думка України на ґрунті глибинної європейської культури.

Слід передусім зазначити прагнення з часів Київської Русі до синтезу арістотелізму і платонізму.

Поширенню неоплатонізму сприяло знайомство давньоруського читача з творами Псевдо – Діонісія Ареопагіта, які у перекладі на церковнослов’янську мову поширюються в Україні з XV століття.

Д) Розвиток і діяльність науково-просвітницького центра. Велике значення мало в цей час:

• засвоєння ідей ісихазму – вчення, що зародилось у Візантії в XIV столітті;

• розповсюдження ренесансного гуманізму;

• збільшується потяг до духовного збагачення на основі арістотелевої традиції наукових знань про природу Всесвіту;

• формування відмінного типу світогляду, який пов'язаний з реформаційною ідеологією;

• заснування Острозького науково –просвітницького центру (1576 – 1636 рр.).

До його складу увійшли колегія, друкарня і науково-літературний гурток, що ставили за мету боротьбу проти католицької експансії на українських землях. Найвідомішими серед діячів Острозького центру були М.Смотрицький, К. Лукаріс, К. Острозький, В. Суразький, Х. Філалет, Д. Наливайко і ін.